У фільмі "Голда" показали, як може закінчитись війна в Україні (рецензія)

В український прокат виходить фільм "Голда" присвячений "Війні Судного дня", коли на Ізраїль 1973 року напали Єгипет та Сирія. Ще з моменту появи у кінотеатрах трейлера до картини виявився підвищений інтерес українців. Аж надто багато знайшлося паралелей із нинішньою війною в Україні. За жанром це не екшен, а драма в основі якої біографія прем’єр-міністра Ізраїлю на той час Голди Меїр.

Кореспондент "Телеграф" одним із перших подивився цей фільм і треба сказати, що очікування виявилися завищеними. Все ж таки, не випадково картина не потрапила в жодну з основних номінацій на "Оскар". Хоча цей фільм знайде відгук у душі українців, бо практично кожен, хто його подивиться, переноситиме свої мрії про перемогу на події того часу і сподіватиметься, що вона вже зовсім близько. Тим більше, що наша нинішня війна багато в чому виглядає як калька з тих подій. Це і загроза швидкого захоплення країни окупантами, і сподівання на підтримку США як гаранта безпеки, і відсутність з їхнього боку бажання це робити, тому що економічні наслідки для Америки болючі. Зрештою, спроби схиляння до переговорів та припинення вогню, до якого керівництво Ізраїлю наполегливо підштовхує держсекретар Штатів Генрі Кісінджер. Нагадаємо, він помер минулого року і на початку 2022 року закликав Україну поступитися частиною своїх територій та сісти за стіл переговорів із Росією.

Однак ми знаємо наперед, що Ізраїль здобуде у цій війні перемогу, тому й багато українських глядачів сприйматимуть цей фільм як стислий у багато разів сценарій нашої війни. Що б у нас не відбувалося, зрештою все одно буде перемога.

Але якщо оцінювати фільм відсторонено, то розумієш, що він не такий уже й хороший. Якби у нас зараз була інша ситуація, навряд чи "Голда" викликала б великий ажіотаж. Адже картина знімалася не тому, що війна відбувається зараз у нас. Його фестивальні прем’єри пройшли минулого року і знімався він до п’ятдесятих роковин перемоги Ізраїлю у "Війні Судного Дня".

Хоча, з погляду посвяти він не такий вже й хороший. Річ у тому, що більшість персонажів плоскі. Все-таки це не документальний фільм, де потрібна історична точність і об’ємність персонажів не така вже й важлива. Тут лише два герої мають хоч якусь палітру емоцій — Голда Меїр, яку зіграла змінена до невпізнання Хелен Міррен та міністр оборони Ізраїлю того часу Моше Даян. Його перетворенню режисер Гай Наттів приділив особливу увагу. Він показав, як професіонал та герой минулих воєн раптом ламається. Як ним опановує паніка і він втрачає над собою контроль.

Головною героїнею все одно залишається Голда Меїр. Її характер та переживання режисер показав досить яскраво за допомогою кількох метафор та маленьких деталей. Відомо, що загибель двох із половиною тисяч ізраїльських військових прем’єр-міністр сприйняла як особисту трагедію та зазнала болю за кожну втрату. Щоб показати це у фільмі героїня постійно дістає блокнотик, у якому робить позначки про те, скільки солдатів загинуло. Крім цього режисер неодноразово в картині повторює ту саму сцену, коли Меїр йде довгим коридором вона постійно бачить трупи, що лежать на полицях моргу. І щоразу проходячи цим же шляхом вона бачить все більше і більше накритих тіл у яких на пальцях ніг висять бирки.

Від таких видінь багато хто б збожеволів і Наттів показує, що залізна леді Ізраїлю не така вже і залізна. Зрештою, і з нею відбуваються нервові зриви. Лише вона цього нікому не показує.

Зате є в її історії деякі деталі, які на якийсь час перемикають із драматичних подій на побут і олюднюють цей персонаж. Найяскравіша з них, це куріння Меїр. У кожному епізоді вона викурює одну, а то й дві сигарети поспіль. Навіть лежачи на лікарняному ліжку, вона курить. Голда постійно зі смаком пускає клуби диму. Навіть під час курсу лікування вона не може зменшити дозу нікотину. Як згадується в різних біографіях, вона викурювала на день по дві пачки, тобто 40 цигарок. І якщо ця звичка перетворилася на червону нитку всього фільму, то друга її залежність була згадана лише побіжно. Ідеться про те, що вона пила по 20 чашок кави на день. Ніхто не уточнює його міцність, але з такими двома звичками дивно, що їй вистачило сил і здоров’я дожити до 80 років.

Незважаючи на яскраві метафори та цікаві деталі, сам сюжет картини виглядає досить плоским. Автор фільму скоріше переказав сторінку Wikipedia, присвячену "Війні Судного Дня" і не зробив цю історію об’ємною. Ми не побачили характерів інших ключових учасників цих подій. Наттів спробував лише одним і тим самим прийомом натиснути на емоції глядача, коли в ефірі з’являються голоси ізраїльських солдатів на передовій. Вони кричать, просять підтримки, інформують про загибель командирів. Однак і тут без особливого креативу. Прийом не новий і у разі цього фільму швидко звикаєш, а тому й перестаєш співпереживати цим людям. Враховуючи, що в багатьох країнах люди відмовляються від нашої війни і живуть своїм життям, їм потрібно давати набагато вагоміші аргументи, щоб вони пішли дивитися картину про війну. "Голда" таких аргументів, щоб заманити глядача на свій сеанс, практично немає. Тому на міжнародних кіносайтах на кшталт iMDb або Rotten Tomatoes досить низькі оцінки критиків, а на "Оскарі" попадання лише у другорядні номінації "Кращі макіяж та зачіска".