Колись тут працювали митці з 30 країн світу, а тепер дірки між поверхами: як помирав Львівський керамічний завод

Заснований у 1946-му, збанкрутілий у 2007-му: чому знищили легендарне підприємство, що надавало Львову світової слави

На краю Левандівки, серед заіржавілих локомотивів та купи металобрухту, лежить забута легенда. Величезна територія колишнього Львівського керамічного заводу нині нагадує декорації до постапокаліптичного фільму: діри у підлозі, металеві штирі стирчать з бетону, а всередину цехів заходять хіба що руфери та купка орендарів. А ще знуджений сторож на колишній прохідній, який давно звик, що тут нічого не відбувається.

"Телеграф" розповідає, як потужний творчий осередок, де понад півстоліття виготовляли керамічні вироби, монументальні скульптури та унікальне гутне скло, перетворився на небезпечну "заброшку", де все розвалюється просто на очах.

Від артілі до творчої лабораторії: як у Львові з'явився мистецький бренд, який знали по всій Україні

Історія заводу почалась у 1946 році на місці невеликої керамічної артілі. Там були піщані кар'єри та лінія вантажного трамвая. Львівська організація Спілки радянських художників України вирішила створити тут фабрику. Одним з ініціаторів був митець Іван Севера — скульптор, педагог, заслужений діяч мистецтв України.

Новий заклад отримав назву Львівська кераміко-скульптурна фабрика, а згодом до назви додали слово "експериментальна". ЛЕКСФ мала стати не просто виробництвом, а творчою лабораторією. У 1949 році там запрацював спеціалізований керамічний цех.

Фабрика тісно співпрацювала зі щойно створеним Львівським державним інститутом прикладного та декоративного мистецтва. Студенти отримували практичний досвід і профільну освіту, а завод залучав молоді таланти. Така система давала результат: ЛЕКСФ перетворилась на центр розвитку художньої кераміки та скла на заході Україні.

Усі зразки та проєкти перед запуском у виробництво проходили суворий відбір. На засіданнях Художньої ради затверджували кожен виріб. Це гарантувало високу мистецьку якість продукції. Там працювали десятки заслужених та народних митців України: Дмитро Крвавич, Яків Чайка, Роман Сельський та багато інших.

"Кафедра художньої кераміки при ЛДІПДМ була чи не єдиною в Українській РСР, що забезпечувала вищу освіту художникам-керамістам", — пише у своїй статті "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика як чинник творчого розвитку львівської школи кераміки у другій половині ХХ століття" дослідниця та кандидатка мистецтвознавства Романа Мотиль.

Кухлі "Львів", блюда з розписами та гутне скло для 30 країн світу: що виробляв завод на вулиці Сяйво

Продукція ЛЕКСФ вражала різноманітністю. Завод випускав ужитковий посуд: кавові та чайні набори, глечики, кухлі, розписані тарелі, вази. У 1980-х роках особливо популярними були кухлі "Львів" та "Аркан", набори "Площа Ринок".

До 1963 року керамічні вироби переважно відливалися з гіпсових форм у фаянсовій масі. Потім фабрика модернізувалась. Встановили великі керамічні печі, почали виготовляти вироби з кам'яної маси та шамоту. Асортимент розширювався: сувенірна кераміка, декоративні тарелі, фігурки на гуцульську тематику.

Фабрика також була виробничою базою для створення великих скульптурних форм. Тут робили пам'ятники та монументи по всій Україні, меморіальні дошки, барельєфи, горельєфи, скульптурні портрети. Працювали з металом, штучним та природним каменем, гіпсом.

У 1963 році на фабриці створили гутний цех. Це стало унікальним явищем для України. Гутне скло виготовляли ручним способом, видуванням у спеціальних печах. Кожен виріб був неповторним. ЛЕКСФ набула світового значення: тут приймали провідних митців гутного скла з понад 30 країн світ для міжнародних симпозіумів та стажувань. Фабрика стала першою міжнародною базою розвитку мистецтва гутного скла в Радянському Союзі. Мистецький доробок склярів ЛЕКСФ сьогодні зберігається в Музеї скла у Львові.

Величезна піч із сотнями газових пальників та локомотиви, що возили плитку вагонами: як працював промисловий гігант

Завод займав велику територію. Всередині цехів стояло потужне обладнання. В цеху облицювальної плитки, наприклад, працювала величезна піч. Кожна трубка в ній була окремим газовим пальником. Всередині печі йшов конвеєр, по якому їхала сира плитка і випікалася.

По території курсували локомотиви. Вагонами звідси вивозили керамічну плитку, посуд, скульптури. Виробництво працювало на повну потужність. Державні замовлення надходили регулярно. Декоративну кераміку використовували для оформлення громадських та адміністративних приміщень. Монументи встановлювали у містах по всій країні. Зараз від цих локомотивів залишились лише гори іржавого металу.

Фабрика була не просто заводом, а справжнім творчим осередком. Тут розроблялися нові форми, технології, художні рішення. У продукції ЛЕКСФ було поєднане масове виробництво із збереженням високої художньої майстерності. Це робило її справжнім мистецьким брендом.

Чому легендарна фабрика не пережила перехід до ринкової економіки

Занепад підприємства почався ще з 80-х років. Художній фонд Спілки художників втрачав позиції. Державних замовлень на декоративну кераміку ставало все менше. Після розпаду СРСР ситуація погіршилась. Результат — фабрика не змогла адаптуватися до ринкових умов.

Як "живий організм" ЛЕКСФ припинила існування на початку 2000-х років. Тоді ж податкова інспекція ініціювала справу про банкрутство. А все через те, що керівництво міста не списало фабриці заборгованість за земельний податок. Тому у 2007 році завод визнали банкрутом.

Діри у підлозі, купи сміття та скелелазний тренажер: що відбувається на території колишнього заводу зараз

Сьогодні велика територія заводу перебуває у занедбаному стані. Приміщення фабрики частково закинуті. Частково в них ще розташовуються керамічні майстерні від Спілки художників. На території також працює скелелазний тренажер "БУХТА".

Об'єкт відомий серед закинутих місць Львова. Відвідувачі попереджають: це досить небезпечне місце — все розвалюється. Є діри у підлозі, металеві штирі стирчать з бетону, купи сміття валяються скрізь. Усередині закинутих цехів можна побачити залишки обладнання. Велика піч досі стоїть у цеху облицювальної плитки.

На території збереглося трохи різноманітної техніки. Локомотиви заіржавіли і вже ніколи не запрацюють.

Чи збережеться пам'ять про унікальний мистецький бренд

У серпні 2025 року Львівську експериментальну кераміко-скульптурну фабрику (точніше те, що від неї залишилось), внесли до переліку нововиявлених пам'яток історії та архітектури.

Відтепер будь-які роботи на території фабрики дозволяються лише за письмовим погодженням з органами охорони культурної спадщини. Потрібна також науково-проєктна документація. Власник об'єкта зобов'язаний укласти охоронний договір з відповідним органом.

Втім, є й перешкоди на шляху до збереження унікального об'єкта. Голова спілки художників Ігор Гавришкевич повідомив, що на посадовців Міністерства культури намагаються вплинути. Мета — унеможливити укладення охоронного договору. "Стало відомо, що рейдери і їх посередники, які мають намір знищити фабрику – занепокоїлися і вже впливають на певних осіб із Мінкульту, щоби пам'ятка не набула належного охоронного договору", — написав Гавришкевич.

Доля території залишається невизначеною. З одного боку — офіційний статус пам'ятки та зусилля активістів зберегти унікальний спадок. З іншого — тиск з боку тих, хто хоче знищити об'єкт. Може, фабрику вдасться врятувати і відновити. А може, на її місці з'явиться черговий житловий комплекс (що категорично спростовують у Львівській міськраді).

Тут можна було б не лише створити унікальний мистецький простір, але й спостерігати за роботою митців, організовувати екскурсії.

Продукція ЛЕКСФ була і залишається свідченням того, що масове виробництво може поєднуватись із високою художньою майстерністю. Понад півстоліття фабрика була центром розвитку художньої кераміки та скла в Західній Україні. Там працювали десятки талановитих митців, студенти здобували практичний досвід, народжувались нові форми та технології.

Тепер на місці творчого осередку лежать руїни. Локомотиви заіржавіли, печі холодні, цехи порожні.

Лише майстерні художників та скелелазний тренажер нагадують, що ця територія колись була живою. А купи сміття, діри у підлозі та металеві штирі показують, як швидко забувається те, що колись було гордістю міста.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про закинуту фабрику ялинкових прикрас на Тернопільщині. Вона постачала продукцію ледь не на весь СРСР, проте зараз у занедбаному стані.