Український рецепт став найвідомішою цукеркою вашого дитинства: звідки насправді походить легендарна "Корівка"

Цей простий домашній рецепт молочної іриски перетворився на культовий бренд, що об'єднав покоління в Україні та Європі

Коли йдеться про улюблені солодощі, які залишилися в серцях мільйонів людей, цукерки "Корівка" посідають особливе місце. Поте мало хто знає, що ця іриска здійснила дивовижну подорож: спочатку з України на захід – до Польщі, а потім повернулася на батьківщину вже як промисловий бренд, що назавжди змінив радянську кондитерську індустрію.

Сьогодні "Корівка" – це не просто цукерка, а культурний код, ностальгічний маркер і частина колективної пам'яті. "Телеграф" розповість про її історію детальніше.

Як все почалося

Сучасні дослідження пов'язують промислову історію "Корівки" з польським підприємцем Феліксом Поморським, який у 1920‑х роках налагодив виробництво ірисок з м'якою молочною начинкою в Познані. Саме тоді з'явилася впізнавана обгортка із зображенням корови голштинської породи, що й дало назву цукерці.

За легендою, ключовий рецепт Поморський дізнався в дитинстві від свого дядька, який жив у Житомирі й готував домашні молочні цукерки з простих інгредієнтів – молока, масла та цукру. Таким чином, житомирська домашня солодка традиція опосередковано стала частиною європейської історії легендарної "Корівки".

Як "Корівка" стала улюбленою для багатьох

Після Другої світової війни виробництво "Корівки" поширилося країнами соцтабору – її почали робити в НДР, Чехословаччині та в Радянському Союзі. У СРСР іриска з молочною начинкою швидко стала масовою: її копіювали й адаптували різні фабрики, створюючи власні варіації на тему м'якої молочної карамелі.

Для кількох поколінь дітей "Корівка" перетворилася на символ дитинства: доступна за ціною, проста за складом, але незмінно смачна. Вона поєднувала домашній характер карамельного десерту з відчуттям "фабричної якості", яку гарантувала державна промисловість.

Технологія м'якої молочної іриски

Класична "Корівка" – це цукерка-іриска з м'якою помадковою начинкою на основі молока та вершкового масла. Її текстура залежить від точного дотримання температурних режимів під час уварювання цукрово-молочної маси та від охолодження, яке не дає карамелі перетворитися на тверду плитку.

Для промислового виробництва важливо зберегти баланс між м'якістю і тягучістю: цукерка має легко жуватися, але не розтікатися, а начинка – бути однорідною, із виразним присмаком топленого молока. Саме цей баланс робить "Корівку" впізнаваною на фоні інших ірисок і карамелі.

Обгортка, що стала брендом

Перші промислові "Корівки" у Польщі та пізніше в СРСР упізнавали саме за обгорткою: світлий фон, корова в характерну чорно-рябу плямисту масть і мінімалістичний дизайн. Образ корови напряму "озвучував" головний інгредієнт – молоко – і підкреслював натуральність та домашність десерту.​

Дослідники вказують, що ранні варіанти упаковки часто зображали корову, подібну до голштинської породи, відомої високими надоями та контрастним чорно-білим забарвленням, яке добре читалося на папері. У радянський час цей візуальний код чудово ліг у державну риторику про "користь" та "натуральність".

Сучасне життя легендарної "Корівки"

Сьогодні "Корівку" виробляють у різних країнах, пропонуючи класичні й модернізовані рецептури – з какао, горіхами, ванільними нотками чи глазур'ю. В Україні м'які молочно-карамельні цукерки на кшталт "Корівки" залишаються в асортименті великих і регіональних фабрик, зокрема житомирських виробників, які активно грають на темі історії бренду та локального походження рецепта.

Для дорослих "Корівка" давно вийшла за межі простої кондитерської позиції та стала емоційним маркером дитинства. А для Житомира – частиною міської ідентичності, що поєднує родинну кулінарну легенду з масштабною європейською історією солодощів.

Раніше "Телеграф" розповідав про класичний десерт, який можна спробувати лише в Миколаєві. Він втілив поєднання домашньої "ностальгійної" класики з сучасними трендами.