Це "ідеальне місто" радянська влада перейменувала на честь авіатора: як воно називається сьогодні

Це одне з небагатьох збережених "ідеальних міст" епохи Ренесансу в Європі

Назви міст завжди мають особливе значення – вони стають не лише географічною позначкою, а й символом ідентичності, духу та пам'яті населення. На Львівщині також є місто, яке тричі змінювало назву, але жодного разу не втрачало душі.

Сьогодні Жовква – це не просто туристична принада Галичини. Це унікальний приклад того, як європейське "ідеальне місто" може зберегтися крізь віки воєн, окупацій і тоталітарних режимів. "Телеграф" розповість про це місто детальніше.

Від Винників до королівської резиденції

Місто Жовква розташоване на заході України, у Львівській області. Воно знаходиться приблизно за 25 кілометрів на північ від Львова, адміністративного центру області. Жовква лежить на перетині важливих історичних торгових шляхів Червоної Русі – біля річки Свиня, що є притокою Західного Бугу. Завдяки близькості до Львова та вигідному розташуванню між лісами та водоймами, місто здавна відігравало важливу роль у торгівлі й обороні регіону.

Історія міста сягає 1368 року, коли на цьому місці існувало поселення Винники. Справжнє народження Жовкви відбулося у 1597 році, коли гетьман Станіслав Жолкевський заклав тут нове місто. У 1603 році король Зиґмунд III Ваза надав йому магдебурзьке право та офіційну назву Жовква — на честь самого гетьмана.

Це перейменування стало не просто формальністю. Магдебурзьке право забезпечило містянам свободу самоврядування, право на торгівлю та ремесла, що дало потужний поштовх економічному розвитку.

Місто ремісників і мистецтв

Жовква славилася своїми ремісничими традиціями. Тут працювали кушнірські цехи, діяла власна школа іконопису, функціонували порцелянові майстерні. Жовківські вироби цінувалися у Львові та за межами України. Особливо важливим було розвинене книгодрукування – місто стало одним із центрів освіти та культури регіону.

Протягом століть у Жовкві мирно співіснували українці, поляки, євреї, вірмени. Поруч розташовані святині різних конфесій – унікальний приклад релігійної толерантності того часу. Ця багатокультурність збагатила місто, зробила його особливим.

Радянське перейменування і повернення ідентичності

У 1951 році радянська влада перейменувала Жовкву на Нестерів – на честь російського авіатора Петра Нестерова, першовиконавця "мертвої петлі". Це була типова радянська практика: стирати історичну пам'ять, замінюючи її новою ідеологією.

Справедливість відновили у 1992 році, коли після здобуття незалежності України місту повернули історичну назву. Це стало важливим символом відродження національної ідентичності.

Збереження спадщини сьогодні

У 1994 році Жовква отримала статус Державного історико-архітектурного заповідника. Перед 400-річчям магдебурзького права центр міста пройшов масштабну реконструкцію, яка дозволила зберегти унікальну ренесансну забудову.

Унікальне місто-фортеця епохи Ренесансу

Жовква — один із найкраще збережених зразків "ідеального міста" в Європі. Її планування створювалося за італійськими канонами: чітка геометрія кварталів, продумана система оборони, бруковані площі та кам'яниці, де естетика поєднувалася з практичністю.

У 1674–1696 роках Жовква була королівською резиденцією Яна III Собеського – легендарного польського короля, переможця під Віднем. Тут зберігалися колекції мистецтва, влаштовувалися святкування воєнних перемог, а місто перетворилося на важливий культурний центр.

Легенди та таємниці

Жовква оповита легендами. Найпопулярніша – про розгалужену мережу підземних ходів, що нібито ведуть від замку до монастиря у Крехові, а може, навіть до Львова. Досі знаходять засипані кам'яні входи з підземними джерелами. Кумедну історію розповідають про назву річки Свиня: за легендою, цар Петро І після бурхливої вечері впав у місцеву річку, що і принесло їй таку назву.

Сьогодні Жовква – це місто, де кожна вулиця розповідає історію, де архітектура свідчить про велич минулого, а назва нагадує про важливість збереження історичної пам'яті. Це місто, яке пережило польське королівство, австрійську імперію, радянську добу і відродилося у незалежній Україні, зберігши свою унікальну ідентичність.

Раніше "Телеграф" розповідав про ще одне місто у Львівській області, це – Самбір. Воно має дивовижну історію та багато архітектурних пам’яток, тому його сміливо можна назвати "місто-музей".