В Україні є агенти Путіна, яких треба просто закрити: Ісмагілов про можливість закінчення війни, "бусифікацію" і віру

Мирний тил для жінок і дітей, а не чоловіків, що живуть своє краще життя

Історія колишнього муфтія духовного управління мусульман України "УММА" Саїда Ісмагілова – приклад канонічної мотивації до захисту країни. Полишивши служіння, чоловік добровольцем пішов у ЗСУ в перші ж дні повномасштабного вторгнення та воює і досі. Та чому подібної мотивації до боротьби в суспільстві стає все менше, а російської мови на вулицях все більше? Чи зупиниться Путін і який шанс втратила Україна на початку "великої" війни? На ці та інші питання Саїд Ісмагілов відповів в інтерв'ю "Телеграфу".

"Скажіть правду: Путін не зупиниться"

– Саїде, складається таке враження, що зараз країна живе передчуттям якихось мирних домовленостей. Разом з тим, думки в суспільстві полярні: військові запевняють, що Путіну немає сенсу зупинятися і війна на роки. А деякі депутати кажуть, що наприкінці цього року – максимум навесні наступного, бойові дії завершаться і буде мир. До якої точки зору тяжієте особисто ви?

– Проблема в тому, що країна вже чотири роки живе в режимі "2-3 тижні". І замість того, щоб готувати суспільство до довготривалої війни на виснаження, політики, ЗМІ, блогери, продовжують грати у "2-3 тижні". І, на жаль, суспільство на це ведеться. Доросле, відповідальне, суспільство мало б вже не звертати увагу на обіцянки про те, що зараз щось порішають. В цьому постійному очікуванні дива є дуже негативні сценарії. Нам обіцяють швидке, легке вирішення усіх проблем. А так не буває. Я не вірю в завершення війни. І для цього є підстави. Наприклад, на наступний рік майже половина російського бюджету спрямована на війну. І це лише те, що ми бачимо, тобто прямі статті витрат. І я не розумію всіх тих політиків, журналістів, блогерів, які розповідають, що війна закінчиться, коли країна-агресор закладає в бюджет на наступний рік трильйони витрат на війну. Чому ви брешете людям? Скажіть правду, що Путін і його агресія не збираються зупинятися. Не потрібно суспільство годувати марними ілюзіями. Розкажіть їм правду. Що ворог не збирається зупинятися. Що США, наш потужний союзник в минулому, зараз не те що нам не допомагають, а навпаки заважають. Як сказав нещодавно Трамп, вони торгують Україною. Але неможливо продати те, що не продається. Відповідно, якщо ми не продаємось, ніхто нас не зможе продати. Тому, врешті-решт, давайте вже припиняти, цей дитячий садочок. За чотири роки вже можна було стати дорослим.

– Цілком слушні думки, але ж хіба можливо жити суспільству без віри у якесь світло попереду?

– Коли до мене в мечеті підходять чоловіки і питають: "Ну, коли там війна вже закінчиться?" Я відповідаю: "Давай до мого батальйону. Ми тобі дамо зброю і ти будеш йти до перемоги разом з нами. А якщо ти не разом з нами, не допомагаєш, то не питай, коли війна закінчиться".

Лише загальнонаціональний спротив, єдність українського суспільства, як в 2022 році, може наблизити нашу перемогу.

"Бог не винен у війні"

– До вас, як до капелана на фронті звертаються військові. Яка основна емоція у військових зараз? Чи тільки втома?

– Безсумнівно, присутня втома, виснаження, але й військові різні. Є високомотивовані люди які розуміють, що потрібно захищатися, боротися. Вони добре розуміють, що поразка України буде не просто великою загальнонаціональною трагедією, приниженням, але і знищенням української нації. Ворог же абсолютно не приховує своїх планів, відкрито і чесно розповідає всьому світу, що вони зроблять з Україною і українцям. І я не розумію тих людей, які це не бачать і не чують.

– Ви практично з перших днів повномасштабного вторгнення на війні. Бачили багато горя, тим паче, працюючи з пораненими. Ці події змінили вашу віру? Ви питаєте Всевишнього, чому це все відбувається з нами?

– Мою віру це ніяк не трансформувало, а навпаки підсилило. У в мене ніколи немає питань до Всевишнього. Я сам розумію і навчаю цьому військових та цивільних, що до мене звертаються: не перекладайте людські гріхи на Бога. Вбиває, стріляє, запускає ракети не Бог. Це роблять конкретні люди, у яких є імена, прізвища, посади, звання. Бог їм не наказував це робити. Бог навпаки заборонив їм це робити, але вони це роблять. Якщо є ціла країна-терорист і багатомільйонне населення цієї країни, яке хоче продовжувати знищувати українців, то не Бог це робить. Не Бог винний.

"Ті, хто вже на фронті, нехай самі і "вивозять"

– Як ви ставитесь до ухилянтів і, так званої, "бусифікації"? Раніше в одному з інтерв'ю ви казали, що не кожен чоловік може бути воїном.

– Я отримав повістку в жовтні 2023 року. В той же день з'явився у ТЦК. До цього я був добровольцем. І для мене було дивно дізнатися, що люди переховуються, втікають, не хочуть захищати навіть своє власне життя. Своє власне! Коли летять ракети, "Шахеди", кого ти в першу чергу захищаєш? Так, можливо, родину, дітей (якщо вони в тебе є), але ти, в першу чергу, захищаєш себе. Відповідно, люди не хочуть захищати навіть самих себе. Вони розраховують, що хтось їх захистить.

Я дійсно казав, що не кожен чоловік може бути воїном. Але не кожна посада в ЗСУ бойова. Більшість посад в ЗСУ це не штурмовики і не піхота. Був такий випадок: до мене в батальйон ППО привезли мобілізованого чоловіка, який відмовлявся через релігійні переконання брати до рук зброю. Командири визначили, що коли він віруючий, то треба привезти його до мене, також віруючого, щоб я з ним розмовляв і вирішував що робити. Я питаю: "Ти через свої релігійні переконання не береш зброю?" Він каже: "Не беру". Я далі: "А за комп'ютером сидіти, чергувати можеш?" Відповідає: "Можу". І він чергував на пункті спостереження ППО, коли відбувалась повітряна атака. Тобто фактично людина, яка через релігійні переконання не бере зброю, не стріляла з цієї зброї, а сиділа в укритті і виконувала дуже важливі бойові завдання по відстеженню ворожих повітряних цілей. І таких завдань в армії велика кількість: медики, водії, служба логістики, чергові.

Ми увійшли в стан війни на виснаження. Путін і його злочинний режим, розраховують на те, що Україна зламається. І тут ми вже шукаємо не добровольців-штурмовиків, а є спільна мета – захистити своє майбутнє, себе. Тому потрібно не ухилятися від захисту Батьківщини, а знайти себе в цьому.

– З вашого посту: "Я бачу на війні героїв, а за їх спиною слухають російське, ходять в російську церкву". На вашу думку, чому так відбувається? Ми якийсь урок ще не засвоїли?

– Суспільство різне. Частина суспільства засвоїла цей урок: вони розуміють, за що ми боремось і що хоче знищити ворог. В першу чергу, ворог хоче знищити цвіт української нації: людей найбільш освічених, талановитих, патріотичних, які формують українську національну свідомість. Таких не будуть жаліти, їх будуть фізично знищувати. Але та частина населення, якій байдуже… От саме на них і розраховує ворог, що їх просто зросійщать. Вони будуть боятися, мовчати, відмовляться від того, що вони українці, відмовляться від своєї мови, культури, зречуться своїх пращурів і погодяться бути "третьосортними" росіянами – малоросами.

Українське суспільство відійшло від переляку 2022 року і люди в тилу вирішили повернутися до свого довоєнного світогляду. Їм було байдуже, яку музику слухати, які фільми дивитися, якою мовою розмовляти, адже у них немає чіткої сталої усвідомленості української національної ідеї. Немає цінності бути українцем. Люди, які над цим не хочуть замислюватися, повернулися до пострадянського болота. А наша інформаційна політика, на жаль, не формує цю свідомість. Нам припинили розповідати, за що ми боремось. Навпаки, інформаційні ресурси і влада годують людей цими "двома-трьома тижнями". І людина не бачить для себе потребу змінюватися. Вона хоче жити так, як вона жила раніше.

– Коли ви приїжджаєте в тил, які у вас емоції? Ви бачите інше життя. Одні військові кажуть, мовляв, ми за це і воюємо, щоб в тилу було все спокійно. Інших це навпаки вкурвлює: чоловіки в ресторанах, спортзалах.

– Серед військових дійсно є різні погляди. Кажуть, що ми боремось за те, щоб в тилу було мирне життя… Це має бути мирне життя для жінок і дітей, а не для чоловіків, які б могли прийти і замінити нас. Велику кількість воїнів це дуже дратує. Нам кажуть: "Не вистачає особового складу. Вас нема ким замінити. Ви маєте виконувати завдання, ви боретесь за життя, за тих, хто в тилу". Добре. На морально-вольових хлопці, дівчата б'ються, не висипаються. Потім приїжджають в місто, а місто переповнено чоловіками. Люди, які могли б нас замінити, стати нашими побратимами, допомагати, дати нам можливість, щоб ми відпочили, вони самі відпочивають, радіють і проживають своє краще життя. І виникає ця образа соціальної несправедливості. Ми ще зіткнемося з воїнами, які повертаючись з фронту, будуть відчувати гостру несправедливість. Вмотивовані, патріотичні люди, що пішли добровольцями, розраховували на те, що вони першими приймуть на себе удар, понесуть на собі тягар війни, а потім підтягнуться інші, які будуть замінювати і допомагати. А це не відбувається вже чотири роки. Суспільство вирішило: ті, що вже на фронті, нехай вони самі все на собі вивозять, а ми не хочемо. І це викликає обурення і почуття несправедливості. Хоча й не у всіх.

"На духовних посадах в РФ – офіцери спецслужб"

– Коли я готувався до цього інтерв'ю, то зайшов на сайт Духовного управління мусульман Росії. Відкрив там новини ще за 2014 рік і вже тоді можна було простежити підтримку Путіна, анексії Криму, окупації Донбасу. Чому мусульмани Росії "вписалися" за Путіна та війну?

– В Росії все релігійне життя знаходиться під щільним контролем російських спецслужб. В єльцинські часи був якийсь плюралізм думок, примарна свобода, релігійні лідери могли висловлювати свою певну позицію. Але з приходом Путіна, режим почав швидко брати під контроль все релігійне життя.

– Чому для гебістів це так важливо?

– Тому що всій політиці передує ідеологія. Ідеологія — це перше. Вона обґрунтовує, навіщо існує ця держава, що це за держава, які у неї цілі? Якщо Росія починає війну, то для чого вона починає війну? Відповідно, було потрібно взяти під контроль всі релігійні організації. Масово вербувалися студенти релігійних навчальних закладів. Ті з них, хто відмовлявся працювати з російськими спецслужбами, просто не ставали священнослужителями. Ставали [священниками] лише ті, хто або напряму йшов працювати в спецслужби (і вони ставали фактично офіцерами ФСБ, і, так званими, духовними діячами), або погоджувалися працювати на спецслужбу. Були повністю під контролем, виконували всі настанови спецслужб. Тобто російська влада повністю взяла під контроль все релігійне життя і на всіх духовних посадах знаходяться фактично офіцери російських спецслужб. І звичайно, що коли йде по вертикалі наказ, щоб вони виправдовували, схвалювали, підтримували політику російської влади, то всі церковно-релігійні діячі починають її схвалювати. Жоден мусульманський релігійний лідер Росії не висловився проти війни. Жоден!

"УПЦ (МП) можна закрити вольовим рішенням"

– Як оцінюєте нашу внутрішню політику, коли держава в "лагідному" форматі позбувається впливу російської церкви в Україні? Можливо, треба було б діяти жорсткіше? Чи ми не можемо цього собі дозволити?

– Я вважаю, що це аж занадто "лагідно". Навіть не просто "лагідно"… Іноді здається, що це більше схоже на імітацію. Російська церква в Україні — це прямий агент впливу. Прямий агент, який впливає не лише на свідомість громадян, а на лінії фронту і в тилу вони виступають як ворожі агенти. Проводять розвідку, коригують ворожий вогонь, здають позиції ЗСУ, допомагають проникати диверсійним групам. Це вже навіть не десятки, це сотні випадків, коли священики, посадові особи російської церкви в Україні (ми кажемо про ту церкву, яка називається УПЦ, в канонічній єдності з Московським патріархатом) фактично працюють як ворожі агенти. І таких випадків зібрано нашими спецслужбами абсолютно достатньо, щоб просто взяти і політичним вольовим рішенням припинити існування цієї ворожої релігійної структури в нашій країні.

З одного боку, наша влада боїться [прийняти вольове рішення]. З іншого боку, російська влада усіляко пропагує, (в першу чергу в США), що нібито Україна переслідує їхню церкву. На українську владу починають тиснути, мовляв, ви переслідуєте віруючих. Взагалі мережа завербованих агентів, які працюють на Москву, в США, європейських країнах, ще з радянських часів дуже розгалужена.

Насправді ж можна було б діяти більш рішуче. Ми втратили свій шанс, коли на початку повномасштабного вторгнення, це (заборонити УПЦ (МП), — Ред.) можна було б зробити одним моментом і нам ніхто нічого не сказав би.

– Але ж сама УПЦ активно заперечує зв'язки з РПЦ. Мовляв, за руку їх ніхто не спіймав, в синоді РПЦ їх також вже немає. Ба більше, вони медійно підсвічують, як допомагають військовим. І як людині зрозуміти, що тут є маніпуляція?

– Насправді, доказів того, що вони російська церква дуже багато. Це було завжди прописано в їхніх статутних документах, і сама РПЦ вважає УПЦ своєю частиною. Російська церква каже про це абсолютно відкрито.

– Ну Росія і Україну вважає своєю частиною… 

– Дивіться, патріарх Кирило вважає УПЦ частиною Російської церкви? Вважає. Добре, ви відмовляєтесь від цього. Але ж раніше, до війни, ви від цього не відмовлялися. Ви це підкреслювали! Те, що призначення відбуваються з Москви, те, що ви в канонічній єдності і були у складі керівних органів РПЦ. Ну, я не знаю, які ще потрібні докази, коли навіть їхніх священиків і єпископів ловлять на антиукраїнській діяльності. Ну які ще потрібні докази?

Нібито волонтерство, допомога… Ну, якщо хочете допомагати ЗСУ, то допомагайте тоді у складі української церкви. Помісної незалежної, яка не підпорядковується Москві. Але не будьте посіпаками в підпорядкуванні церкви ворога, яка благословляє, освячує війну.

"Кожен мусульманин на боці Росії – грішник"

– Багаті арабські мусульманські країни: Саудівська Аравія, ОАЕ не допомагають напряму Україні зброєю, а їхні лідери майже як з другом спілкуються з Путіним. Чому так?

– Тут ціла низка факторів. Це і давні економічні стосунки і потужна російська пропаганда. Ми, з нашою інформаційною політикою, практично втратили країни Глобального півдня. Українські ЗМІ не працюють на арабський, мусульманський світ. А росіяни вже давно і потужно там працюють. Вони мають "Russia Today" арабською мовою і транслюють свою пропаганду.

По-друге, населення цих країн досі знаходиться в настроях антиамериканізму і антиєвропейської політики. Багато країн арабського світу менш ніж 100 років тому були колоніями Європи. І ця колоніальна травма в них дуже глибоко сидить. А Росія дуже вдало грає на цьому. Росіяни кажуть: "Ми боремось з НАТО. Ми воюємо з Америкою, з європейськими країнами". І висвітлюється так, що Росія це ж така потужна країна, яка бореться проти наших гнобителів і поневолювачів. І це допомагає тримати баланс у світі. І тому вони [населення арабських країн] реально співчувають ворогу і окупанту. Вони реально думають, що Росія бореться не з Україною, а з НАТО і США, європейськими країнами. Ну просто не пощастило, що Україна стала полем битви. І таким чином на проблеми і потреби українців зовсім ніхто не звертає уваги.

– Коли так звані кадирівці називають війну проти України "джихадом", як богослов, могли б пояснити чому вони це роблять? Це така форма єресі?

– Їм сказали називати свою агресію джихадом, вони її так і називають. Але з точки зору шаріату, ісламського богослов'я, це не просто не джихад. Це злочинне знищення і напад. І кожен мусульманин, що прийшов як загарбник на боці Росії, він злочинець і грішник. Вони фактично приймають участь у нападі на країну, яка на них не нападала і нічим їм не загрожувала. Війна відбувається на нашій території, знищується наше населення. І цьому немає ніякого виправдання з точки зору ісламу. Навпаки, мусульмани України, що б'ються в ЗСУ, це ми на джихаді. Ми захищаємо те, що нам дав Бог: дітей, родини, домівки, країну. І ми зобов'язані їх захищати. В Священному Корані є наказ захищати те, що дано Богом. Ми не прийшли в Чечню, Татарстан, Башкортостан забирати їхнє і вбивати їхнє населення.

– Ви родом з Донецька. У вас є ностальгія за цим містом і тим життям, яке там було? Або ж просто "відрізали"?

– Мій вчитель Ігор Козловський, навчав, щоб ми співпадали з подіями. Якщо ми живемо зараз тут, то ми маємо жити і віддавати свої зусилля для тих подій, в яких ми живемо. І ці фантомні болі, валіза свого минулого лише згибає твою спину і позбавляє сил. Тому потрібно просто відпустити те минуле, на яке ти не можеш впливати, і жити тут і зараз. Битися за своє майбутнє.

Звісно, я пам'ятаю своє місто, батьківську хату, свою мечеть, в якій я молився, коли був донецьким імамом. Але тут і зараз я маю не переживати фантомні болі, не ностальгувати, а боротися.