Совєти не поспішали відбудовувати: на ретро-фото показали руїни однієї з головних українських святинь

Ці кадри, зроблені після вибуху 1941 року, для сучасних українців – не просто історичний курйоз, а болюче нагадування про те, як війни й імперії намагалися стерти нашу духовність

Коли дивишся на чорно-білі фотографії 1940-х років, де замість величного Успенського собору – лише обвалені стіни з ледь уцілілими фресками та гори цегли, складно повірити, що йдеться про один із головних храмів України. Ці знімки, зроблені після катастрофи 1941 року, сьогодні набувають нового звучання: вони показують, наскільки крихкою може бути навіть найдавніша святиня, коли на неї спрямована воєнна машина.

Кадри, якими поділився столичний екскурсовод Валерій Лисенко, належать засновнику фотожурналістики Роберту Капа. Вони зроблені орієнтовно в 1947 році, "Телеграф" розповість про них детальніше.

Серце київської духовності

Успенський собор з'явився в XI столітті як центральна споруда Києво-Печерської лаври — монастиря, що швидко перетворився на духовний центр усієї Київської Русі. Тут зберігалися стародавні мозаїки, фрески, ікони та мощі святих, сюди йшли паломники з усієї Східної Європи.

Протягом століть храм переживав татарські набіги, пожежі, перебудови. У XVII–XVIII століттях, за часів гетьмана Івана Мазепи, він набув виразних рис українського бароко – саме з тими масивними золотими банями та багатим декором собор увійшов в пам'ять киян.

Трагедія 1941 року

3 листопада 1941-го, коли Київ уже перебував під німецькою окупацією, Успенський собор було підірвано. Вибух величезної сили перетворив могутню споруду на обвуглені уламки – від стін залишилися фрагменти з фресками, що ще тримались на шматках кладки, а всередині утворилися завали цегли й каміння.

Питання, хто саме знищив собор, досі залишається дискусійним. Історики розглядають дві основні версії: радянське мінування стратегічних об'єктів перед відступом або нацистську диверсію з подальшим перекладанням відповідальності. Архівні документи підтверджують діяльність радянських підпільних груп у Києві, але німецькі "розслідування" більше слугували пропагандистським цілям, ніж пошуку правди.

Десятиліття забуття

Після війни руїни Успенського собору залишалися на території Лаври як відкрита рана. На старих фотографіях видно обвалені стіни з уцілілими розписами, які нагадували про колишню величність храму. Для відвідувачів це місце виглядало як шрам посеред одного з головних монастирських комплексів країни.

Радянська влада не поспішала з відбудовою. Лавра функціонувала як музейно-заповідний комплекс, де цінували архітектурний ансамбль, але церковне життя жорстко контролювали. Руїни собору вписувалися у воєнний наратив без глибокого осмислення духовної та національної травми.

Відродження незалежності

Тільки після 1991 року Україна змогла серйозно заговорити про повну відбудову Успенського собору. У середині 1990-х років ухвалили рішення відтворити храм у барокових формах XVII–XVIII століть, спираючись на історичні описи, збережені креслення та іконографічні джерела.

Будівельно-реставраційні роботи тривали кілька років. У 2000 році, до Дня незалежності, відновлений собор урочисто освятили — його золотоверхий силует знову посів центральне місце в панорамі Лаври. Для багатьох українців це стало не просто архітектурною подією, а символом повернення до джерел після десятиліть замовчування.

Чому ці фото важливі сьогодні

Історія Успенського собору – це історія України в мініатюрі: розквіт і християнізація, воєнні руйнування, радянські заборони та складне відродження в незалежній державі. Архівні світлини руїн нагадують, що йшлося не лише про драму однієї святині, а про цілеспрямовану політику нищення української ідентичності.

Відбудований у 1990-х роках собор став символом повернення до власної історичної пам'яті. Україна не просто відреставрувала храм – вона заявила право відновлювати зруйноване й називати свої трагедії своїми іменами.

Раніше "Телеграф" розповідав про таємничі підземелля майстерні відомого київського майстра. Не так давно Припарковані автомобілі провалилися під землю, відкривши доступ до унікальних історичних підвалів кінця XIX століття.