Через велику браму сюди не ходять. Які таємниці приховує старовинне кладовище у Житомирі (фото)

Місце, оповите історією й легендами, зберігає пам’ять про багатокультурне минуле міста.

Один з найстаріших некрополів України — Католицьке або ж польське кладовище знаходиться у Житомирі. Ховали тут за конфесійною ознакою — чехів, італійців, німців та звісно ж поляків. Саме поляки у 1799 році придбали цю ділянку та вже наступного року заснували тут цвинтар.

Польський цвинтар в Житомирі: історія та цікаві факти

Серед старих вулиць Житомира, на пагорбах біля річки Кам’янки, знаходиться один із найстаріших католицьких некрополів України. Після його відкриття у 1800 році сюди перепоховували людей з інших кладовищ, тож достеменно невідомо, наскільки давнім є найстаріше поховання.

Найдавнішим серед тих, що збереглись є надгробок Юзефіни Скальцовської, датований 1816 роком. Кладовище було впорядкованим і чітко структурованим: дев’ять ділянок мали своїх небесних покровителів — від Святої Софії, де спочивали священники, до ділянки Святого Вінцента, призначеної для бідняків.

Тут знайшли спочинок представники шляхетних родин Домбровських, Монюшко, Чацьких, а також перший польський авіатор Броніслав Мацієвич і піаніст Юліуш Зарембський, чия творчість знана далеко за межами Польщі. Закрили кладовище для поховань у 1976 році.

Цвинтарна мода

В різний час тут ховали представників заможних родин, тож і надгробки їм намагались зробити цікавими. Зокрема, популярними були "хрести на пнях" та "хрести на скелях", як символ дерева життя. Їх виготовляли у житомирських каменотесних майстернях аж до середини XX століття. Є й унікальні зразки — склеп-піраміда Юзефи Липської (1893) чи неоготичне поховання Ельжбети Урбановської (1854).

Ще одним видом поховань були склепи — одно- або дворівневі камери, які зачинялися брамою чи закривалися кам’яною табличкою. Згодом більшість із них було пошкоджено: склепи розкривали, грабували, а після актів вандалізму їх замурували. Були й катакомби — ряди подібних склепів, що знаходились поруч. Вони також частково розграбовані.

Чому Житомир був польським містом

Історія поляків у Житомирі почалася після Люблінської унії 1569 року, коли місто ввійшло до складу Речі Посполитої. Пізніше, у 1775-му, польський уряд визнав Житомир одним із столичних міст. Коли ж у 1804 році місто стало центром Волинської губернії Російської імперії, царський уряд заохочував переселення поляків, які розвивали землеробство, ремесла та промисловість.

Перепис 1884 року зафіксував, що в Житомирському повіті проживало майже 40 тисяч поляків — понад 13% населення. Це був найвищий показник у губернії. Польська громада мала свої школи, костели, благодійні товариства — і, звісно, своє кладовище.

Повір'я та легенди кладовища

Про житомирське католицьке кладовище ходить чимало легенд. Екскурсоводи й досі радять входити не через головну браму — мовляв, вона призначена для небіжчиків, а живим краще користуватися хвірткою.

Дехто розповідає, що вночі з каплиці Святого Станіслава чути кроки — кажуть, то дух ксьондза Анджея Федуковича, настоятеля кафедрального костелу, який у 1925 році здійснив самоспалення, протестуючи проти радянських утисків. Його могила і кенотаф — серед найбільш відвідуваних на кладовищі.

Юзеф Крашевський описував цей некрополь як "католицьке кладовище, розкинене в ліску на пагорбках, яке творить сумний, але надзвичайно чаклунний образ. Посередині стоїть костел на найвищому хребті гори, дах і стіни якого височать понад густою масою дерев". Кладовище згадується і в творах Володимира Короленка — "Історія мого сучасника" та "Діти підземелля", де письменник описує підземелля та катакомби, що існували під старими каплицями.

Раніше "Телеграф" розповідав про старовинний Єврейський цвинтар у Чернівцях. Він відрізняється особливими пам'ятниками.