"Серп і Молот": як харківський завод-гігант, що годував СРСР двигунами, перетворився на 50 гектарів пустиря

П'ятого квітня 1931 року формувальники харківського заводу "Серп і Молот" поставили свої підписи під документом, який став частиною історії радянського машинобудування. Тоді мало хто міг уявити, що через сім десятиліть від підприємства, яке годувало пів України двигунами для тракторів і комбайнів, залишиться лише порожній пустир на 50 гектарів. Історія цього промислового велетня — це розповідь про злети і падіння, про індустріалізацію і кризу, про тисячі людських доль і зруйновані мрії.

"Телеграф" розповідає, як одне з найстаріших підприємств Харкова вижило під час двох світових воєн, створило мільйони двигунів для сільського господарства всього СРСР, але не змогло пережити економічну кризу незалежної України та перетворилося на несанкціоноване звалище замість обіцяного сучасного мікрорайону.

Німецька спадщина та радянська націоналізація: як приватна майстерня стала державним гігантом

Усе почалося у 1882 році, коли в Харкові з'явилося нове підприємство. Через тринадцять років його перетворили на акціонерне товариство під назвою "Гельферіх-Саде", яке виготовляло борони, плуги та інше обладнання для аграріїв. Власником заводу був німецький підприємець Макс Гельферіх, який розгледів у Харкові перспективний ринок для сільськогосподарських машин.

До 1917 року тут уже трудилося близько трьох тисяч робітників, а підприємство мало ливарний, ковальський, токарний, слюсарний, столярний, ремонтний, котельний цехи, силову станцію та цех з виробництва оборонної продукції. Завод випускав 120 видів продукції для села: плуги, борони, сівалки, молотарки, віялки, січкарні, сінешні преси, коренерізки тощо.

Революція кардинально змінила долю заводу. На початку 1918 року керівництво товариства "Гельферіх-Саде" оголосило про закриття підприємства. У відповідь Рада народних комісарів РРФСР прийняла рішення про націоналізацію заводу, щоб зберегти виробництво. Так харківське підприємство стало першим націоналізованим промисловим об'єктом міста.

1919 року завод відновив роботу та почав виконувати військові замовлення. Через дефіцит електроенергії та сировини працювали лише три цехи. Тут ремонтували бронепоїзд, артилерійські знаряддя та кулемети. 1922 року підприємство отримало нову назву — 1-й державний завод сільськогосподарського машинобудування "Серп і молот". Тоді ж збудували однойменний стадіон, який став відомим у місті.

Індустріалізація та війна: як завод пережив дві епохи та евакуацію до Саратова

На початку 1930-х на підприємстві працювало 800 осіб, і справи почали поліпшуватися. 1923 року до складу "Серпа і Молота" приєднали промислову інфраструктуру колишнього заводу сільськогосподарських машин Мельгозе. До кінця 1925 року вдалося відновити довоєнні та дореволюційні потужності.

Через два роки обсяг виробництва перевищував на 83% рівень довоєнного 1913 року. Майже 90% продукції становило ручне та кухонне сільськогосподарське обладнання. Під час індустріалізації Радянського Союзу завод реконструювали за проєктом інституту "Гіпротракторосільгоспмаш".

У перші п'ятирічки СРСР харківське підприємство освоїло виробництво тракторних молотилок, бурякокопачів та зерноочисних машин. До початку Другої світової війни тут працювало майже дев'ять тисяч людей.

Війна та нацистська окупація Харкова сильно вплинули на життя заводу. Після початку бойових дій підприємство перейшло на випуск військової продукції. З наближенням німецьких військ завод евакуювали до російського міста Саратова. Заводські приміщення зазнали серйозних руйнувань.

Золота епоха моторобудування: мільйон двигунів та 190 тисяч моторів щороку

Після визволення Харкова у 1943 році підприємство почали відновлювати. Уже з 1944 року тут відновили випуск сільськогосподарської техніки. Швидкий темп відбудови був пов'язаний з гострою необхідністю створення нової техніки замість застарілої та пошкодженої.

7 вересня 1949 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про організацію виготовлення двигунів на заводі "Серп і молот" та створення спеціалізованого конструкторського бюро. Спочатку тут виробляли бензинові двигуни для причіпних комбайнів, але згодом перейшли на дизельні, які були потужнішими та економнішими.

1953 рік став переломним для харківського заводу. Тоді розпочалися роботи зі створення першого у Радянському Союзі легкого дизельного двигуна для сільськогосподарських машин. Мова йде про двигун СМД-7, призначений для тракторів, комбайнів та іншої техніки. Серійне виробництво розпочалося через п'ять років після завершення випробувань.

"Мій чоловік працював на цьому заводі. Приємні спогади. Мої діти ходили в садок від цього заводу. Дитячий садок був дуже крутий на ті часи, там було два басейни, один на вулиці, другий у приміщенні", — згадує мешканка Харкова Міла.

1962 року завод створив двигун СМД-14, технічні характеристики якого на той час були надзвичайно високими. Виробничі потужності постійно розширювалися. У 1967 році вони включали 125 потокових та 39 автоматичних ліній. Того ж року на харківському підприємстві виготовили мільйонний дизельний двигун.

Робоча площа заводу теж зростала. До 1971 року у його складі було 14 основних та 12 допоміжних цехів. На початку 1974 року підприємство випускало щорічно близько 190 тисяч двигунів більш як сотні модифікацій різного призначення. За рік завод став головним підприємством виробничого об'єднання "Серп та Молот".

Наприкінці 1970-х розробили концепцію шестициліндрових дизельних двигунів СМД. В дослідно-конструкторському бюро створили варіанти дизельних двигунів на базі СМД-31 для тракторів ХТЗ. Зробили дослідні зразки та провели експлуатаційні випробування, але ці двигуни не запустили у серійне виробництво.

У 1980-х роках в цехах заводу працювали 40 автоматичних та 120 потокових ліній. Підприємство освоїло серійний випуск двигунів СМД-23 і СМД-31 потужністю 160 і 200 кінських сил для зернозбиральних комбайнів типу "Дон".

Крах імперії: як економічна криза перетворила флагман промисловості на банкрута

Протягом кількох років завод "Серп і молот" входив до числа провідних підприємств, що спеціалізувалися на виготовленні двигунів та запасних частин до тракторів, комбайнів та іншої зернозбиральної техніки. У 1988 році знадобилося нарощування потужностей для виробництва енергоємних двигунів, які за техніко-економічними показниками не поступалися б закордонним аналогам.

Для організації виробництва нових двигунів була потрібна серйозна реконструкція та технічне переоснащення всього підприємства. Почали будувати 161 тисячу квадратних метрів виробничих площ та реконструювати 120 тисяч квадратних метрів із заміною застарілого обладнання на всіх цехах. На заводі монтували близько 100 нових автоматизованих ліній та створювали автоматизовані цехи з виготовлення блок-картерів та колінчастих валів.

Розпад СРСР та економічна криза в Україні поставили підприємство у важке становище. Завод потрапив у складну ситуацію через низьку якість продукції, яка виявилася неконкурентоспроможною в умовах ринкової економіки. Значно впало замовлення сільгосптехніки з боку підприємств-замовників.

Завод перетворили на відкрите акціонерне товариство. Статутний фонд склав 2,43 мільйона гривень, з яких 63,59% акцій належали державі, 26% — лізинговій компанії "Украгромашінвест". 2002 року завод виробив лише 275 двигунів при виробничій потужності 200 тисяч двигунів на рік.

3 жовтня 2005 року Господарський суд Харківської області визнав завод "Серп і Молот" банкрутом. Підприємство офіційно припинило існування. 2015 року заводські приміщення підірвали, а територія площею близько 50 гектарів перетворилася на порожнє місце.

Після банкрутства територію заводу планували використати для масштабних проєкт. 2008 року компанія МКДУ розробляла проєкт корінного редевелопменту цього району. Планувалося збудувати багатопрофільний сіті-парк, де мали розміститися офісні, житлові, складські, торговельні та розважальні об'єкти. Говорилось також про новий мікрорайон, проте цього так і не сталося.

Так Харків втратив свого легендарного промислового гіганта, який працював понад століття та годував робочими місцями тисячі сімей. Замість шуму верстатів та гудків зміни на 50 гектарах землі на Московському проспекті тепер панує порожнеча.

"Серп і молот" — далеко не єдиний завод в Україні, який не витримав реалій ринкової економіки. Яскравим прикладом також є Вінницький ламповий завод, де працювало 11 тисяч людей, виготовляли секретні лампи для ракет під розписку та легендарну гру "Ну, погоди!". Проте підприємство не пережило 2000-х.