"Україні доведеться щороку залучати пів мільйона людей з-за кордону": експерт розповів про майбутні міграційні виклики

Українці за кордоном формують ще одну економіку — вона вже дорівнює ВВП України

На тлі війни з Росією зростає не лише відтік українців за кордон, а й рівень бідності всередині країни. Сфера обслуговування переживає кризу, а деякі роботодавці змушені працювати у збиток.

У другій частині великого інтервʼю з Андрієм Гайдуцьким ви дізнаєтесь про те, як буде виглядати майбутнє країни, якщо війна триватиме ще кілька років? Чому навіть зростання бідності не зупиняє міграційні процеси? Які категорії мігрантів реально можуть приїхати в Україну, і як організувати цю політику так, щоб уникнути помилок інших країн?

Першу частину розмови читайте тут: Тікають навіть ті, хто заробляє добре: чому українці не поспішають повертатися та що зупинить цю тенденцію

Українці за кордоном формують ще одну економіку — вона вже дорівнює ВВП України

— Ви раніше говорили, що перша причина міграції — це економічна, а не безпекова. Як впливає на міграційні рішення те, що через війну зростає рівень бідності? Багато людей хочуть виїхати, але в них немає коштів на квитки чи на перший час проживання в новій країні.

— За результатами опитування Gallup війна суттєво зменшила кількість людей, які хотіли б виїхати за кордон. У 2021 році таких було 35%, а у вересні 2022 року – лише 9%. Війна, на жаль, спрацювала як тригер, і з початку широкомасштабного вторгнення виїхали всі, хто цього бажав. Зараз частка охочих виїхати знову зростає. Але бажати виїхати і готуватись до виїзду – це різні речі. В ЄС 20% населення виявляли бажання до еміграції у 2023 році, в США і Канаді – 18%. Чи це привід для хвилювання? Ні, адже ці країни мають активні імміграційні політики, направлені на заміщення тих, хто виїжджає. Україні варто наслідувати такі найкращі практики.

А щодо вашого питання з пошуку коштів для виїзду за кодон — найкращий спосіб шукати такого роботодавця за кордоном, з яким буде підписано відповідний контракт, який оплатить такі витрати. Роботодавець покриває переїзд, а працівник зобов’язується відпрацювати на нього протягом року чи двох або повернути витрачені на трансфер кошти.

— Хочу випередити читачів з таким питанням: ми кажемо, що рівень бідності зростає, але водночас ви говорите, що роботодавці переплачують. Як це працює?

— Рівень бідності — це дуже суб’єктивне явище. Наприклад, у 2024 році Комісія із соціальних показників Великобританії (SMC) провела опитування і з’ясувалось, що 24% британців вважають себе бідними. Але тоді постає питання: якщо така велика частина населення вважає себе бідною, чому понад 200 000 українців виїхало до Великобританії? Всі ці опитування є дуже суб’єктивними і відносними. Хтось вважає себе бідним, коли має 100 доларів у кишені, а хтось — коли має 1000 доларів.

Є навіть анекдот: коли у людини закінчуються гроші і він не знає, що робити, то сусід йому каже: "Ну що, іди долари міняй". Це показує, наскільки суб’єктивним може бути сприйняття власного фінансового становища.

Коли я кажу про українських роботодавців, які переплачують зарплати, маю на увазі об’єктивні чинники. Зростання зарплат, як правило, формується за принципом "інфляція+", де саме левова частка підвищення пов’язана покриттям втрат людини від знецінення національної валюти при купівлі товарів чи послуг, а "плюс" — це невелика "премія", щоб людина відчувала ріст своїх доходів (в статистиці це називається "реальне зростання доходів"). Але в Україні цей "плюс" чи "премія" набули загрозливих значень для українського бізнесу. За 2020-2024 роки, в середньому за рік інфляція склала 11,7%, але бізнес був змушений додатково виплатити ще додаткові 7,5% "премії", що утримати людей на роботі. В Польщі при середньорічній інфляції 7,3% бізнес додатково сплатив робіткам лише 2,6% "премії", в Німеччині при інфляції в 4,2%, бізнес взагалі не виплатив найманим працівникам додаткової "премії". Коли бізнес обирає в яку країну інвестувати, він дивиться саме на таке порівняння. Адже якщо підприємець буде весь прибуток віддавати на зарплату персоналу, в нього не залишиться коштів на розширення бізнесу, сплату кредитів, інноваційні розробки. Недолуга імміграційна політика в Україні не дозволяє бізнесу за потреби залучати недорогу робочу силу з-за кордону. Як результат, з 2008 року обсяг нашого ВВП "топчиться на місці" в діапазоні 200 млрд дол. А польська активна імміграційна політика навпаки "запустила" її економіку і в 2025 році ВВП Польщі вже перевищить 1 трлн дол.

— В ЄС під тимчасовим захистом перебуває 4,34 мільйона українців. На вашу думку, чи справляються ці країни з навантаженням, і як змінюється їхнє ставлення до українських біженців? Адже для них ми водночас і користь, і певне навантаження.

— Так, в якомусь сенсі наші біженці є навантаженням. Утім, як зазначив президент України Володимир Зеленський, у перший рік повномасштабної війни українці вивезли за кордон 35 мільярдів доларів. І вже є кілька досліджень, що в Польщі українці платять податків більше, ніж отримують від цієї країни. У Чехії та Словаччині аналогічна ситуація. Я впевнений, що з кожним роком таких досліджень буде більше. Саме влада зацікавлена в цих дослідженнях.

Чому? Тому що через такі дослідження влада доводить своїм громадянам і виборцям, що мігранти і біженці, зокрема українці, приносять користь країні. Що без мігрантів ні Польща, ні Чехія економічно не стануть квітучими, а в найгіршому сценарії – не виживуть як країни. Ми живемо в період демографічного переходу, коли один тип відтворення населення (через народжуваність) заміщується на інший тип (імміграцію). В Європі, в наступні 100 років іммігранти будуть єдиним людським ресурсом захисту економіки від скорочення кількості населення і платників податків, а також від потенційного захоплення зовнішнім ворогом. Цей спосіб вдало реалізували ОАЕ. З метою захисту своєї країни від сусіда – авторитарного і войовничого Ірану, ця країна з етносом лише в 1,1 млн людей змогла за 40 років залучити майже 10 млн іноземців, частина з яких залучена в силах внутрішньої безпеки і оборони країни.

В Німеччині вже приходить повне розуміння влади і бізнесу в необхідності залучення мігрантів, але цього розуміння ще немає у значної частини суспільства. На цьому і "грають" політики-популісти. Тому влада і бізнес навіть змушені випускати відеоролики про суспільну важливість іноземців. На одному з них просять вийти з кімнати медичний персонал клініки, який представляє етнічні меншини. В результаті 70% персоналу встає і виходить з кімнати. І влада ставить німцям питання: "Хто вас обслуговуватиме, хто вас лікуватиме, хто гаситиме пожежі, хто слідкуватиме за порядком?". У Берліні вже майже 30% поліцейських — вихідці з інших країн.

Іноземці не тільки беруть, але й дають країні: вони платять податки, забезпечують безпеку, народжують дітей, які також є майбутніми платниками податків. Світ змінюється.

Якщо війна затягнеться, Україні доведеться щороку залучати пів мільйона людей з-за кордону

— Якщо війна триватиме ще кілька років, чи зможе Україна утримати критичну масу населення для функціонування держави? Що робити?

— Чим довше триватиме війна, тим швидше зміниться ставлення до потреби в залученні людських ресурсів. Адже вже три десятиліття ми бачимо два чіткі тренди. Перший — народжується менше людей, ніж помирає, тобто природне скорочення населення. Другий — з країни виїжджає більше людей, ніж повертається. Це додаткове скорочення. Відповідно, скоро стане очевидно: владі доведеться відкрити кордони для масштабного залучення людей під потреби роботодавців, навчальних закладів, громад і муніципалітетів з тих регіонів, що зазнали відтоку населення. В цілому, це близько пів мільйона людей на рік. Звичайно, не одразу, а з плавним наростанням. Тому що нам потрібні люди для армії, державного та приватного сектору. І, зрештою, нам потрібні люди як споживачі — ті, хто купує товари й послуги з яких платяться податки на утримання армії і чиновників.

Подивіться, наприклад, на структуру армії США. Там лише 53% військових є білими американцями. Решта 47% — це мігранти або представники діаспори з інших країн. США це розуміють, тому й мають велику кількість різноманітних імміграційних програм, зокрема лотереї, Green Card та інші інструменти відбору. Їм потрібно не лише залучати людей для економіки, але й робити селекцію для своєї армії. Через так звану "демографічну воронку" вони "просіюють" людські ресурси під різні потреби держави.

— Коли ви кажете "відкрити кордони", маєте на увазі приймати більше людей чи також відпускати?

— Як бачите, держава поступово приходить до розуміння, що люди, замкнені всередині кордонів, не приносять користі — насамперед економіці. Саме тому зараз відкрили кордон для чоловіків до 22 років. Далі, ймовірно, межу піднімуть до 25.

У міру того, як формуватиметься контрактна армія, ми зможемо ширше відкривати кордони. Або ж може бути реалізований "ізраїльський варіант". Його суть у тому, що в Ізраїлі є майже півмільйона армія IDF-резервістів, які мають так званий "заморожений" контракт. У разі критичного моменту, ці люди зобов’язані прибути до військової частини.

Сфера послуг у кризі

— Які сфери економіки в Україні вже зараз найбільше страждають від нестачі робочих рук? І які швидкі рішення можна застосувати прямо зараз?

— Я вважаю, що найбільше зараз страждає та сфера, яку найважче автоматизувати. Нещодавно читав інтерв’ю одного із співвласників АТБ.

Вони настільки автоматизують кожен магазин, що кількість співробітників скорочується на 30% (приблизно на 20 осіб). Але загальна кількість працівників у мережі зростає, бо сам бізнес розширюється. Люди потрібні тим, у кого бізнес зростає, а також тим, у кого низький рівень автоматизації, бо повністю автоматизувати їхню роботу неможливо.

Наприклад, у лікарні: як можна автоматизувати процес, якщо потрібні медсестра, лікар, прибиральники? Фактично автоматизувати можна певні виробничі чи технологічні процеси, а сферу послуг — лише частково. Саме тому сферу послуг найважче автоматизувати, хоча вона виробляє понад 70% ВВП.

— Коли ви говорите про автоматизацію, ви маєте на увазі такі речі, як каси самообслуговування?

— Це найпростіший приклад. Далі — роботи, які працюють без адміністраторів, штучний інтелект, який замінює копірайтера, "розумні" камери, які закривають потребу в охоронцях тощо.

Чому підприємець автоматизує? Тут є дві причини. Перше — він не готовий платити вищу зарплату працівнику. Друге — він просто не може знайти людину на цю роботу. Часто людина звільняється вже через місяць, і уявіть: протягом року доводиться міняти співробітника 10-12 разів. За таких умов просто неможливо повністю навчити її всім посадовим обов’язкам. Тому єдине рішення – це автоматизація.

Мігранти з Філіппін, Індії, Ефіопії

— Які категорії мігрантів реально можуть приїхати в Україну та з яких країн?

— Мені часто задають це питання. Не хочу відповідати як расист, адже всі люди, в принципі, повинні мати однакові можливості для роботи і навчання. Адже українці працюють у більш ніж 50 країнах світу і у понад 100 секторах економіки, тому і іноземці також повинні мати такі ж можливості в Україні.

Якщо ми говоримо про країни їх походження – то це питання краще залишити на розсуд українських роботодавців та рекрутерів, а також навчальних закладів. Нехай вони самі шукають потрібних людей і несуть за це відповідальність.

Наприклад, в Об’єднаних Арабських Еміратах, де майже 90% працівників — іноземці, помітно чітку спеціалізацію: Індія, Пакистан, Бангладеш – будівництво; сфера послуг – Філіппіни, Індонезія, Ефіопія; медицина – Єгипет, Йорданія, Сирія тощо.

Це цілком природно, бо міжнародна міграція та поділ праці давно розвинені. Існує велика кількість міжнародних рекрутерів, які допомагають роботодавцям знаходити працівників, з урахуванням їхньої національності та спеціалізації.

У багатьох країнах, наприклад в Індії, Пакистані, на Філіппінах і Шрі-Ланці існують урядові програми підготовки людей до роботи за кордоном. Наприклад, у будівлі ООН в Нью-Йорку 50% обслуговуючого персоналу — філіппінці. Це тому, що уряд Філіппін має спеціалізовані курси для підготовки людей для таких установ. Подібні програми існують у багатьох країнах для різних сфер праці.

— Які умови ми маємо їм виставити та як організувати політику так, щоб уникнути утворення "гетто" і забезпечити справжню інтеграцію мігрантів у громади?

— Влада має виставити умови до роботодавців, до громад і, в окремих випадках, до самих мігрантів та українців, які їх запрошують у якості "спонсорів". В першу чергу, це умови безпеки, які мають реалізовуватись через відповідну регуляторну політику. В її основі має бути мотиваційна система фінансових (страхових) гарантій та штрафів. Наприклад, система гарантійних депозитів: роботодавець, у якого працюють іноземці, має резервувати певну суму на спеціальному банківському рахунку. У разі невиплати зарплати мігрант має право стягнути ці кошти з роботодавця. Інший приклад: формування страхових депозитів на певну суму. У випадку завдання шкоди українцю або українській компанії з боку іноземця, потерпілий повинен отримати компенсацію. Це дозволить залучати платоспроможних іноземців, а їхні "спонсори" чи роботодавці будуть більш відповідальними при наймі іноземців. Важливу роль тут мають відіграти і громади, адже вони в найбільшій мірі потерпають від значного скорочення кількості населення, найманих працівників та підприємців.

Крім того, повинна працювати система депортації. У Дубаї, наприклад, є окремий термінал в аеропорту, де залежно від сезону щодня депортують до 300 людей у їхні рідні країни через злочини чи порушення трудового законодавства. Це дозволить уникнути ситуації з появою великої кількості "нелегалів", яких неможливо депортувати. Саме це має місце в ЄС і США. Тільки в США перебуває від 10,5 до 14 мільйонів нелегальних мігрантів, 40% з них неможливо депортувати через їх правовий захист. Суспільство в Україні не зрозуміє органи влади, якщо такий тренд набуде поширення і в нас. Для України важливо прийняти вигідні і більш жорсткі закони ще до вступу в ЄС і привчити всіх стейхолдерів нести значну фінансову відповідальність за порушення міграційного законодавства. Інакше ми отримаємо аналогічні проблеми, як у Німеччині чи Великобританії, де сотні тисяч людей, які були нелегалами, не можуть бути виселені через захист європейськими директивами, імміграційними адвокатами і проводять роки на території цих країн, намагаючись легалізувати своє перебування.

Як наслідок, українці будуть змушені витрачати податки на їхнє утримання. Тому важливо прийняти закони, які передбачатимуть швидку депортацію тих, хто порушує правила перебування в Україні і компенсацію органам влади витрат за такі дії.

— Хочеться підсумувати наостанок. Отже, Україна зазнала великих демографічних втрат і завдяки біженцям утворила велику армію українських мігрантів за кордоном. Як це вплине на економічне відновлення після війни?

— Позитивний ефект вже помітний. Уявіть, якби 6 млн людей не виїхали за кордон: скільки було б безробітних, скільки потрібно було б витратити на соціальну допомогу, житло та інші їх потреби? По-перше, кошти, які було заощаджено завдяки механізму еміграції, вдалось спрямувати на армію, виробництво необхідної зброї, військову інфраструктуру тощо. Іншими словами, якщо Польща чи Німеччина заробили завдяки приїзду українців, то Україна зекономила значні кошти завдяки їх еміграції і перенаправила ці кошти на ЗСУ.

По-друге, серед людей, які виїхали за кордон, частина повернеться через декілька років. Вони принесуть нові знання, досвід і заощадження. Ці люди повернуться з новими ідеями та бажанням щось змінювати в Україні, бо побачили новий для себе досвід за кордоном.

По-третє: ті, хто продовжує працювати за кордоном, заробляють значні кошти та встановлюють нові контакти. Якщо держава буде реалізовувати політику підтримки цих людей, їхні заощадження та інвестиції можуть спрямовуватися в Україну та допомагати відродженню країни. Такий досвід уже був у Південній Кореї: корейці масово працювали в Німеччині на відновленні країни у 60–70-х роках. Італія після Другої світової війни отримувала значні обсяги перекази від італійців, які виїхали під час режиму Муссоліні.

Останній приклад — Ірландія у 1990-х. Уряд Ірландії, залучивши контакти ірландської діаспори, домоглась відкриття в Ірландії європейських штаб-квартир Apple, Microsoft, PayPal, Google та інших компаній, де топменеджерами працювали вихідці з Ірландії. Це показує, що українці, отримавши досвід та заробивши капітал за кордоном, теж можуть впливати на розвиток країни. Але для цього потрібно працювати над економічними свободами та створювати умови для розвитку ринкової економіки.