Дістав дві кулі і втратив усю с/г-техніку: фермер з Херсонщини розповів про реалії окупації, розмінування та посівну

Фермер за пів року так і не дочекався державного розмінування, а обробляти землю і платити за паї — потрібно було

Недавно українські аграрії привезли на кордон з Польщею потрощену російськими окупантами сільськогосподарську техніку — хотіли нагадати, за яких умов було вирощене зерно, яке поляки нищать. "Телеграф" знайшов власника цієї понівеченої техніки, фермера з деокупованої Херсонщини Андрія Повода. Цього сезону вперше після вторгнення його приватне підприємство почало посівну кампанію.

Як працює фермер після повного розграбування господарства, збитків у 6,5 млн євро, забрудненості 100% землі та відсутності фінансування? І на який врожай сьогодні він може розраховувати — а отже, і ми всі?

Про розбиту техніку і поляків

— Спочатку цю техніку відвезли на "Битву Агротитанів" у Київській області як ілюстрацію умов господарювання на Херсонщині. Коли поляки почали блокування, ми віддали її на кордон — щоб можна було показати вартість хліба, який вони висипають на землю з вантажівок і вагонів.

Казати їм щось, на мою думку, нема сенсу. По-перше, це — частина загальноєвропейського виступу фермерів, які протестують проти закручування гайок щодо екології. Ці протести проходять по всій Європі. Поляки ж протестують проти України, тому що світ переймається війною в Україні, тож їм легше привернути увагу до своїх проблем через нашу болючу тему.

Наше зерно ні "погоди" на їхньому ринку не зробить, ні шкоди їхньому бізнесу не завдасть.

А по-друге, там простежується рука Кремля. Вона не грає ключову роль, але вплив має.

Як нахабніли "орки"

— 24 лютого 2022 року наші вантажівки з зерном зранку були у порту, — згадує Андрій. — Мені телефонує водій і каже: "Тут відбувається щось дивне. Порт перестав приймати зерно". Я дивлюсь у вікно і бачу, що у Чорнобаївку вже прилетіло — йде чорний дим. Вся наша робота зупинилась, а першого березня окупували Херсон.

Шостого березня ми з батьком спробували проїхати на територію господарства і натрапили на російських військових, які відкрили вогонь по нашому автомобілю. Ми зупинились, підняли руки, показали, що без зброї, але вони продовжували стріляти. Я отримав два кульові поранення — в руку і шию. Почалася досить сильна кровотеча, треба було в лікарню. Далі — три операції та чотири тижні у лікарні.

У 20-х числах березня мені розповіли співробітники, що російські військові вперше проїхали повз нашу базу. Спочатку просто подивились, не заходили. Потім приїхали вже близько 20 військових, перелізли через паркан, зайшли до охоронців, наставили на них автомати, забрали телефони й почали обшук — шукали нібито "українських бойовиків".

Ще через день їх заїхало вже близько сорока. Сказали, що їм потрібно переночувати. Зайняли всі приміщення, охоронців загнали у сторожку. Вранці хлопці виходять — а на території вже понад сотню російських військових і купа техніки, включаючи танки.

26 березня мала заступати на чергування нова зміна охорони. Росіяни стару зміну випустили, нову не впустили: "Тут вашого більше нічого нема". Що далі відбувалось на базі, ми достеменно не знаємо, вона розташована трохи усамітнено — в полі.

На початку травня мені зателефонував охоронець: його дружина їхала з Херсона повз базу і бачила, як з неї великими вантажівками вивозять зерно. На той момент на базі було декілька тисяч тонн пшениці, близько тисячі тонн соняшнику, льону 300 тонн, гірчиці 130 тонн. Одночасно вони почали вивозити мінеральні добрива — у нас їх було близько тисячі тонн. І викрадати техніку: дві вантажівки — іномарки з напівпричепами, два потужні трактори John Deere на 300 кінських сил, телескопічний навантажувач JCB, легкових машин штук п'ять.

У середині червня на пропагандистському російському Telegram-каналі я побачив відео "жнив" і наш комбайн на ньому. Тобто вони завели його і поїхали в поля — наші та наших сусідів.

Внаслідок бойових дій декілька одиниць техніки згоріло: комбайн і трактор, які зараз стоять на кордоні. Будівлі всі зруйновані. Єдине, що вціліло — кілька одиниць недорогої та маломобільної техніки. Комбайн, яким вони косили на відео, та самохідний обприскувач я знайшов у селищі Білозерка.

Спочатку одні росіяни злили соляру з обприскувача, а інші потім захотіли його викрасти. Обприскувач, звісно, заглух. Вони не вгамувались і якийсь час волочили його, донищили. В результаті його хіба що краном можна було підняти та завантажити на трал. Але в Херсоні тоді мости вже перебили, і їм було б важко його доставити на лівий берег.

Весь час окупації я прожив в Херсоні. На базу не їздив після першої невдалої спроби. Зберегти деяке майно було можна, якби я домовився і платив за це росіянам. Але… за декілька кілометрів гинуть наші хлопці, намагаючись нас визволити, а я русні буду платити гроші? Це для мене ненормально, неприпустимо.

А потім була деокупація.

Розмінували 95% території

— Коли я потрапив на базу, побачив повну розруху, — продовжує фермер. — Все зруйновано або викрадено, потрощено і розтрощено.

Ми почали відновлювати залишки техніки й чекати гуманітарного розмінування, щоб виходити в поля. Пів року чекали, що хтось прийде і допоможе з розмінуванням.

Але ми не дочекались ні державного, ні гуманітарного розмінування і на початку літа 2023 року почали розміновувати поля своїми силами. Сезон ми повністю пропустили. Державне розмінування зараз тільки починається, а у нас вже розміновано близько 95% оброблюваних раніше масивів.

Восени 2023 року ми змогли засіяти 400 гектарів землі. Потім ще розміновували, а зараз проводимо весняну посівну кампанію. Адже я мушу платити людям оренду за всю землю.

Якщо в родині декілька паїв, вони отримують на рік 20—30 тисяч гривень доходу. Це 2—2,5 тисячі гривень на місяць. Вони живуть на лінії фронту, а коли роботи нема, то ця орендна плата — стаття їхніх доходів. Тож це ще відповідальність перед людьми, які два роки від нас нічого не отримували, але залишились з нами.

"Стали ланцюгом і пішли"

— Днями у мене заплановано розмінування ще одного поля, — каже Андрій. — Тож із червня 2023 і по цей день ми ще розміновуємо.

У нас в оренді різні землі. Північніше — площі, де безпосередньо проходила лінія зіткнення впродовж шести-семи місяців. Там є все — міни, снаряди, автомати, залишки розбитої техніки… Південні території були тилом ворогів під час окупації. Максимум, що ми там знайшли — це нерозірвані снаряди, коли наші лупили по "орках".

Процес розмінування виглядає так: десятеро людей, проінструктовані сапером, стають ланцюгом і йдуть полем на відстані 2-3 метри один від одного. Коли хтось бачить уламки, снаряди тощо — кличе старшого. Якщо це безпечні "відходи", відкопуємо, вантажимо і вивозимо. Якщо це щось небезпечне, кличемо МНС-ників чи саперів від Міноборони. Виявлення небезпечних предметів виконуємо ми, а підрив — вони.

Крім уламків, знаходили гранати, РПГ, автомати. Навіть український дрон-камікадзе знайшли. Він трохи не долетів, мабуть, до російських позицій, впав у полі.

Металолом спочатку звозили на базу. Коли там вже виросла величезна гора, стали складати в посадці обабіч поля.

Колеги вирішують це питання по-різному. Є ті, хто здався, і у кого поля стоять пусткою, вкриті бур'янами. З того, що я бачу — це в основному або одноосібники із землею у власності, вони нікому орендну плату не винні, або великі господарства, які є частинами холдингів. У холдингу умовно 100 тис. гектарів оброблюваної землі по Україні. Якщо у них "випадає" 5 тисяч гектарів землі на півдні, це не критично.

Про стан землі після боїв і розмінування

— Земля Херсонщини — це 20—30 сантиметрів родючої землі. Далі — глина, — нагадує фермер. — Це вам не Черкаси чи Вінниця, де метр чорнозему. Думаю, там наслідки не були б такими страшними, як у нас. У мене на полі є вирва, в яку потрібно буде засипати КамАЗів 10 землі, настільки вона велика. Вона найбільша, але ж не єдина. І навіть це — не найгірше, з чим доводиться мати справу.

Про найгірше

— У нас повністю зруйноване господарство: нема ні техніки, ні складів, нічого, — зауважує Андрій Повод. — Від держави практично ніякої допомоги теж нема. Є приклади приватної допомоги, завдяки якій ми і змогли почати посівну.

Перша — від благодійного фонду "Жнива Перемоги" американця Говарда Баффета. Вони надали нам безкоштовно у тимчасове користування новий 340-сильний потужний трактор John Deere. Подібний тим, які в нас викрали. За рахунок цього ми провели осінню та підготувались до весняної посівної кампанії. В принципі нам у мирні часи було достатньо двох таких тракторів, тож це дуже потужна допомога.

Другий приклад підтримки — колеги з Одеси та фермер з Дніпропетровщини допомогли нам із насінням пшениці і ячменю. Один дав 25 тонн пшениці, інший — 37 тонн ячменю, а ще один фермер — ще 30 тонн пшениці.

Двоє просто допомогли, а третій попросив, якщо все буде добре, влітку віддати товарною пшеницею у тій же кількості. Це нормально. Це величезна допомога. Але вона від колег, від Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), яка познайомила мене із цими колегами. На жаль — не від держави.

Про (не)діюче кредитування

— Кредитування — болюча тема, — говорить Андрій Повод. — Наш бухгалтер з юристом і ВАР підготували звернення до податкової — щоб нас звільнили від податків за 2022 та 2023 роки. Це були б мільйони гривень. Звернення допомогло, це питання ми вирішили.

Зараз Кабмін вніс деокуповану Херсонщину в перелік областей, які можуть подаватися на кредитування за державною програмою. Але не все так просто.

У лютому 2022-го ми ще продавали зерно, тож мали дохід за два місяці. 2023 року ми нічого не сіяли в окупації, тож нічого не зібрали. Доходу нема. Тож для банку ми є дефолтним підприємством — все! Ми не можемо подаватися на кредит в тому обсязі, в якому нам потрібно.

Ми звернулись до Херсонської обласної адміністрації. Вони написали лист Нацбанку України із закликом розв'язати це питання. Коли воно буде вирішено і чи буде — поки невідомо. А посівна вже йде.

Ми підрахували збитки. Вони становлять приблизно 6,5 млн євро. Мова йде про викрадене зерно, знищені будівлі, техніку, добрива, недоотриманий прибуток за невирощений врожай.

Щоб відновитись, нам потрібна хоча б шоста частина цієї суми — мільйон євро. Для прикладу, трактор, який нам дали в користування, коштує 400 тисяч доларів. А нам таких потрібно два. Комбайн — це ще 400 тисяч доларів. А потрібно ще склади відремонтувати, щоб було куди покласти зерно. Тобто мільйон євро — це мінімум.

Я думаю, що ми отримаємо 50% від довоєнного врожаю, і причин декілька. По-перше, стан ґрунту, про який я казав раніше. По-друге, ми не вносили цього року мінеральні добрива — їх у нас вкрали росіяни, а купити ми не мали за що.

По-третє, через необхідність розмінування засіяли озимі трохи пізно. І всі польові роботи змістились — те, що потрібно було робити у вересні, робили у листопаді.

Далі — фунгіцидний та інсектицидний захист, який потрібен весною, ми закупити не в змозі.

Крім того, у нас територія, бідна на опади. І урожайність залежить і від наявності чи відсутності опадів теж. Якщо буде гарна погода, то і навіть без добрив буде більш-менш непоганий врожай. А якщо опадів нема, то, як ти там пшеницю не вирощуй і не підгодовуй, врожаю не буде.

Ми думали про систему зрошення до вторгнення, але не встигли її зробити. Зараз поки що про це нема мови. Насосна станція, з якої ми могли б брати воду, розташована на березі Дніпра під постійними обстрілами. Північні поля ми могли б ще якось зрошувати, але коли "орки" відступали, вони підірвали мости через канали, і в результаті в каналах теж нема води. Там йдуть ремонтні роботи, але дай Боже, щоб у червні з'явилась та вода.