Колишній форпост Київської Русі: яке місто "виколисувало" поета-символіста Олександра Олеся (фото)

Батьківщина Олександра Кандиби є Білопілля, яке виросло з укріпленого міста Вир ще з часів Київської Русі

Невелике, але історично важливе Білопілля, що в Сумській області, відоме не лише стародавніми укріпленнями й козацькими традиціями, а і як рідне місто українського символіста Олександра Олеся.

Тут у 1878 році побачив світ Олександр Кандиба, який взяв псевдонім Олександр Олесь. Він є автором багатьох популярних книжок, альманахів та віршів, як от "Чари ночі" (який став романсом), "О слово рідне! Орле скутий!.." та "З журбою радість обнялась". "Телеграф" вирішив написати про рідне місто цього видатного українця та дізнатись, чим воно відоме.

Олександр Олесь родом з міста Білопілля, що на Сумщині

Територія сучасного Білопілля була заселена ще у II—VI століттях — про це свідчать археологічні знахідки черняхівської культури. У часи Київської Русі на цьому місці виникло укріплене місто Вир, яке слугувало форпостом на північних рубежах держави та захищало регіон від кочівників.

Перші письмові згадки про Вир містяться у "Повчанні" Володимира Мономаха під 1096 рік, хоча події, які там описуються, відносяться до 1113 року. У 1239 році місто було зруйноване монголо-татарами, а з середини XVI століття тут з’явилися пости московської сторожової служби.

Новий населений пункт на місці стародавнього Вира виник у 1672 році й спочатку називався Крига, на честь річки, поруч із якою розташовувалося поселення. Пізніше його перейменували на Білопілля, назвавши на честь переселенців з однойменного містечка. У XVII столітті Білопілля стало сотенним містечком Сумського козацького полку, яке складалося із містечка з дев’ятьма вежами та острогу з тринадцятьма баштами.

Протягом XVII—XVIII століть Білопілля розвивалося як центр козацької громади, поєднуючи військову службу із землеробством і ремеслами. Щороку тут проводили чотири ярмарки, на які доставляли товари з різних міст — від Путивля і Сум до Курська та Воронежа. Після скасування полкового устрою у 1765 році місто стало центром комісарства, потім повітовим центром, а з 1923 року — районним центром.

У ХХ столітті Білопілля пережило складні часи: під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 2000 жителів міста, а також постраждало під час голоду 1946—1947 років. Під час Другої світової війни місто двічі переходило під контроль військ: у жовтні 1941 року радянські війська відступили, а у вересні 1943-го Білопілля було звільнене.

Що відбувалось у місті у післявоєнний період

У післявоєнний період місто відновлювалося та розвивалося. У 1966 році тут з’явилася суцільнометалева телевежа, а до 1970 року працювали машинобудівний та ремонтно-механічний заводи, сироварні, консервний та харчокомбінат, меблева та цегельна фабрики.

Спорудження білопільської телевежі було завершене у 1966 році. Її висота з антенами сягає 196 метрів, а верхній майданчик розташований на 180 метрах. Нині з вежі транслюють чотири цифрові мультиплекси, аналогове телебачення та радіо (УКХ і FM). Вежа обслуговує центральну частину Сумської області, зокрема Білопілля та Білопільський район, Суми й Сумський район, а також Путивль та Путивльський район.

Крім того, у місті є музична школа, професійно-технічне училище, лікувальні заклади, Будинок культури, кінотеатр, кілька клубів і бібліотек, а також музей імені А. С. Макаренка.

Водночас у місті є Петропавлівський храм, Михайлівський храм та Успенська церква. Ближче до центру розташований саме Михайлівський храм, а найвіддаленіше — Успенська церква.

Де розташоване місто Білопілля

Нині відомо, що з початку повномасштабного вторгнення місто постійно атакували різними видами зброї: артилерією, авіаударами, реактивними системами та дронами. Внаслідок обстрілів були пошкоджені житлові будинки, об’єкти критичної інфраструктури, лікарня, навчальні заклади та підприємства, загинули цивільні, серед них діти, і постраждали сотні місцевих мешканців. Однак воно не було в окупації.

Де та від чого помер Олександр Олесь

Український поет і драматург провів останні роки життя в еміграції через політичні обставини в Україні. Він перебував у Празі (Чехія), де продовжував писати й підтримувати українську культурну спільноту. 14 липня 1944 року Олесь помер від серцевого нападу.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, яке місто на сході виховало багато видатних українців.