"Поріжемо літаки – побудуємо житло військовим": як Україну позбавили ядерного статусу

Стратегічну і важку бомбардувальну авіацію незалежної України нищили близько 10 років, фінал чого припав на Полтаву. Так було визначено Будапештським меморандумом, підписаним 1994 року. Згідно з ним, Київ добровільно відмовлявся від ядерної зброї, а США, Велика Британія та Росія зобов’язувались поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Про те, що ми втратили, і який вплив мала ця втрата на сучасну історію, розмовляємо з колишнім заступником командира важкої бомбардувальної авіаційної дивізії, що базувалася в Полтаві, полковником Петром Романюком і колишнім заступником командира авіаційного полку з льотної підготовки, пілотом Ту-22М3 підполковником Віктором Савченком.

Публічна "страта" друга

– Ні, я не був на знищенні останнього бомбардувальника. І багато хто тоді з моїх товаришів по службі не захотів бачити те жахіття, – важко видихаючи, каже старший науковий співробітник Музею важкої бомбардувальної авіації в Полтаві Петро Романюк. – Це все одно, що прийти на публічну страту свого друга.

А Віктор Савченко, нині військовий пенсіонер у відставці, взагалі пішов у запас, щойно почалися розмови про скорочення авіадивізії та авіаполку.

– Перший літак з полтавського авіаполку потрапив "під ніж" ще 12 листопада 2002 року. Я звільнився трохи раніше, щоб цього не бачити, – пояснює Віктор Миколайович. – Ту-22М3 я знав до шурупчика, пролітав на ньому майже два десятки років. Морально важко було усвідомлювати таку втрату.

– З 2006 року в Україні перестала існувати дальня бомбардувальна авіація, – констатує полковник Петро Романюк. – За чотири роки знищили 60 стратегічних бомбардувальників: 17 Ту-22М2 та 43 Ту-22М3 (за кодифікацією НАТО Backfire. – Ред.) й утилізували 423 ракети Х-22 до них. Понад шість тисяч людей, які працювали у з’єднанні, залишились без роботи.

За часів Радянського Союзу Полтава була важливим центром дальньої авіації. Тут знаходився один з найбільших військових аеродромів зі злітно-посадковою смугою довжиною у 3 тисячі метрів, що дозволяло приймати будь-які літаки. Тут з 1946-го до 2000 року базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська важка бомбардувальна авіаційна дивізія та 185-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк, на озброєнні якого були літаки Ту-22М3. І тут був штаб 35-ї авіаційної групи оперативного призначення. Від усього цього згодом залишилися лише військова комендатура та Музей важкої бомбардувальної авіації…

– Скільки пам’ятаю, стільки й реформували Збройні сили, в тому числі військово-повітряні, – продовжує Петро Васильович. – І завжди казали, що відбувається скорочення, бо бракує грошей. Закінчувався черговий етап реформування, і знову казали, що грошей бракує. І потім знову… Різали техніку, продавали. А ті літаки могли б і досі літати, їхній ресурс не був вичерпаний.

– А ракети Х-22, які перейшли Росії, також летять на мирні українські міста…

– Ну, може, не зовсім ті, що відійшли росіянам, але тієї ж базової модифікації, – уточнює підполковник Савченко. – Вони, наскільки мені відомо з відкритих джерел, їх удосконалили. Ракети радянського виробництва мали боєзаряд або у звичайному спорядженні, що дорівнював 950 кілограмам у тротиловому еквіваленті, або ядерний.

– Ядерну зброю, яку могли переносити важкі бомбардувальники, Росія забрала у нас практично всю ще 1996 року, – продовжує Петро Романюк. – Угодою між учасниками Співдружності незалежних держав, створеної після розпаду Радянського Союзу, було передбачено, що РФ забирає ядерні заряди й виготовляє з них паливо для українських АЕС.

– Навряд чи хтось із нас читав тоді Будапештський меморандум, і чи могли ми справді усвідомити, що відбувалося в ті часи, – додає Віктор Савченко. – Не думаю, що Україна отримала паливо для АЕС із вивезених ракетних ядерних зарядів. А от те, що військовослужбовці авіачастини, що базувалася в Полтаві, не дочекалися житла, то це точно. Хоча вище командування обіцяло: "Поріжемо літаки – збудуємо кілька багатоповерхівок для військових". І де вони?

Ще у Міноборони запевняли, що брухт піде на переплавку на українські підприємства. Порізані літаки – це тонни дорогих алюмінію, дюралю, певна кількість золота і срібла. Куди все поділося, знають, певно, лише ті, хто на цьому нажився.

Паперові гарантії

Підполковник Савченко має свою точку зору на події 2002—2006 років і просить на цьому зробити наголос.

– Мені не дає спокою єдине запитання: чому тактичне і стратегічне ядерне озброєння та його носії (зокрема, і важкі бомбардувальники) мали лишитися на території РФ, а не України, Казахстану чи Білорусі, де воно було до розпаду Радянського Союзу? Допускаю, цей маневр був зроблений тому, що Російська Федерація оголосила себе правонаступницею СРСР і, мабуть, США за погодженням з клубом ядерних держав погодилися на те, щоб зосередити все це озброєння на її території, аби його було легше контролювати.

– Чи вважаєте ви, як багато хто, що цей крок Києва був фатальною помилкою, через яку стало можливим вторгнення Росії в Україну?

– Це геополітика. Якби не було рішення про зосередження ядерного озброєння в одних руках, щоб воно не розповзлося по світу, нас усе одно змусили б відмовитися від ядерної зброї. Нам не дали б її залишити. Нас економічно знищили б, як був економічно знищений Радянський Союз. Це була пропозиція, від якої не можна було відмовитись. У таких випадках, якщо відмовляєшся, тебе пресують, доки не здаєшся.

– Це була ініціатива США, погоджена із РФ?

– Мабуть, так. Решту країн Співдружності просто поставили до відома. Питання тільки в тому, чому саме Росія була проголошена правонаступницею Радянського Союзу. Як відомо, через це виникає багато запитань у міжнародних організацій.

Особисто я суттю Будапештського меморандуму зацікавився, коли заговорили про вступ України в Євросоюз і НАТО. Він нам багато чого гарантував на папері, але жодних дій щодо безпеки України (згадайте 2014 рік) з боку США і Великої Британії зроблено не було. Окрім того, що 24 лютого 2022 року Радбез ООН за зверненням підписантів-гарантів висловив "занепокоєння". Союзники свою частину виконали… Лише після широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну дійсно почали мало-помалу допомагати, бо Україна стала жертвою воєнної агресії, що суперечило Статуту ООН, — каже підполковник.

Зазначимо, що саме США профінансували позбавлення України статусу ядерної держави. Була розроблена "Програма спільного скорочення загрози", під яку міністерство оборони США виділило 27 млн доларів. Власне утилізацією літаків займалася американська фірма Raytheon Technical Service Company, з якою міністерство уклало контракт. А вже вона взяла субпідрядником ліквідаційних робіт державне підприємство Міноборони "Українська авіаційна транспортна компанія".

До речі, останній літак Ту-22М3 у первинному бойовому стані коштував 300 млн доларів. Однак на момент розробки тієї програми раптом виявилося, що більшість унікальних літальних суден була непридатною до польотів або списана.

Ліквідація важких бомбардувальників типу Ту-22/Ту-22М3 та авіаційних крилатих ракет типу Х-22 стала, про що тоді багато говорилось, підтвердженням курсу України на безумовне виконання міжнародних зобов’язань і добровільну відмову від ядерної зброї, скорочення стратегічного наступального озброєння.

Передані Росії "Тушки" б’ють по Україні

За словами моїх співрозмовників, літаки стратегічного призначення і дальньої авіації базувалися, окрім Полтави, у Прилуках Чернігівської області (Ту-160, Ту-22М3, навчальні Ту-134УБЛ), Узині під Києвом (Ту-95МС), Стрию на Львівщині (Ту-22М3), у Ніжині Чернігівської області та Озерному — Житомирської. Окрім того, два авіаполки в Октябрському і Гвардійському в Криму входили до складу авіації Чорноморського флоту Радянського Союзу. Після розпаду СРСР, за домовленістю Києва та Москви, один з них перекинули на материкову частину України, а інший забрали росіяни.

У рамках виконання Будапештського меморандуму з бойових повітряних суден спочатку зняли всю електроніку та двигуни, а тоді просто порізали їх на шматки. Скажімо, з 19 Ту-160 у Прилуках 10 пішло "під ніж", а вісім найкращих забрала РФ у рахунок боргу за газ. Ще один перегнали в Полтаву, де він став музейним експонатом.

У ході роззброєння наша держава передала Росії (начебто також у рахунок оплати боргів за різні послуги та газ) 386 ракет Х-22 з ядерними боєголовками. Ще 423 ракети цього типу знищили на полігоні в Житомирській області.

За "успіх справи" і за мирну Україну 27 січня 2006 року на військовому аеродромі в Полтаві пили шампанське тодішній посол США Джон Гербст зі своєю дружиною, перший заступник командувача Повітряних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Онищенко, заступник начальника Генерального штабу ЗСУ контрадмірал Ігор Тенюх, українські та американські військові. А полтавські пілоти й командири при цьому ховали сльози, що підступно виступали на очах.

Коли група місцевих активістів і військових у запасі, котрі намагалися завадити процесу, все ж таки прорвалася через КПП на аеродром з плакатами "Нет НАТО в Украине!", то рятувати там уже не було чого.

Чи могли б знищені літаки досі літати?

Однозначної відповіді на це запитання мої співрозмовники не дають.

– Найновіші літаки Ту-22М3, які ми мали на озброєнні, були випущені на початку 1990-х, – каже Віктор Савченко. – Ми забрали їх з гарнізону "Стрий" до Полтави, де вони спочатку були на озброєнні, а потім врешті-решт порізані. Як довго Україна могла б обслуговувати такі літаки, щоб вони долітали до свого кінцевого ресурсу, сказати важко, адже більшість запчастин до них надходило з Росії. Після 2014 року торгівля з нею не велась.

– У Росії Ту-22М3, випущені 25 років тому, досі літають і руйнують наші мирні міста, – додає Петро Романюк. – Так само, як і модифіковані Ту-95МС, введені в експлуатацію ще 1952 року. У США бомбардувальник В-52 цього ж року випуску також на службі. Все залежить від зберігання техніки.

– Чи знають пілоти, котрі літають на Ту-22М3, по яких цілях вони випускають ракети?

– Звісно, – відповідає колишній пілот Віктор Савченко. – Адже алгоритм використання ракети Х-22, які вони несуть, залежить від завдання, поставленого екіпажу. Наведення і пуск ракет безпосередньо по певній цілі у певний час здійснює штурман під контролем командира. Пілоти Ту-95МС або Ту-160, що запускають ракети Х-55 (Х-555) і Х-101, конкретних цілей не знають, але точно знають, що вони летять в Україну.

Важкі бомбардувальники, які могли б стати стримуючим чинником для путінського режиму, можна побачити у Музеї важкої бомбардувальної авіації в Полтаві. Тут представлено багато військових літаків. Зокрема, найбільший у світі стратегічний бомбардувальник і єдиний у світі музейний експонат Ту-160, стратегічний бомбардувальник і єдиний в Україні музейний експонат Ту-95МС, літаки Ту-22М3, Ту-22, винищувач Су-15УМ, навчальний літак Ту-134-УБЛ.

Раніше на колишній військовий аеродром у Полтаві, де влаштована експозиція, організовували екскурсії. Але з початку повномасштабної війни вона стала закритою зоною.

Фото автора та з відкритих джерел