ПАР може дати Росії під дих: африканці допоможуть Україні у надважливому питанні

Новий учасник надважкого процесу повернення з Росії українських дітей, депортованих чи насильно вивезених, – Південно-Африканська республіка (ПАР) – матиме в ньому свою роль. Це скоріш за все буде уніфікація логістичних та юридичних питань. При цьому українській стороні для дієвої залученості країни з далекого континенту потрібно долати певні упередження та робити акцент не на цифрах, а на реальних історіях маленьких українців та зусиллях Росії по викоріненню національної ідентичності.

Про тонкощі адвокаційної кампанії з ПАР "Телеграфу" розповіла юристка-експертка Регіонального центру прав людини (RCHR), докторка філософії у галузі права Катерина Рашевська.

Фільтрація – як гальмо для повернення дітей

Наприкінці жовтня під час конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, що проходила в канадському Монреалі, стало відомо, що до повернення українських дітей, депортованих до Росії, долучиться і Південно-Африканська республіка (ПАР). А минулого тижня українська делегація з представників громадянського суспільства відвідала цю країну, щоб продовжити розмову щодо реальних кроків у цьому питанні. Це відбулось на експертній панелі в рамках South African Action Day, організованої в межах ініціативи президента України Володимира Зеленського Bring Kids Back UA та на 12-й Глобальній Асамблеї World Movement for Democracy.

- Фактично ПАР як держава-посередниця у поверненні українських дітей доєднається до Катару і Ватикану, – пояснила Катерина Рашевська. – Але тут насправді потрібно розуміти, що не можна вимагати від ПАР просто стати, наприклад, другим Катаром (за посередництва цієї арабської країни вже вдавалось повертати з Росії українських дітей — Авт.), тому що це не потрібно. Адже проблема з масштабом повернення дітей не в тому, що Катар не справляється з передачею списків, чи в нього бракує грошей на логістику. Ні. Проблема в тому, що Російська Федерація продовжує маніпулювати вразливістю батьків, прогалинами в міжнародному праві, зловживати перебуванням дітей під власним контролем. І саме цю проблему слід спробувати вирішити завдяки бажанню посередництва, висловленого ПАР.

Так само маємо розуміти, що і геополітично ПАР та Катар різні гравці, тому що Південно-Африканська республіка претендує на регіональне й навіть на глобальне лідерство. Це помітно, як по ролі в Африканському Союзі, так і прагненням всередині БРІКС – об'єднанні, яке, на жаль, не можна нівелювати, адже воно розширюється й все більше країн хочуть бути в ньому присутніми. Крім того, ПАР претендує на місце постійного члена Ради безпеки ООН й тому для них важливо продемонструвати свої зусилля у поверненні українських дітей, доводячи: вони можуть вирішувати й такі глобальні проблеми. Більше того четвертий пункт української формули миру, що включає й повернення дітей, збігається з одним з пунктів Африканської мирної ініціативи, яка була презентована рік тому під час візиту місії держав з континенту до Києва. Тобто в ПАР розуміють, що поки під контролем Росії лишаються наші діти, говорити про сталий і справедливий мир не можна.

При цьому експертка наголосила, що в ідеальному випадку ПАР могла б сприяти отриманню від Росії повних даних про дітей, які були примусово вивезені на її територію, депортовані, та розшукують своїх родичів. Також як варіант допомоги – домовленість про уніфікацію процесу повернення, а саме логістики, переліку документів, які для цього потрібні, та термінів розгляду кожного окремого кейсу.

- Так само може бути домовлено з РФ, щоб дітей могли забирати не тільки батьки або їхні законні представники, а й визначена особа за довіреністю, яка супроводить групи дітей в Україну, де вони будуть передані рідним, – говорить Катерина. – Адже часом ось ця необхідність їхати до Росії або тимчасово окупованих регіонів, що пов'язана з допитами ФСБ та ризиками для життя, гальмує процес повернення. Це може бути у випадку прийомних родин, які мають вже інших дітей під опікою, або коли йдеться про дітей, позбавлених батьківського піклування, бо люди, які могли б взяти їх у родину, не завжди готові пройти цей шлях з фільтрацією тощо. При цьому спочатку потрібно оформити документи згідно з українським законодавством, далі потрібен переклад на російську мову, нотаріальне засвідчення. Але це не дає жодної гарантії на визнання Росією законного представництва.

До того ж були випадки, коли українських дітей, яким вже було нав'язане російське громадянство, росіяни погоджувались віддавати під опіку тільки громадянам РФ. Тобто від родичів вимагали отримати російський паспорт, та пройти процедуру оформлення опікунства за російським законодавством. Якщо на це погодитися, то шанси повернутися назад в Україну дуже і дуже мізерні, бо російські опікунські служби звернуться до прикордонної служби, до ФСБ, й таку дитину просто не випустять. Адже, за їхнім законодавством, вони несуть відповідальність за дітей, і не можуть дозволити їм повернутися в Україну, бо там війна і так далі. Тобто це шлях в нікуди. Загалом повертати саме статусних дітей (діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування – Авт.) дуже важко. Ось тут також потрібні послуги медіації.

Оскільки Африка як континент, і Південно-Африканська республіка як держава, бачили багато злочинів проти людяності, воєнних злочинів, звірств, а деякі країни й досі залишаються у конфлікті, ПАР має досвід в тому числі реабілітації та інтеграції дітей, які від них постраждали. В нашому випадку він може бути корисний, в контексті дітей, що пережили депортацію та примусове переміщення. І це також один з напрямків, який варто розвивати у нашій співпраці, – констатує юристка.

У політичну гру можна грати вдвох

Під час налагодження співпраці у питанні повернення дітей, за словами Катерина Рашевської, варто враховувати ключові відмінності в менталітеті, історичному досвіді, політичних поглядах, що мають Україна й ПАР. При цьому робити акцент на тому, що викликає у країни з іншого континенту відгук й може стимулювати діяти активно.

– Для нас важливо, щоб тема депортованих дітей, їхнього перевиховання росіянами та всіх загроз, які ці процеси несуть, лишалася постійно на порядку денному в ПАР, – говорить Катерина. – Адже в цьому Південно-Африканська республіка наш партнер №1, їх дуже тригерять атаки на національну ідентичність, зміна громадянства тощо. За часів колоніалізму місцевим змінювали імена на католицькі, й вони до таких моментів ставляться дуже болісно. Я була свідком, як на одному з заходів назвали чоловіка Джоном, а він відповів, що має інше ім’я, при тому, що він навіть не темношкірий, а африканер (народ в Південній Африці, що включає в себе тих, чиї предки свого часу виїхали з Європи та оселилися у південних областях Африки — Авт.), тобто він нащадок колонізаторів. Ми маємо розуміти, що ПАР – це дуже поляризоване суспільство, в них 12 офіційних мов, визнаних Конституцією, відповідно ще більше різних етнічних груп плюс африканери. Всі – зі своїми культурою, традиціями, інтересами, тому вони як ніхто розуміють, наскільки важливим є збереження ідентичності.

З іншого боку, у мене було багато інтерв'ю і подекуди журналісти запитували щось на зразок, а що українці думають про конфлікт у Газі, страждання там цивільного населення, зокрема, дітей? Мені доводилося пояснювати елементарні речі, що у зв'язку з постійними атаками, українці думають про виживання, або вони настільки сильно вражені травмою втрати близьких і рідних у зв'язку з тими атаками, що не мають просто ніякої змоги, сили й часу думати ще про той конфлікт.

Треба змиритися, що ПАР завжди буде на боці Палестини, так склалось історично. Але це не означає, що Україна має якось змінювати свою позицію, яку вона вже адаптувала до цього конфлікту, щоб сподобатися ПАР. Але це означає, що можна скористатися улюбленою позицією самої Південно-Африканської республіки розділяти гуманітарні питання й відповідальність. Тобто постійно нагадувати: дивіться, Україна направляла гуманітарну допомогу Палестині, отже підтримку отримали діти Гази. Так само наша країна не проти передавати й медикаменти, але у сфері відповідальності – у нас от така позиція. Фактично це складна політична гра, але можна зробити все, щоб грати в неї удвох, – говорить експертка.

Катерина також наголосила, що та кількість дітей, що безпосередньо постраждала в Україні від війни, тобто була вбита, поранена, чи отримала каліцтва, як й кількість депортованих та примусово вивезених до Росії дітей, не дуже переконлива для представників ПАР.

- На жаль, їх не вражає те, що від початку повномасштабного вторгнення було вбито (тільки за офіційними даними — Ред.) майже 600 українських дітей та більш ніж 1600 були поранені – говорить експертка. – Вони на це згадають 10 тисяч загиблих у Газі. Так само не вражає й 20 тисяч українських дітей, що були примусово переміщені до Росії. Вони думають про 1, 8 мільйонів дітей-біженців з Південного Судану. Тому говорити з ПАР мовою цифр не має сенсу. Але їх чіпляють конкретні людські історії. Ось тут – розділили братів, а тут – у тата забрали дітей, а ось тут – мама попри всі зусилля не може зустрітися з сином чи дочкою. На цьому власне й потрібно зіграти, але це має бути стартовою точкою. Тобто не статистика, не якісь ефемерні речі, а конкретні діти, кроки, заходи, які можуть їх повернути до батьків, в Україну.

Важливо звернення ПАР до Росії з будь-якої трибуни

В розрахунку на допомогу з боку ПАР Катерина Рашевська також звертає увагу на те, які ініціативи з розвитку міжнародного права вже зроблені країною. Це, зокрема, поява механізмів моніторингу шести серйозних порушень прав дитини в ході збройних конфліктів, що відбулось за часів членства Південно-Африканської Республіки у Раді Безпеки ООН. Йдеться про вбивства та каліцтва, вербування, сексуальне насильство, атаки на школи та лікарні, перешкоджання гуманітарним потребам й викрадення.

– У звітах, підготовлених спеціальною представницею Генерального секретаря ООН з питань дітей і збройних конфліктів Вірджинії Гамби, був включений й опис ситуації з українськими дітьми крізь призму російської збройної агресії, – уточнила експертка. – Й так само Збройні Сили РФ фігурують у т. зв. списку ганьби, тобто переліку об'єднань, які вчиняють серйозні порушення проти дітей. Але лише за вбивства та каліцтва, а також атаки на школи та лікарні. На жаль, без врахування викрадень, зґвалтувань й відмови в гуманітарному доступі, які також є підтвердженими. Депортація минулого року взагалі не згадувалась, у 2024 були розділені викрадені й депортовані діти, не зрозуміло за якою логікою. Звісно, що вказані цифри у звіті значно занижені, й існують певні проблеми з моніторингом, адже міжнародні організації лише засвідчують зростання кількість серйозних порушень прав дітей у світовому масштабі. Але це краще ніж нічого, адже те, що вони фіксуються, теж важливо для майбутнього притягнення причетних до відповідальності.

Катерина Рашевська також зазначила, що цей візит до ПАР у порівнянні з тогорічним показав – відбулись певні зміни у сприйнятті війни в Україні і її впливу на ситуацію у світі.

– Якщо рік тому ми тільки розповідали їм про те, що відбувається в Україні й просили виступити більш активно, то цього року ми вже приїхали до держави, яка засвідчила свою готовність допомагати у поверненні наших громадян, – говорить експертка. – Помітно, що вони починають сумніватися в тому, що їм говорять росіяни, при цьому все-таки відчувається брак інформації. В розмовах мені закидали, що от здається наш президент не хоче миру, згадували "Стамбульські домовленості". У відповідь пояснювала їх сенс й запитувала, якби мова йшла про ПАР, чи погодились б вони на такі пропозиції. Тобто варто розуміти, в яких умовах відбувається адвокація, при цьому відзначу, що за останні роки Україна зробила дуже багато у налагодженні відносин з країнами Африки. Тут відкрито нові дипломатичні місії в 10 державах, значну роботу виконує Посольство України в ПАР на чолі з Любов'ю Абравітовою.

Показником змін можна вважати й те, що у заході, присвяченому поверненню українських дітей брали участь експерти, зокрема професор Елвіс Фокала, що спеціалізується у сфері захисту прав дітей у ПАР. А модерувала зустріч Ясмін Сука – експертка з міжнародного кримінального права, прав людини й гуманітарного права, яка очолює декілька комісій зі встановлення істини та примирення. Зокрема, вона працювала у Судані, на Шрі-Ланці, і є такою "зіркою" для ПАР й для країн Глобального Півдня.

Якщо резюмувати, що саме потрібно від Південно-Африканської республіки Україні, то, крім уніфікації юридичних та логістичних деталей повернення українських дітей, важливо, щоб вони були зафіксовані у вигляді угоди між ПАР і Росією та ПАР і Україною. Щось на кшталт зернової. Так само потрібно, щоб Південно-Африканська республіка відкрито звернулася до Росії з будь-якої трибуни (голосом президента Рамафоси, або з резолюцією в національному парламенті, або на рівні Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй наступного року у вересні) з чітким закликом повернути українських дітей, примусово переміщених або депортованих. Звучить так просто, але це буде такий удар нашому ворогу під дих, який впевнений, що його пропаганда добре працює в ПАР й регіоні в цілому.

Варто усвідомлювати, що для Африки прагнення долучитися до повернення українських дітей не пов'язано з тим, що їм болить за них серце. Вони на ньому хочуть "заробити", бо для них це питання глобального лідерства, бажання показати, що вони здатні розв'язувати питання не тільки в Газі, а й в Європі між Україною та Росією. Й нам потрібно ставитися до цього з таким же цинічним інтересом і робити все задля того, щоби якомога більше українських дітей повернулось, – резюмувала співрозмовниця.

Як повідомляв "Телеграф", до повернення українських дітей залучені й неурядові організації, які констатують, що в депортації Росія активно сприяє "перевихованню" і мілітаризації.