Нам потрібен розлючений Трамп. Чому не все так страшно з виборами США для України - Віталій Чепинога

Журналіст, блогер і колишній нардеп спеціально для "Телеграфу" пояснив завдання української дипломатії

В США відбулися дебати між кандидатами в президенти — Джо Байденом і Дональдом Трампом. Байден виглядав старим і втомленим. Він говорив розумні речі. Трамп плів нісенітниці й небилиці, але — впевнено й зухвало. Трамп виграв дебати, на думку переважної більшості американців. Донори Демократичної партії схвильовано заговорили про доцільність заміни кандидата, бо "дід вже не годиться".

Але таке рішення може ухвалити тільки сам Джо Байден. І він вже сказав, що залишається в перегонах, попри все. Тим більше, що результати дебатів майже ніяк не вплинули на симпатії виборців. Америка поділена й поляризована так, як і весь сучасний світ. Всі свій вибір давно зробили.

Байдену — 81, Трампу — 78. Це "політбюро ЦК КПРС" часів пізнього Брежнєва. Старці. Геронтократія.

Якийсь злобний чоловік у Facebook написав: "Великий позитив цих дебатів полягає в тому, що обидва кандидати під час дебатів не ходили "під себе".

А письменник Андрій Бондар написав: "Якщо максимально цинічно оцінити результати президентських дебатів у США, єдине, чому можна б було щось по-серйозному закинути, є занадто високий рівень американської медицини загалом і геріатрії як її провідної галузі зокрема, і лише потім — громадянському суспільству, що добровільно погодилося вибирати між двома бадьорими сенільними пенсіонерами, які зібралися жити і правити вічно".

Так, Америка вже не та. Особливо це стосується республіканців. Де ті "яструби"? Де ті "антісовєтчики"? Де хрестові походи на комуністичну орду?

Питаю в Данила Лубківського (Данило — професійний дипломат і експерт в міжнародних питаннях): куди поділися справжні республіканці?

Данило каже: та вони завжди були такими! Це ми чомусь запам’ятали Ейзенхауера, Ніксона, Рейгана. І розглядаємо політичну історію США через призму їхніх біографій. Але це радше винятки, а не правило. Республіканці — ізоляціоністи, консерватори. Європа — то якийсь далекий край, який їх не дуже не обходить. Хай вони хоч повбиваються там… Вже не кажучи про якусь "екзотичну" Україну на перетині культур, материків, і цивілізацій…

Та й демократів це також стосується. Черчиллю було важче вмовити Рузвельта на відкриття "другого фронту", аніж Україні Байдена на F-16.

Вперше в історії США українська тема стала головною на виборах президента США. Вперше в історії ми так переймаємося цими виборами. Часи такі.

Дуже ймовірно, що на виборах президента США переможе Трамп. І ми цього боїмося.

Але — не все так страшно. По-перше, в США є ціла система інституційних засторог і бар’єрів, які не дозволяють одній людині змінити цілий курс такої країни, як США. А по-друге, ми не можемо прогнозувати поведінку Трампа, бо він і сам поки не знає, що буде робити.

Трамп говорить про те, що велика і повна перемога України — не бажана. Трамп говорить, що Україні доведеться поступитися частиною територій. Трамп говорить, що він домовиться з Путіним і закінчить війну в один день. Трамп каже, що розширення НАТО аж по Україну — не потрібне.

Трамп вбачає головним ворогом Китай.

З іншого боку, Трамп говорить, що військова допомога Україні не тільки не буде припинена, а буде посилена. Трамп каже, що він примусить Путіна до миру.

Трампа важко в чомусь переконати, але його можна розізлити. Трампу треба показати, що Путін вважає його дурнем, яким можна маніпулювати. Нам потрібен розлючений Трамп. Це завдання дипломатії. І не тільки нашої, а і європейської.

Вже сьогодні в Європі йдуть серйозні розмови про те, як убезпечитися від перемоги Трампа і зберегти військову допомогу Україні в тих обсягах, які нам необхідні.

Сьогодні якраз 4 липня, День незалежності США. Їм 248 років. А нам незабаром — тільки 33.

США якось то все пропетляють, пройдуть, витримають. Ми — теж.

Хто б там переміг на виборах президента США, — нам своє робить, нам своє робить!

Ми свято віримо в силу всяких абревіатур. США, НАТО, ЄС… Наша віра, наша сила, наша надія, передусім — ЗСУ!