Оборонець держави чи батько "мавпи на троні". Чому Єремія Вишневецький захищав Річ Посполиту, але не став своїм

Образ українського князя-католика досі перебуває в полоні міфотворчості

У світовій історії є настільки неоднозначні та суперечливі постаті, що їх і сьогодні досить важко оцінити одномірно (ворог чи герой конкретної нації) та навіть трактувати їх як представників якогось етносу.

Наприклад, тривають суперечки істориків різних країн щодо таких знакових володарів, як "Залізний кульгавець" Тимур (Тамерлан) та Вільгельм Завойовник. Узбеки вважають Тимура виключно "своїм", так само як і нормандці північного заходу Франції — першого короля Англії, який здолав англосаксів у битві поблизу Ґастінгса, круто змінивши хід історії острівної держави.

Король Англії Річард Левове Серце — надважлива персона історії Хрестових походів. Проте за фактом народження — також й історії Франції. Там він зростав, мужнів і, до речі, загинув при облозі замку Шалю. А в самій Англії не прожив загалом і року. Його оспівували трубадури Південної Франції, трувери Північної Франції, мінезингери Німеччини, про нього складали арабські казки; про короля — "лицаря із серцем Лева" писали хронікери Візантійської імперії, Кілікійської Вірменії… Тож Річарда Левове Серце в жодному разі не можна розглядати лише в контексті історії Англійської держави.

Є ще чимало персонажів, які опинилися у прірві між двома націями та культурами. Їх важко — практично неможливо — віднести до якоїсь із них однозначно. Князь Єремія Вишневецький так і не став "своїм" ані для Польщі, ані для України. Чому так сталося?

На роздоріжжі

Єремія (Ярема) Міхал Корибут-Вишневецький (1612—1651), державний і військовий діяч Речі Посполитої, завдяки усталеній традиції — як українській, так і польській — перетворився на взірець фанатичного католика і непримиренного ворога гетьмана України Богдана Хмельницького, ревного захисника Речі Посполитої та запеклого і жорстокого ворога українських козаків. Як писав польський шляхтич, мемуарист Станіслав Освенцім, 20 серпня 1651 року князь Єремія Вишневецький покинув цей світ "із жалем усієї Речі Посполитої", перебуваючи у таборі коронного війська поблизу полкового містечка Паволоч (сучасна Житомирщина). А напередодні — 17 серпня — йому виповнилося лише 39 років…

Насправді князь зіграв чи не визначальну роль в опорі державницьких сил Речі Посполитої у важкі, буремні для Варшави часи Національної революції в Україні — в 1648—1651 роках. Відомий як організатор безжальних каральних акцій проти українських селян і козаків, коли він пройшов стрімким вихором зі своєї Задніпрянщини на Правобережну Україну з надвірним військом (понад 12 тисяч гарно озброєних і споряджених воїнів).

Але одночасно він був дбайливим господарем Лубенщини (так званої Вишневеччини, яка включала значну частину сучасної Полтавщини та Чернігівщини). Запровадження ним пільг для переселенців за 15 років збільшило кількість населення краю на 1648 рік з 4500 осіб до 230 тисяч!

У містах задніпровської Вишневеччини (а ще князю належали родовий Вишнівець на історичній південній Волині, землі та замки в Брацлавському і Руському (не плутати з Московією) воєводствах) він створив — у Лубнах і Ромнах — потужні промислово-торговельні центри, де розвивали ткацтво, вовнярство, ковальство, ювелірну справу. Ремісників звільняли від повинностей.

Людина свого буремного часу, представник вищої касти магнатерії, князь не зрікся повністю своєї руської (української) ідентичності. Може тому Єремія опинився на роздоріжжі.

Полтавський історик Кирило Бочкарьов 1900 року в "Очерках Лубенской старины" писав: "Господарська завзятість князя, незвичайна серед розгульного польського панства на той час, його особиста, безпосередня участь в упорядкуванні краю вказують, що наміри юнака-магната переслідували не особистий інтерес, але благо народу та культури краю" (цит. за єдиною на цей час широкою біографією "Задніпровського державця", яку написав український популяризатор історії Юрій Рудницький — "Ієремія Вишневецький: спроба реабілітації", Львів, "Піраміда", 2008).

Князь брав участь у Смоленській війні 1632—1634 років, в якій Річ Посполита здобула перемогу над Московським царством, а також у знаменитій битві під Охматовим 30 січня 1644 року. В ній великий коронний гетьман Станіслав Конєцпольський та Єремія Вишневецький розгромили орду, очолювану знаменитим полководцем Кримського ханства Тугай-Беєм (відомий підтримкою Богдана Хмельницького у битвах під Жовтими Водами, Корсунем і під час облоги Львова). Князь брав активну участь у програній поляками Зборівській битві і переможній — під Берестечком влітку 1651 року.

Від православ'я до католицтва

Тема навернення православного князя в католицтво. Не все так однозначно. Він став конвертантом у 19 років, попри те, що його батьки — київський каштелян, український (руський) князь Михайло Вишневецький та молдованка Раїна Вишневецька-Могилянка були вірними східної церкви. Однак донька і племінниця господарів Молдови з роду Могил (а ще й кузина київського митрополита Петра Могили) княгиня Раїна померла 1619 року. Синові виповнилося лише сім років і його виховували родичі. Батько Михайло помер ще 1616-го.

Цікавою є так і не доведена легенда про прокляття матері: а саме застереження княгині, аби Єремія не зраджував віру пращурів. Насправді, як вважає Юрій Рудницький, князь Ярема був вельми толерантним (звісно, до початку повстання 1648 року) до православних — абсолютної більшості населення у його володіннях. Він 1635 року втрутився у протистояння православних митрополитів — промосковського Ісайї Копинського і проєвропейського Петра Могили, який боровся за відновлення незалежного Київського патріархату.

Так, Єремія допоміг двоюрідному дядьку забрати у Копинського 1635 року Густинський і Мгарський монастирі. Також він у своєму заповіті від 1651 року наголошував на неприпустимості руйнування родинної православної церкви у Вишнівці (нині селище в Кременецькому районі на Тернопіллі. — Ред.).

Стосунки з відомими магнатами і навіть королями Речі Посполитої (Владиславом IV Ваза і його зведеним братом Яном II Казимиром) були дуже напруженими. Так, 1647 року після вкрай гострої розмови з королем Владиславом IV і магнатами у Варшаві, він оточив зі своїм великим надвірним військом Посольську ізбу.

А це, між іншим, була нижня палата сейму Королівства Польського, а згодом — сейму Речі Посполитої, що складалася з обраних шляхтою на сеймиках депутатів (послів). Посольська ізба (букв. "Палата депутатів", пол. Izba Poselska) — була одним із трьох органів (поряд із сенатом і королем), які становили сейм Речі Посполитої.

Князь-русин у центрі столиці обіцяв просто розігнати сейм і навіть погрожував королю! Цей факт добре відомий і сучасним польським історикам, які здебільшого бачать в діях князя-відчайдухи негативні риси.

Усе змінилося з початком повстання Богдана Хмельницького, яке поступово переросло в Національну революцію 1648—1654 років в Україні.

"Вимоги видати Чаплинського — головного ворога та кривдника Хмельницького, які часто зустрічаються в листах гетьмана з 1648 року, згодом відходять на задній план. Вже в перші місяці повстання до імені Чаплинського як "головного винуватця війни" долучається ім’я Яреми Вишневецького, а Зборівська перемога відкриває цілком новий рахунок козацьких кривд і причин відновлення війни", — пише професор Гарвардського університету Сергій Плохій в книзі "Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні".

Цікава історія з картиною українського художника Миколи Самокиша "Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким" (1934). Юрій Рудницький пише: "Як зазначає Ян Відацький, жодний відомий нині історичний документ не засвідчує того, що ці два ватажки зустрічалися в бою віч-на-віч — отож, найімовірніше, Величко змалював цей епізод лише за народними переказами, не підтвердженими документально". Мається на увазі "Літопис Самовидця" Самійла Величка…

Взагалі, дуже не хотілося б, щоб ця цікава і суперечлива постать, яка є невіддільною частиною історії Речі Посполитої, а також української та польської історії, продовжувала залишатися на маргінесі нашої історичної науки.

"Спадкоємець неозорих володінь у Задніпров’ї, один з найбагатших магнатів Речі Посполитої, Вишневецький-молодший належав до останньої ґенерації руських можновладців, котрі ще відчували за собою голос династичної крові й моральне право на владу над Руссю, водночас і розчиняючись у політичному світі Речі Посполитої, і претендуючи там на особливе становище першого серед рівних", — пише українська історикиня Наталя Яковенко у книзі "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України" (Київ, "Критика", 2005).

Смерть від отрути — версія, імовірніша за офіційну

Помер Єремія Вишневецький раптово: через можливе харчове отруєння або холеру (офіційна версія). Проте могло бути й кримінальне отруєння: про це свідчить висока температура, занепад сил, викликаний тривалою діареєю, та збережена свідомість — типові симптоми отруєння миш’яком.

Кому це було вигідно? Дуже багатьом — і непримиренним ворогам з козацького табору, і королівській владі зі знаменитими магнатами, бо такі кульбіти, які дозволяв собі князь стосовно них, взагалі не мали строку давності та прощення. Єремія Вишневецький був людиною свого часу: через майже 400 років не варто оцінювати життя князя крізь призму моралі XXI століття…

В історію Речі Посполитої міцно увійшов син князя Єремії — Міхал Томаш Корибут Вишневецький. Злі язики називали цього короля-невдаху гомосексуалістом чи імпотентом за відсутність дітей і любовних походеньок. За ранню лисину і надмірну волохатість тіла коронний великий гетьман Ян Собеський називав Міхала "мавпою на троні". Навіть після смерті він не позбувся глузувань — його назвали чи не найгіршим правителем Речі Посполитої, який короною завдячував батьковій славі, а невдачами — самому собі.

Міхал Томаш Корибут Вишневецький пробув на троні трохи більше чотирьох років і помер 10 листопада 1673 року. Це сталося у Львові під час причастя перед Хотинською битвою (одна з головних баталій не дуже вдалої для Варшави польсько-турецької війни 1672—1676 годов).

У день його смерті об'єднане коронне і литовське військо під командуванням Собеського розтрощило дощенту османську армію. За це коронний великий гетьман отримав прізвисько "Хотинський лев", а згодом був обраний на трон Речі Посполитої. Але це вже інша, не менш цікава історія…