Українські діти в полоні у Путіна і Кім Чен Ина. Як їх врятувати

Путин та Кім Чен Ин налаштували трагічну карусель з українськими дітьми

В Росії у спеціальних центрах з українськими дітьми працюють інструктори "з бойовим досвідом", а "розмови про важливе" проводять навіть для дошкільнят. Підлітків відправляють на "перевиховання" за тисячі кілометрів від дому — до КНДР, однієї з найбільш ізольованих країн світу.

Про це та реакцію американців ексклюзивно для "Телеграфу розповіла юрист-експертка Регіонального центру прав людини (RCHR), доктор філософії в галузі права Катерина Рашевська, яка наразі перебуває у відрядженні в США.

Маленькі українці у театрі абсурду Кіма

- Під час вашого виступу на підкомітеті Сенату США ви згадали Мішу й Лізу — дітей з окупованих територій, яких вивезли до таборів в Північній Кореї. Які мотиви стоять за рішенням Росії направляти українців в такі далекі авторитарні країни?

- Самі росіяни найкраще пояснюють цю мету. Вони називають візит делегації дітей Руху "Перші" до дитячого табору "Сондовон" в КНДР "важливим кроком у розвитку народної дипломатії, а також дружніх і добросусідських відносин між Росією та Кореєю".

Хоч такі візити подаються як "культурні обміни", насправді вони становлять "дитячу дипломатію", яка фактично легітимізує тоталітарний режим у Північній Кореї. Важливо, що одним зі співорганізаторів конкурсу "Перші їдуть у Содовон" є окупований український табір "Артек". Для дітей з окупованих територій це означає поїздку до держави, яка підтримує агресію проти України. Наразі відправлено невелику кількість як російських, так і українських дітей. Усі вони вже піддані ідеологічному впливу та мілітаризовані, що робить їх своєрідним інструментом російської пропаганди.

Залучення до "культурних обмінів" дітей з окупованих територій України також слугує росіянам способом легітимізувати анексію та демонструвати, що ці діти вже стали носіями російської ідентичності.

У 2024 році Регіональний центр прав людини фіксував подібні поїздки до Індії та КНР.

Під час слухань у Сенаті США зосередила увагу на цих поодиноких випадках, щоб запобігти передачі інших українських дітей до найізольованішої держави світу і зупинити Росію від перетворення українських дітей на власних "амбасадорів". Інтенсивна реакція російських пропагандистських медіа на згадку про дітей, які потрапляють до КНДР, свідчить, серед іншого, що Росія не хотіла розголошення цієї інформації. Тому зусилля з документування таких випадків мають продовжуватися, щоб зрозуміти реальний масштаб переміщень.

Наприклад, у 2016 році лише восьмеро українських дітей з окупованої Донецької області були вивезені до Білорусі.

Натомість у 2024 році нам вдалося встановити, що ця кількість зросла до 2 219 дітей.

У американських політиків – шок

- Якою була реакція американських політиків на цей випадок — чи пролунали заяви, нові ініціативи або пропозиції санкцій щодо причетних?

- Вочевидь, що ця інформація була шокуючою, тому потребує часу для належної реакції. Водночас, лунали питання щодо вивезення українських дітей на перевиховання в Білорусь. Це дозволило мені навести приклади того, як санкції та публічні слухання спровокували "охолоджуючий ефект" та зменшили в рази кількість постраждалих маленьких українців.

Мені би хотілося, щоб ця інформація сприяла просуванню законопроєкту сенатора Грема про визнання РФ державою-спонсором тероризму (Сенатор в коментарях українським медіа відзначав: переміщення українських дітей є викраденням. А це одне з визначень, яка робить країну державою, яка підтримує тероризм – Авт.)

Важливо, що КНДР уже має такий статус у США.

З пелюшок "про важливе" та інструктори "з бойовим досвідом"

- Наразі очевидно, що організації на кшталт "Юнармії" готують дітей до служби в російській армії: за березневими даними, з 1,8 млн учасників вже 12 тис. беруть участь у війні. На фоні обговорення "мирного плану США для України" чи знижуються темпи мілітаризації дітей, чи навпаки посилюються? І як міжнародна спільнота може запобігти цьому явищу?

- З березня 2025 року, коли значно активізувалися посередницькі зусилля США в досягненні миру для України, ми не фіксуємо жодного сповільнення мілітаризації та індоктринації на окупованих територіях. Ба більше, ці явища стають більш токсичними. Ось приклади:

• Програма перебування в таборах перевиховання була уніфікована, а її "військово-патріотична складова" значно посилена.
• У дитячих садочках з’явилася пілотна ініціатива з проведення "Розмов про важливе".
• Інструктори з військової підготовки тепер мають бути з "бойовим досвідом", щонайменше, 3 місяці, аби більш ефективно мілітаризувати українських дітей.
• Вік тих, хто може брати участь у програмах центру "Воїн" зменшили з 14 до 12 років.

Усе це свідчить, що росіяни не планують ні сповільнювати темпи мілітаризованого перевиховання, ні відмовлятися від своєї експансіоністської та агресивної політики щодо сусідніх держав.

- Чи мають українські діти та їхні родини хоч мінімальні можливості уникнути залучення до цієї пропагандистської системи, адже очевидно, що в ній відіграє роль і школа?

- Ні, оскільки ми фіксуємо примус до відвідування окупаційних шкіл, уникнути мілітаризації та індоктринації є неможливим. На окремих окупованих територіях, зокрема в Запорізькій та Херсонській області, дітей змушують навіть до членства у військово-патріотичних об’єднаннях.

Суд поверне з "Юнармії"

- В жовтні ювенальні прокурори ОГП повідомили про підозру семи громадянам України за залучення дітей з окупованої Донеччини до "Юнармії". Чому важливо, щоб випадки мілітаризації дітей розслідувалися на національному рівні та ухвалювались судові рішення, навіть якщо формально притягнути до відповідальності росіян чи українців, які діяли під окупацією, складно?

- Перспектива кримінальної відповідальності завжди призводить до уповільнення темпів вчинення злочинів, тому важливо, щоб процеси розслідування тривали й, врешті, завершувалися якісними судовими рішеннями. У такому випадку це дозволить відновити порушені права дитини, зберегти правду та протидіяти російській пропаганді, встановити справедливий мир.

Кого повертати з Росії найважче — підлітків чи малих дітей

- Крім тимчасових таборів, юних українців, у тому числі дітей без родини, вивозили й вивозять на постійне проживання до Росії, влаштовують їх у родини. Наскільки така практика зменшує шанси на повернення дітей в Україну і що робиться для відновлення їхніх прав?

- На практиці були випадки, коли вдавалося повертати дітей також з російських прийомних родин. Однак, мова йшла, переважно, про підлітків, які пам’ятали, хто вони, були і залишаються носіями української ідентичності. Маленькі діти, яким було змінено персональні дані, які ростуть та візуально змінюються — один з найбільш складних випадків для повернення. Саме тому існують ініціативи задля пошуку та ідентифікації таких дітей, посередницькі зусилля задля їхньої репатріації та/або возз’єднання з родинами.

- Останнім часом росіяни намагаються в публічному просторі легалізувати або виправдати "привласнення" українських дітей. Наприклад, російська омбудсменка Львова-Бєлова в одному з інтерв’ю розповідала, як "ламала" всиновленого хлопця з Маріуполя. Чи можна вважати це частиною цілеспрямованої стратегії Росії щодо українських дітей?

- Це можна вважати частиною суб’єктивного елементу злочину геноциду. Разом із раніше зібраними доказами та елементами політики щодо русифікації українських дітей, мова йде про яскраві прояви геноцидального умислу — привласнити собі частину підростаючого покоління української нації, перетворити цих дітей на її ворогів.

До тисячі дітей на рік: чи готова Україна до реінтеграції

- Скільки українських дітей вдалося повернути за останній рік і чи є в Україні розроблена стратегія роботи з ними? Адже враховуючи тривалий та посилений вплив російської пропаганди, процес реінтеграції навряд чи може проходити легко.

- Важко підрахувати, скільки дітей було повернуто саме за 2025 рік, оскільки статистика, яку презентує держава, не диференційована за подібним показником. Водночас, на початку року Міжнародна коаліція за повернення українських дітей згадувала, що в 2024 році ця цифра була близько 600. Відтак, нескладні калькуляції дозволяють стверджувати про близько 1000 дітей за цей рік.

В Україні серцевинним документом є Постанова КМУ 551. Вона, з-поміж іншого передбачає, також окремі заходи щодо реінтеграції. Водночас, подальші зусилля спрямовані на розробку уніфікованого протоколу психосоціальної адаптації постраждалих дітей, реалізацію Указу Президента від 24 листопада 2025 року.

Нова резолюція допоможе?

- Як вплине на ситуацію ухвалення 3 грудня резолюції "Повернення українських дітей" Генеральної асамблеї ООН? Чи існують механізми, щоб ці рекомендації були виконані? Адже Росія демонструє зазвичай нехтування всіма міжнародними нормами.

- Резолюція має рамковий характер і фактично відтворює чинні та загальновизнані в міжнародному праві та практиці зобов’язання. Проте документ дозволить залучити держави-члени ООН, спеціалізовані міжнародні урядові та неурядові організації до гарантування процесів належної ідентифікації, пошуку, возз’єднання та, власне, репатріації, реабілітації і (ре)інтеграції. Це також допоможе пришвидшити дані процеси завдяки тому, що проблема повернення примусово переміщених та депортованих дітей опиниться у центрі уваги міжнародної спільноти.

Відвідання структур ООН, які будуть безпосередньо залучені до реалізації документа, дає можливість сказати: компроміси у формулюваннях не стануть компромісами в діях. Департамент з політичних і миробудівничих справ не буде дублювати наявні посередницькі зусилля, а моніторитиме, координуватиме та доповнюватиме їх.

Провідна роль — у Генерального секретаря, в агенцій та спеціалізованих механізмів. Важливо, що з 3 жовтня Спеціальним представником Генерального секретаря з питань дітей та збройних конфліктів призначено Ванессу Фрейзер — досвідчену дипломатку з Мальти. Це дає надію на позитивні зрушення.

Головний союзник — країна Сходу

- Хто наразі є головним союзником України у питанні повернення дітей? Минулого року до Ватикану та Катару як держав-посередниць долучилася Південноафриканська Республіка. Який ефект це мало?

Катар – залишається основним посередником у питанні возз’єднання українських дітей з родинами. Водночас, маємо також добрі послуги Меланії Трамп, ініціативи ПАР, перемовини про поновлення ролі Ватикану.

І хоча росіяни продовжують намагатися використати відповідну ситуативну співпрацю, аби відбілити себе та уникнути відповідальності за свої злочини, повернення кожної української дитини — це маленька перемога України.

Як повідомляв "Телеграф", повернення дітей з окупованої території — це завжди випробування для рідних і у більшості випадків самотужки реалізувати це завдання неможливо, тож підключаються гуманітарні організації.