Українські продюсери та режисери відмовляються від 589 млн гривень фінансування — індустрії загрожує колапс

Українські кінематографісти зібрали підписи під відкритим листом президенту країни, голові Верховної Ради та прем’єр-міністру в якому просять виділені державою на зйомки кіно 589,6 мільйона гривень повністю перевести на потреби ЗСУ. І це при тому, що в українців минулого, 2023 року, спостерігався підвищений інтерес до фільмів нашого виробництва.

Кореспондент "Телеграфа" розбирався, чи вб’є українську кіноіндустрію відмова від державної підтримки, де ще продюсери зможуть знайти гроші і чи зможе тоді наша індустрія протистояти російській пропаганді.

Що хочуть українські кінематографісти

Під відкритим листом адресованому українському уряду підписалося понад 100 відомих режисерів, продюсерів та операторів. Зокрема, серед них режисер, продюсер та член Європейської кіноакадемії Ярослав Лодигін ("Дике поле"), оператор, володар Шевченківської премії Ярослав Пілунський ("Вій") та продюсер Денис Іванов ("Плем’я").

Вимоги учасників кіноринку такі:

1. Перенаправити заплановані на 2024 рік на підтримку кінематографії бюджетні кошти на потреби Сил Оборони, крім визначених законодавством зобов’язань.
2. Звільнити керівництво Держкіно, чиї дії руйнують кіногалузь і завдають шкоди репутації на міжнародному рівні.
3. Провести прозорий конкурс на посаду нового голови Держкіно та членів Ради з державної підтримки кінематографії в установленому порядку та під контролем громадськості.
4. Розробити у прозорому процесі новий проєкт Стратегії розвитку кіно за участю громадськості.

"Безумовно, українське кіно, як і вся культура загалом, потребує великої уваги та бюджетної підтримки для розвитку та репрезентації України у світі, і є потужним елементом культурної дипломатії. На превеликий жаль, роки некомпетентної та недобросовісної роботи керівництва Держкіно переконують нас, що виділені кошти будуть використані неефективно та з численними порушеннями", — йдеться у листі.

Чи виживе українське кіно після відмови від грошей

На гроші, які виділяє держава, планується зняти близько 50 прокатних художніх фільмів та документальних стрічок. Забігаючи наперед, одразу можна сказати, що знята на ці гроші продукція навряд чи окупить себе. А говорити про прибуток взагалі не доводиться. На підтвердження тому комерційні провали двох найуспішніших українських картин, що вийшли в минулому році — мультфільм "Мавка" та екшен "Довбуш".

За словами кінематографістів як тих, що проти цього листа, так і тих, хто підписали, відмова від цих коштів може "покласти" українське кіно.

"Коли я підписував цей лист, то керувався скоріше емоціями, ніж думками та розрахунками, чи виживе українське кіно. Але з огляду на те, що багато колег зараз захищають нашу країну в окопах, на мій погляд, у нас просто немає морального права проводити тут у тилу якісь конкурси. Пам’ятаєте заклик часів Другої Світової війни: "Все для фронту! Все для перемоги!" Мені здається, що зараз саме той випадок, коли гроші краще витратити на дрони, медичні машини чи ще щось, чого не вистачає", — каже режисер Сергій Лисенко ("Екс").

Якщо заплановані гроші перерахувати на потреби фронту, то в українській кіноіндустрії настане реальний колапс і принесе розорення окремих кінокомпаній. За нашою інформацією, зараз у роботі на різних стадіях знаходиться близько десятка фільмів. Процес був запущений ще торік на власний кошт продюсерів, але з розрахунком на держпідтримку. В основному, це був розважальний контент. Тепер же. якщо гроші підуть на ЗСУ, ці процеси зупиняться і витрачені гроші вже не повернуться.

"Ще одна проблема полягає в тому, що кіноіндустрія це не тільки режисери та продюсери, а й багато хто ще — актори, оператори, візажисти та костюмери. Якщо цього року індустрія зупиниться, то ми втратимо ще багатьох професіоналів. Вони або взагалі підуть із кіно, або переберуться в кіноіндустрії інших країн. Так уже сталося з кількома українськими актрисами, які під час війни поїхали до Польщі і змогли знайти роботу там", — каже кіносценарист Андрій Бабік ("т/с "Нюхач", "Максим Оса").

На думку ще одного авторитетного кінематографіста, який не став підписувати відкритий лист та побажав не називати себе, вимоги колег хоч і звучать переконливо та правильно, але це боротьба двох умовних таборів.

"Держава виділяє ці гроші на документальне кіно та розважальний поп-масовий контент. А ті, хто підписав цей лист, належать до табору тих, хто знімає фестивальне кіно. Виходить вони цього року залишаються без фінансування, тому вони докладають усіх зусиль, щоб хоч щось змінити у розсташуванні сил. Наприклад, змістити главу Держкіно", — каже наш співрозмовник.

Є серед кінематографістів й радикальні думки. Не лише кіноіндустрія зараз перебуває на межі зникнення. Багато інших напрямів бізнесу, з яких раніше, зокрема, частково спонсорувалися українські фільми, також перебувають на межі. Тому не потрібно якось особливо виділяти кіно.

"Розсипалося дуже багато цехів. Кращі піротехніки загинули на війні, багато каскадерів зараз у ЗСУ. Зібрати зараз таку команду, як ми могли до 24 лютого, – неможливо. Привезти фахівців з-за кордону – складно, адже це страховки і це одразу збільшує бюджет. Тому ми маємо це пережити та пройти. Зараз настає час невеликих фільмів", — вважає режисер Любомир Левицький ("Тіні незабутих предків").

За його словами, в Голлівуді був період із середини 1950-х років, коли почали провалюватися великі дорогі картини. Про це розповідав Мартін Скорсезе. Студії розуміли, що вони скоро стануть банкрутами, і вирішили знімати недорогі фільми. Саме тоді з’явився цілий напрямок хорор-фільмів та нуар. Тоді ж Хічкок зняв свої найкращі фільми, з’явилася маса нових імен та проектів, які досі пам’ятають. І це сталося лише тому, що обмежили кошти та автори почали мислити. Сьогодні – час українських авторів думати, як недорого зробити фільм, який буде цікавим для міжнародної аудиторії, українцям і принесе якусь користь державі.

Де брати гроші

Боротьба за держфінансування цілком обґрунтовано, оскільки це основне джерело грошей для всієї індустрії.

"Кінопродюсери залежать від держфінансування практично у всіх країнах окрім США, Англії та Індії, де кіноіндустрія досить розвинена і сама забезпечує себе. Якщо відрізати це, то джерел залишається не так багато. Я бачу, що деяким продюсерам вдалося знайти гроші за кордоном. Але це не такі великі кошти, які дозволять знімати фільми для кінопрокату з тим розмахом, що був раніше", — каже Лисенко.

При цьому, за словами багатьох продюсерів та режисерів усередині України, немає альтернативного джерела фінансування. Приватний бізнес ніколи не виявляв великого інтересу до українського кіно, а меценати хоч і давали якісь гроші, але не завжди цього вистачало, щоб зняти гарний фільм.

"Справа в тому, що наш ринок розпещений Держкіно. Можна було отримати грант — і все, але продюсери не були мотивовані. Більшість проектів було просто націлене на те, щоб отримати бюджет. Під це швидко робився або шукався сценарій. А потім, отримавши гроші, за половину знімалося, а половина йшла на заробіток. Але про якість майже ніхто з них не думав. І все ж, державна підтримка потрібна кіно. Але також необхідно багато іншого.

До речі, наразі українські кінематографісти шукають інші можливості знімати фільми. Зокрема, на зимовому кіноринку власник найбільшої української кінокомпанії Film.ua Сергій Созановський заявив, що вони знімуть шість малобюджетних фільмів за свій рахунок, з бюджетом 500 тисяч доларів для кожної.

Як протистояти "Слову пацана"

Нещодавно тільки затих скандал з приводу того, що українські глядачі масово в інтернеті дивилися російський серіал "Слово пацана". Одна з головних причин, через яку наприкінці другого року повномасштабного вторгнення Росії в Україну, українці продовжують дивитися ворожий контент полягає в тому, що свого подібного ми не створили. А якщо зараз припинимо знімати свій контент, то не факт, що вже цього року подібний скандал повториться і, можливо, неодноразово.

"Українському глядачеві треба дати, що дивитись. Довженка чи Параджанова не всі дивитимуться. Наш масовий глядач скривджений. Давайте будемо чесними — не стане українці масово дивитися наше кіно, яке на даний момент є в інтернеті. Тому ми у великому боргу перед нашими глядачами і з погляду кіно, і з погляду серіалів. У нас немає жанрового розмаїття — суцільна мелодрама. Тому потрібно шукати взаєморозуміння, а не заганяти ситуацію в глухий кут», — вважає Андрій Бабік.

Безумовно, є ще голлівудські фільми, які якісніші за російський контент. Якоюсь мірою вони могли б компенсувати українцям відсутність свого кіно та російського, до якого частина людей звикла. Але на думку режисера Сергія Лисенка у будь-якій країні світу люди хочуть дивитися фільми, які їм близькі ментально. Тому навіть якісні американські чи європейські фільми не замінять повною мірою українське кіно.

На думку інших кінематографістів, не так страшно, що якась частина українців дивиться "Слово пацана". Набагато важливіше, щоб ЗСУ було забезпечено всім для перемоги. А після війни, коли ворог буде повалений, то бажання дивитися російське кіно у людей відпаде саме собою. З одного боку, росіянам просто нема на що знімати. А з іншого, лузерів не люблять і тому інтерес до їхнього кіно зникне.