"У Польщі хазяїн – поляк, а не українець": репортаж із середини Маршу незалежності у Варшаві

Що відбувалося на "марші патріотів" у Варшаві та чому українці оминали його.

У середу, 11 листопада, Польща відзначає одне з найголовніших державних свят – Національний день незалежності. Поруч з традиційними заходами на знак вшанування історичної дати, як-от покладання квітів до пам'ятника Юзефу Пілсудському, в польській столиці щороку влаштовують Марш незалежності. Цьогоріч його головний лозунг промовистий: "Поляк – хазяїн у Польщі". Детальніше – у репортажі "Телеграфу".

"У Польщі господарем має бути поляк, а не українець чи індус… Ми не можемо допустити, щоб інші нації домінували над нашою культурою та суспільством. Саме ми маємо бути тут господарями, адже це наш дім. Усі інші, хто приїжджає, – гості. І хоча ми є гостинним народом, наше терпіння також має певні межі, адже часто наші гості не вміють поводитися належним чином", – стверджував у розмові з журналістами керівник служби охорони Маршу Матеуш Марзох.

Хода проходить у дні трауру за жертвами трагічного теракту в Кракові, де стрілок забрав життя шести осіб. Чутки про можливе скасування події не справдилися, в уряді натомість закликали учасників до стриманості й суворого дотримання порядку.

Організатори заявляють, що Марш – найбільший у Європі патріотичний захід. А також – об'єднання "патріотично-консервативного середовища". Очікується участь близько півмільйона учасників – серед них тисячі тих, хто з’їхався автобусами до Варшави з інших міст країни.

Автобус, яким до місця проведення діставалася я, швидко заполонили варшавяни з біло-червоними прапорами у руках або у віночках і шарфах національних кольорів. Розмова, яка об'єднує пасажирів – про "поганого прем'єра" Дональда Туска, котрий "влаштував безлад", зокрема, з Конституційним трибуналом. Пробираючись натовпом, кілька разів чую, як учасники скандують: "Jebać Tuska" себто "На*уй Туска".

"Він служить кому завгодно – німцям, французам, або кому там ще – але не полякам", – зазначає у розмові 40-річний Францішек.

У заході бере участь президент Польщі Кароль Навроцький, обраний за підтримки головної консервативної сили країни – партії "Право і справедливість" (PiS). Участь у ході підтвердив і сам лідер PiS Ярослав Качинський. Також – ультраправий депутат Європейського парламенту Гжегож Браун, відомий скандальними антисемітистськими витівками, а також нетерпимістю до всього українського.

Доєднався до Маршу і Славомір Менцен – лідер партії "Нова надія" (Nowa Nadzieja), яка входить до ультраправої коаліції "Конфедерація свободи і незалежності". Менцен вже опублікував фотографію з колони, де йде поруч з банером із гаслом "Перезавантаження" та перекресленими зображеннями Туска і Качинського. "Конфедерація" позиціонує себе як альтернатива двом найбільшим політичним силам, що домінують у польській політиці вже два десятиліття.

Сам прем'єр Туск (який є лідером центристської партії "Громадянська платформа") перебуває в Щецині – де брав участь у церемонії хрещення нового польського порому Bursztyn Unity.

Як зазначено на офіційному сайті події, учасники захищають не лише польську ідентичність, а й християнські цінності, керуючись гаслом "Бог, Честь, Вітчизна". Цей лозунг також один із найбільш популярних у натовпі. По маршруту – багато точок продажу польських прапорів із символікою Армії Крайової – польського підпілля, яке чинило опір нацистській окупації за часів Другої світової війни.

Для українців цей символ має складний історичний контекст. Армія Крайова не визнавала права українців на незалежну державу в межах західноукраїнських земель, оскільки Польща претендувала на ці території в довоєнних кордонах. Підрозділи АК брали участь у збройному протистоянні з українським підпіллям, а також у нападах на українське цивільне населення. Так, не нам вказувати полякам, кого вшановувати у власній історії. Утім, це ще одне нагадування, що історична пам'ять не може бути односторонньою.

Хода стартувала з кругового перехрестя, названого на честь Романа Дмовського – одного з архітекторів відновлення польської незалежності та ключового ідеолога польського націоналізму. Він послідовно виступав за створення мононаціональної польської держави, депортацію євреїв і насильницьке ополячення німців і українців.

Зокрема, Дмовський був прихильником польської експансії на схід і виступав проти створення незалежної української держави. Він розглядав українські землі, зокрема Східну Галичину, як територію, що мала увійти до складу Польщі, а українців – як населення, яке за певних умов можна було асимілювати. Політичний діяч сприймав українців як "неісторичну націю", що не змогла створити власної держави через брак політичної енергії, і що доля українців – перебувати у орбіті сильніших держав.

"Мене переповнює радість і гордість – адже немає країни, кращої за Польщу", – стверджує 30-річна Моніка. Звісно, серед учасників ходи немало тих, хто прийшов висловити свої патріотичні переконання й відчути єдність із співвітчизниками.

Однак очевидно, що серед присутніх і багато представників правих і націоналістичних сил, чия позиція нерідко є антиєвропейською та антиукраїнською. "Польща – для поляків", – скандує група молодиків, яка прямує центром міста.

Чимало українців у Варшаві цього дня віддали перевагу затишку власних домівок. Навіщо шукати пригод у вируючому епіцентрі подій та опинятися в заведеному натовпі, коли офіційний вихідний пропонує значно кращу альтернативу.

Найочевидніший висновок полягає в тому, що Марш незалежності став ще одним відображенням дедалі глибшої поляризації польського суспільства та політичного істеблішменту.

Святкування Дня незалежності відбувається на тлі чергового витка протистояння між "Громадянською платформою", "Правом і справедливістю" та іншими. Черговим свідченням глибини конфлікту стали згадані раніше події навколо Конституційного трибуналу, коли справа дійшла навіть до обвинувачень у державному перевороті.

Тоді було усунено голову трибуналу Богдана Свєнчковського, пов'язаного з PiS – рішення ухвалила найстарша за стажем суддя Анна Корвін-Пьотровська, звинувативши керівництво суду у блокуванні роботи та порушенні закону. До цього парламент Польщі обрав шістьох нових суддів, однак президент Навроцький відмовився прийняти присягу у трьох із них. Свенчковський, зі свого боку, не допустив обраних парламентською більшістю суддів до виконання обов'язків.

В останні дні жовтня під будівлею сталися сутички між демонстрантами та правоохоронцями. Навроцький, який перервав візит до Сенегалу та достроково повернувся до столиці, звинуватив уряд у силовому захопленні державного органу та порушенні конституційного порядку. Натомість в Туска наполягали на тому, що ці дії були спрямовані на відновлення незалежності судової системи після років політичного впливу на судові інституції за часів правління "Права і справедливості".

Подібні зіткнення та глибокий інституційний параліч чітко ілюструють ширшу проблему, про яку дедалі частіше говорять за межами держави.

"Польща має одну з найпотужніших економік Європи, входить до числа країн НАТО з найвищими витратами на оборону та, мабуть, краще за багатьох усвідомлює загрозу, яку Росія становить для європейського континенту. Проте на світовій арені країна не має того впливу, на який могла б розраховувати з огляду на свою вагу.

Причина – розколота політична система, яка роками паралізує обидва політичні табори та ускладнює відносини Варшави як з президентом США Дональдом Трампом, так і з деякими провідними європейськими державами", – йдеться у нещодавньому матеріалі The Wall Street Journal.

Як наголошують автори, польське політичне протистояння триває десятиліттями, попри те, що обидва табори мають спільного ворога – Росію.

"Багато поляків дедалі більше розчаровуються в політичній атмосфері, яка руйнує суспільну довіру та послаблює країну. У державі, глибоко зануреній у власну, подекуди трагічну історію, дехто проводить паралелі з внутрішніми розколами кінця XVIII століття, які дозволили більшим європейським державам розділити Польщу між собою", – підкреслюється в статті.

Марш незалежності ще раз продемонстрував, наскільки різними можуть бути уявлення про патріотизм і майбутнє Польщі. Для одних це передусім можливість вшанувати історію своєї держави, її незалежність і національні традиції. Для інших – нагода заявити про неприйняття політичного курсу уряду чи присутності іноземців у країні.

Утім, поки вулицями столиці лунають різкі гасла, а політики намагаються використати енергію натовпу у власних інтересах, звичайні громадяни прагнуть лише передбачуваності та стабільності.