За ними стояли в черзі годинами: чому цукерки "Вечірній Київ" стали символом столиці

У 1980-х ці цукерки були дефіцитом, за яким полювали

У середині 1980-х київська кондитерська фабрика імені Карла Маркса отримала амбітне завдання. Там мали створити подарункові цукерки, які стануть гастрономічним обличчям столиці нарівні з уже легендарним Київським тортом.

Результатом стали цукерки "Вечірній Київ" – набір, який швидко перетворився на культовий десерт, обов'язковий елемент престижного подарунка та найпопулярніший сувенір із Києва. "Телеграф" розповість про цю історію детальніше.

Революція в радянській кондитерці

На тлі типової радянської продукції "Вечірній Київ" виглядав справжнім проривом. Рецептура включала підвищений вміст какао-продуктів, натуральне молоко, алкогольну нотку коньяку та головний козир – цілий смажений фундук усередині, доповнений подрібненим горіхом у глазурі.

Запуск продукту збігся з масштабними урочистостями до 1500-річчя Києва, коли місто демонструвало "новий рівень" як в архітектурі, так і в гастрономії. Для виробництва використали сучаснішу лінію, завдяки чому кремова начинка з маслом і коньяком у поєднанні з тонким шаром шоколаду давала майже "закордонний" рівень смаку.

Коли музика набуває смаку

Назва "Вечірній Київ" виросла не з технологічних характеристик, а з атмосфери міста. Її напряму пов'язують із популярною з 1960-х піснею "Як тебе не любити, Києве мій!", де звучить образ вечірнього Києва над Дніпром. Це був ранній кейс емоційного брендингу: коробка мала "запакувати" не лише праліне з фундуком, а й відчуття прогулянок Хрещатиком, побачень, театрів і довгих розмов на кухні з видом на вогні великого міста.

Упаковка як листівка

Візуальний образ працював як паперова листівка з нічного Києва: темний фон упаковки нагадував небо над Дніпром, золотисті елементи – вогні ліхтарів і вікна будинків у центрі. Коробку часто везли замість сувенірного магніту або набору листівок: подарувавши ці цукерки, фактично дарували "свій Київ" з його вечірніми проспектами, мостами й театральними афішами.

Дефіцит як частина легенди

У спогадах киян "Вечірній Київ" фігурує як десерт для вузького кола моментів: Новий рік, великі родинні свята, приїзд гостей з інших міст. Придбати їх можна було не всюди – особливу роль відігравав культовий магазин "Українські ласощі" в центрі, який із 1960-х вважався найсолодшим місцем міста.

Продукт був дорогим і дефіцитним: його діставали не просто до чаю, а до значущих подій. Тому в колективній пам'яті ці цукерки стали символом "вечора, на який чекали". Історії про черги, про те, як "дістати через знайомих", про рідкісні коробки до першого побачення або диплома стали частиною міського фольклору.

Життя після СРСР

Після трансформацій кондитерської галузі історичну лінію підхопив Roshen, який і нині випускає "Київ вечірній" як окремий продукт. В офіційному описі акцентують ту саму формулу: праліне з подрібненим фундуком, цілий лісовий горіх, шоколадна глазур і легка нотка бренді.

Сьогодні "Вечірній Київ" – це більше, ніж цукерки. Це запакована в золоту фольгу історія міста, його вечорів, його людей і моментів, коли звичайний десерт ставав частиною чогось значущого.

Раніше "Телеграф" розповідав про легендарне харківське печиво, яке стало візитівкою міста. Назва може здатися пов'язаною з радянськими часами, але насправді це старий кондитерський термін, який з'явився ще у XIX столітті.