Був гордістю СРСР і годував тисячі сімей: як тернопільський "Оріон" перетворився на символ занепаду

Доля тернопільського радіозаводу, який виживав на експортних замовленнях.

Коли у 1982 році в Тернополі запрацював радіозавод "Оріон", ніхто не міг подумати, що через кілька десятиліть від колишнього гіганта залишаться лише порожні корпуси. Завод, який годував тисячі сімей і виготовляв секретну апаратуру для армії, через кілька десятиліть перетворився на своєрідний символ занепаду української промисловості.

"Телеграф" розповідає, як підприємство, що входило до переліку стратегічних для економіки та безпеки країни, десятки разів виставляли на продаж без успіху, як воно ледве трималося на плаву завдяки експортним контрактам, а потім отримало короткочасний шанс на відродження після початку війни, але все одно не втрималося і врешті було продане за безцінь.

Коли завод був містом у місті: 5 гектарів землі, 36 будівель та тисячі робочих місць

У 1982 році у Тернополі відкрився новий радіозавод. Підприємство створювали як частину військово-промислового комплексу СРСР, і з першого дня його призначенням стало виробництво високотехнологічної апаратури для армії. Завод випускав засоби радіозв'язку, апаратуру для приймання та запису звуку й зображень.

"Оріон" швидко перетворився на одне з найбільших підприємств не лише Тернополя, а й усього регіону. Завод розкинувся на території понад 5 гектарів, мав 36 будівель, 35 тисяч квадратних метрів виробничих площ та 5,6 тисячі квадратних метрів складів. Тут було все необхідне для повного циклу виробництва: інструментальне, ливарне, штампувальне та радіотехнічне виробництво.

Робота на "Оріоні" вважалася престижною. Підприємство давало стабільність, хорошу за радянськими мірками зарплату та потужний соціальний пакет. Завод мав власні гуртожитки, квартири для працівників, бази відпочинку на березі Чорного моря в селі Приморське на Херсонщині та в Малашівцях, їдальні, спортивні секції.

Люди працювали тут сім'ями, передавали місця у спадок.

Як розпад СРСР перетворив оборонного гіганта на банкрута з затримками зарплати

У 1991 році для "Оріона" почався найскладніший період. З розпадом Радянського Союзу зникло централізоване оборонне замовлення, яке було основою заводського виробництва. Підприємство втратило ринки збуту, а економічна криза лише посилила проблеми.

У 1998 році завод реорганізували у Відкрите акціонерне товариство. Почався довгий та болісний процес приватизації, який розтягнувся на два десятиліття. "Оріон" намагався вижити, переорієнтовуючись на нові напрямки. Підприємство почало виробляти засоби радіозв'язку для залізниці, світлотехніку – лампи та світильники.

У 1994-1996 роках завод виконав контракт для прикордонної служби України, розробивши кілька типів радіостанцій. У середині 1990-х тут створили власне конструкторське бюро. Здавалося, що найгірше позаду. У середині 2000-х років на заводі працювали 1300 осіб. Це було справді місто в місті – зі своєю інфраструктурою, своїм життям, своїми традиціями.

Але фінансові проблеми не відпускали. Попри технічний потенціал та кваліфікованих працівників, "Оріон" постійно стикався з нестачею оборотних коштів. Найболючішою темою стала заборгованість по зарплаті – іноді затримки сягали місяців. Працівники отримували частину зарплати товарами заводу або іншою продукцією. Висококваліфіковані інженери та технологи були змушені йти з підприємства, щоб прогодувати сім'ї.

У січні 2013 року адміністрація заводу погасила заборгованість по зарплаті за листопад 2012 року в розмірі 595 тисяч гривень. На той момент тут працювали 697 осіб.

Державний пакет акцій виставляли десятки разів, але ніхто не хотів купувати

У вересні 2002 року "Оріон" внесли до переліку підприємств для приватизації. Почалася справжня епопея спроб продажу, яка тривала 16 років. У 2003 році Фонд державного майна призначив аукціон з продажу 96,13% державного пакета акцій за стартовою ціною 24,89 мільйона гривень. Покупця не знайшлося.

У лютому 2008 року зробили ще одну спробу – стартова ціна виросла до 31,5 мільйона гривень. Знову невдача.

У червні 2011 року спробували продати за 38,7 мільйона гривень. Результат той самий. У березні 2013 року ціну знизили до 30,6 мільйона. У січні 2014 року зробили ще одну спробу. І знову нічого.

Завод виставляли на продаж десятки разів, але не знаходилося охочих купити його навіть за стартовою ціною. Причина зрозуміла — неефективність підприємства як державного активу. Попри те, що "Оріон" входив до переліку стратегічних для економіки та безпеки України підприємств, він приносив лише збитки.

У 2009 році збитки заводу становили 2,746 мільйона гривень, у 2010 році – 3,8 мільйона. У 2006 та 2007 роках підприємство отримувало мізерний прибуток – 10 та 350 тисяч гривень відповідно. У 2011 та 2012 роках прибуток становив 15 та 18 тисяч гривень.

Тернопільську продукцію возили в Індію, Пакистан та на Кубу, але Україні вона не була потрібною

Протягом 20 років після проголошення незалежності України "Оріон" практично не отримував замовлень від вітчизняних силових структур. Підприємство виживало завдяки експорту.

У 2004 році 85% заводської продукції йшло за кордон – в Індію, Пакистан, Єгипет, В'єтнам, Малайзію, Узбекистан, Азербайджан, Болгарію, на Кубу, в Росію. Тернопільські радіостанції та апаратура зв'язку мали попит на міжнародному ринку.

Але в самій Україні про "Оріон" ніби забули. У вересні 2010 року директор заводу публічно заявив, що в останні роки підприємство працює переважно над експортними замовленнями. Міністерство оборони України за сім років не закупило жодної одиниці продукції заводу.

У жовтні 2011 року "Оріон" отримав замовлення на виробництво комплектуючих для електровозів українських залізниць. Того ж року уклали контракт з прикордонною службою на виробництво 164 радіостанцій "Кордон" загальною вартістю 881 тисяча гривень.

Завод розробляв систему зв'язку для швидкісного електропоїзда "Київ – Дніпропетровськ", виготовляв приховано-носимі радіостанції для податкової міліції. Але це були дрібні контракти, які не могли врятувати підприємство від занепаду.

Війна дала шанс: як після 2014 року завод отримав нове життя, але ненадовго

У 2014 році після початку бойових дій на сході України "Оріон" несподівано отримав шанс на відродження. Держава нарешті згадала про одне з небагатьох підприємств військово-промислового комплексу, здатних виробляти апаратуру зв'язку для армії.

28 липня 2014 року Міністерство оборони виділило заводу 6,4 мільйона гривень на виробництво 4049 танкових шоломофонів ШШ-1 для Збройних сил. У вересні розпочали виконання контракту, до 12 вересня виготовили перші 350 штук.

Підприємство залучили до виконання державних оборонних замовлень. Завод почав випускати радіостанції для бронетехніки, апаратуру внутрішнього зв'язку та комутації. У лютому 2013 року на озброєння української армії офіційно прийняли розвідувальний звукометричний комплекс "Положення-2", на який встановили радіостанції виробництва "Оріона".

Військові замовлення дозволили тимчасово стабілізувати ситуацію, погасити частину боргів, завантажити виробничі потужності. Люди повірили, що найгірше позаду, що завод нарешті стане на ноги.

Але системних проблем це не вирішило. Підприємство як мало борги та застаріле обладнання, так і залишилося з ними.

Фінал: як у 2018 році завод продали за 57 мільйонів, і що залишилося від нього сьогодні

11 жовтня 2018 року відбулася подія, якої чекали 16 років. Фонд державного майна нарешті провів успішний аукціон з продажу "Оріона".

За державний пакет 96,13% акцій змагалися чотири учасники. Переможцем стало ТОВ "Самбірський радіозавод "Сигнал", яке заплатило 57 мільйонів гривень при стартовій ціні 24,8 мільйона.

Зміна власника означала кінець епохи "Оріона" як державного підприємства. Новий господар отримав контроль над величезною територією та інфраструктурою – понад 5 гектарів землі, 36 будівель, десятки тисяч квадратних метрів виробничих та складських площ.

Після приватизації юридична особа АТ "Тернопільський радіозавод "Оріон" формально продовжила існування. Але колишні потужності та інфраструктура прийшли в занепад.

У реєстрах статус підприємства — перебуває "в стані припинення в результаті реорганізації".

Історія "Оріона" – це історія сотень українських підприємств, які не змогли адаптуватися до ринкової економіки. Історія втрачених можливостей, кваліфікованих працівників, які були змушені шукати роботу де завгодно, тільки не на рідному заводі. Історія того, як держава десятиліттями не могла зрозуміти, що робити з власними стратегічними активами – то намагалася продати, то раптово згадувала про них під час війни. А коли нарешті продала, то вже було пізно щось рятувати.

Раніше "Телеграф" уже розповідав про сумну долю інших тернопільських заводів — легендарного фарфорового, "Текстерно", на роботу до якого їхали з усього СРСР, та інших. Лише одиниці змогли втриматись на плаву.