Ледве не втопився через спір: чим ще може здивувати політичний діяч та письменник Володимир Винниченко

Володимир Винниченко був революційним політиком і художником, відомим за твором "Сонячна машина"

Володимир Винниченко — політик, письменник і художник, автор універсалів УНР, чиї життя і творчість досі захоплюють істориків. Однак при цьому громадський діяч любив грати у ризикові ігри.

Він був видатним українським політичним діячем, письменником, драматургом і художником, одним із ключових творців УНР. Автором більшості універсалів і законів УНР, очолював Генеральний секретаріат, Директорію та Український Національний Союз і залишив значний слід у політичному та літературному житті України. "Телеграф" вирішив розповісти про цікавий факт з його життя.

Історія видатного українця

Винниченко народився 1880 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у сім’ї Кирила Винниченка та Євдокії Павленко. Він був єдиною дитиною від цього шлюбу, а його мати мала ще трьох дітей від попереднього шлюбу. Уже в народній школі Володимир проявив виняткові здібності, через що вчителька переконала батьків продовжити освіту сина. Попри скромне матеріальне становище родини, Винниченко вступив до Єлисаветградської гімназії, де навчався з 1890 по 1899 рік.

У старших класах гімназії Володимир активно долучився до революційного руху та навіть написав революційну поему, за що отримав тиждень карцеру, а згодом його відрахували. Проте це не зупинило молодого Винниченка: він склав іспит зрілості у 1900 році в Златопільській чоловічій гімназії й отримав атестат під тиском директора, попри небажання вчителів видавати диплом.

У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де долучився до Української студентської громади та вступив до Революційної української партії (пізніше — УСДРП). Він активно проводив агітаційну роботу серед селян і робітників, за що неодноразово зазнавав арештів. Його ув’язнювали у Лук’янівській в’язниці, Винниченко кілька разів втікав і нарешті емігрував, ризикуючи життям. За кордоном він працював разом із Михайлом Грушевським, зокрема у виданні часопису "Промінь".

Після Лютневої революції 1917 року Винниченко повернувся до України та активно включився в політичне життя. Він став членом Центральної Ради, очолив Генеральний секретаріат і займав посаду генерального секретаря внутрішніх справ. Він виступав проти мілітаризації держави та пропонував створення міліції замість регулярного війська, що викликало критику з боку деяких опонентів, зокрема Симона Петлюри. Саме Винниченко був автором майже всіх декларацій і законодавчих актів Центральної Ради та УНР.

Під його керівництвом ухвалювалися I та IV універсали Центральної Ради, які формували автономний курс та проголошували незалежність України. Водночас політичне життя було складним: під натиском більшовицьких військ уряд УНР залишив Київ, Винниченко виїхав із дружиною на південь країни, а потім активно працював над відновленням державного управління.

Після поразки визвольної боротьби Винниченко оселився на хуторі Княжа Гора на Канівщині, де займався літературою, написав п’єсу "Між двох сил" та зазнав арешту гетьманською вартою, але був швидко звільнений. Він очолював Український Національний Союз, планував державний переворот та співпрацював із більшовиками для відтягнення військ. У листопаді 1918 року став головою Директорії, проте через конфлікти з Петлюрою пішов у відставку і виїхав за кордон.

В еміграції Винниченко продовжував політичну діяльність, заснував закордонну групу українських комуністів та газету "Нова доба", виступав з критикою більшовицької політики, водночас активно займався літературною творчістю. Він проживав у Відні, Чехословаччині, Німеччині та Франції, створив низку п’єс і романів, зокрема утопічний твір "Сонячна машина". У Франції оселився у містечку Мужен поблизу Канн, став веганом і присвятив себе живопису та письменництву.

Його літературна спадщина включає три періоди: ранні оповідання і нариси (1902—1905), драматургію та романи між 1905 і 1919 роками, а також твори еміграційного періоду. Ранні твори Винниченка показують життя селян і батраків без ідеалізації, з революційним пафосом і соціальною критикою, другий період включає драми та романи, що аналізують інтелігенцію, мораль і суспільні норми, а третій період відзначається утопічними творами і філософією конкордизму.

Винниченко помер 6 березня 1951 року у Франції, залишивши після себе значний політичний і літературний спадок. Його твори входять до золотого фонду української літератури, а політична діяльність і сьогодні слугує важливим джерелом для вивчення історії Української Народної Республіки та боротьби за незалежність.

Факти з життя Винниченко

Окрім політичних і літературних досягнень, Володимир Винниченко мав цікаву і ризиковану натуру, як написали в "Dovidka.biz.ua". Він любив гратися у небезпечні ігри: одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився, а іншого разу впав із коня. Водночас змалечку він відзначався надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги, опанувавши читання у ранньому віці, що багато в чому визначило його майбутній шлях як політика і письменника.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, чим ще може вразити політичний діяч Володимир Винниченко.