Могли б мати вітчизняний Philip Morris. Як Україна втратила величезну тютюнову фабрику на Прикарпатті

У селі Заболотів на Івано-Франківщині стоять понад 15 корпусів старої тютюнової фабрики. Будівлі у стилі епохи Відродження з товстими залізними колонами пам'ятають часи Австро-Угорщини, коли тут обробляли тютюн з Куби, Бразилії та Пуерто-Рико. Фабрика експортувала продукцію до Європи та Латинської Америки і вважалася однією з найкращих у регіоні.

"Телеграф" розповідає, як працювала тютюнова фабрика на Прикарпатті за часів Австро-Угорщини, чому в одній із будівель досі живуть люди та що тепер робить прокуратура з комплексом, який є пам'яткою культури.

Вірменська родина, британський директор та 11 гектарів під тютюновими полями: що відомо про заснування підприємства у Заболотові

Тютюново-ферментаційний завод у Заболотові запустили в 1872 році за часів Австро-Угорщини. До цього на цій ділянці кілька років працював перевалковий пункт вірменської родини Агапсовичів. Найвідомішим керівником і технологом фабрики став британець Ян Беффінгер.

Промисловий комплекс займав 11 гектарів разом із полями. На території побудували 15 основних будівель у стилі епохи Відродження та чимало допоміжних споруд. Тут були адміністративні приміщення, їдальня, клуб, котельня, будинок для гостей, гаражі, механічні та столярні цехи. Окремо стояли ферментаційні камери, де обробляли тютюн за особливою технологією.

"Цей комплекс налічує 15 будинків, які є культурною спадщиною. Також дуже багато радянських добудов: гаражів, службових приміщень і ще різних виробничих споруд. Сама площа разом з полями — 11 гектарів. Тут були природні умови ферментації, й це дозволяло виготовляти набагато здоровішу, кращу продукцію", — розповідає студент історичного факультету Прикарпатського університету Василь Грицканюк "Суспільному".

Територію фабрики вимостили кам'яними дорогами та брукованими стежками. Зараз вони ховаються під шаром землі та трави, але подекуди видно старі польські люки та австрійські ліхтарі.

Завод використовував як місцеву сировину, так і імпортний тютюн з Латинської Америки. Сюди везли листя з Куби, Пуерто-Рико та Бразилії. На фабриці застосовували особливий метод ферментації, який, за тогочасними даними, зменшував шкоду від паління.

Експорт до Європи, виробництво сигар і конкуренція зі світовими брендами: чим пишалася фабрика за Австро-Угорщини

Продукція Заболотівської фабрики була настільки якісною, що її експортували до країн Європи та Латинської Америки. Підприємство вважалося одним із п'яти найкращих тютюнових заводів на Галичині за часів Австро-Угорщини, а згодом і Польщі.

"Виробництво у Заболотові було одним із кращих. Зараз ці приміщення можна відновити. Передати щось для промисловості, щось для комерційної основи. Можна робити якісь і культурно-мистецькі центри. Тобто фабрика має гарну перспективу", — каже історик Андрій Бойда.

На заводі був окремий цех, де крутили сигари. Виробництво працювало без зупинок і постачало продукцію на зовнішні ринки. Фабрика могла конкурувати зі світовими виробниками завдяки якісній сировині та унікальній технології обробки. Свого часу завод був прямим конкурентом Marlboro та Philip Morris.

Один із будинків на території служив гуртожитком для працівників. Споруду зводили у стилі неоренесансу з масивними залізними колонами, можливо, залитими всередині бетоном. Саме ці колони допомогли будівлі дожити до наших днів у відносно збереженому вигляді.

"Нас продали, як рабів, разом із заводом": як радянська влада припинила виробництво сигар і що сталося після 1991 року

За радянської влади виробництво сигар на фабриці закрили. Завод перепрофілювали і залишили тільки вирощування та обробку тютюну. Підприємство продовжувало постачати сировину на всі фабрики України, які випускали цигарки. На той час це був один із п'яти подібних заводів у країні.

Фабрика працювала до 2006 року. Після закриття власник вивіз весь металолом з території, включно з батареями опалення у житлових будівлях. Зникла газова котельня, яка обігрівала приміщення.

В одному з будинків на території фабрики досі живе Олена Осадчук. Її чоловік з 1955 року працював секретарем директора заводу, тому родина отримала квартиру у будівлі комплексу.

"Коли вже почали продавати завод, то залишили нас поза бортом. Продали, як рабів, разом із заводом. Зараз в мене внучка повнолітня, я не можу паспорт забрати. Ви розумієте? Тому що треба згоду хазяїна. А де його взяти, того хазяїна, як він не приїжджає? Не дали приватизувати й усе", — розповідає жінка.

За часів незалежності завод продали, і відтоді власники постійно змінювалися. Родині Олени Осадчук пропонували гроші замість квартири, але коштів вистачало хіба що на курник або маленьку хатину.

"Всі дерева понищили, весь брухт. Вас би поводила по цехах, там страшне, що робиться. Була газова котельня, щоб опалювати будинок, а зараз ми носимо дрова на третій поверх на плечах, бо чим опалити? Добре, що ще є пічки", — каже Олена Осадчук.

Прокуратура через суд вимагає охоронних договорів: чому власника не можуть знайти два роки і що загрожує будівлям

Коломийська окружна прокуратура подала до суду на власника — приватне акціонерне товариство "Прикарпаттютюн". Прокуратура вимагає укласти з Коломийською райдержадміністрацією охоронні договори на об'єкти культурної спадщини місцевого значення. Це адміністративний будинок та виробничий комплекс із 15 будівель фабрики.

Зараз будинки занедбані, ніхто за ними не дивиться. Сам власник давно махнув рукою на ці об'єкти культурної спадщини. Будівлі фабрики перебувають в аварійному стані. На третьому поверсі гуртожитку прогнила дерев'яна підлога, у ній утворилися дірки. На першому поверсі досі лежать радянські полотняні мішки із залишками тютюну.

Час іде, а рішення щодо майбутнього комплексу немає. Понад 15 корпусів у стилі епохи Відродження потроху руйнуються, ховаючись під шарами землі та трави, як і дорога, що колись вела до воріт фабрики. Австрійські ліхтарі та польські люки нагадують про час, коли тут кипіло життя, а тютюн з Заболотова знали у Європі та Латинській Америці.

Нагадаємо, що нещодавно "Телеграф" розповідав про те, як загинув гігант, який мав стати гордістю Вінниці. Тут створювали деталі до ракет та легендарну гру.