Козацький ватажок і господар Молдови: чому життя і смерть Івана Підкови варті блокбастера

Читать на русском
Автор
1259
Стефан Баторій та Іван Підкова Новина оновлена 16 червня 2024, 20:19
Стефан Баторій та Іван Підкова

Зухвалий отаман запорожців не вписувався в зовнішньополітичні схеми короля Речі Посполитої

Історики вважають "золотою добою" Речі Посполитої понад десятилітнє правління (1576—1586) короля Польщі та Великого князя Литовського Стефана Баторія, сина князя Трансильванії (Семигороддя) Стефана IV. В історичному пантеоні наших сусідів він посідає місце нарівні з королем Казимиром Великим, уславленим переможцем турків під Віднем королем Яном III Собеським, борцем з російськими колонізаторами Тадеушем Костюшком і будівничим Другої Речі Посполитої Юзефом Пілсудським.

"Батько" реєстрового козацтва і переможець Московії

Цей король боровся із всевладдям магнатів, провів кардинальну реформу армії, зміг владнати справи на хиткому південному порубіжжі Польсько-Литовської держави. Наприкінці Лівонської війни він зумів перемогти Московію, повернувши окуповані військами Івана IV Грозного території на сході. Стефана Баторія вважають "батьком" реєстрового козацтва — новоствореного війська на службі короля…

За згодою з королем козаки звільнялися від сплати податків; вони також отримували повну незалежність від місцевої адміністрації. Створювався старшинський корпус і штаб із писарем, який в разі необхідності заміщував "реєстрового старшого" (згодом — гетьмана). Козаки отримали привілей на володіння містечком Трахтемирів — центром староства Київського воєводства, що розкинулося на Дніпрі вище Канева. Там у Зарубському монастирі козаки відкрили шпиталь.

Король Польщі та Великий князь Литовський Стефан Баторій. Художник Войцех Стефановський, 1576 рік
Король Польщі та Великий князь Литовський Стефан Баторій. Художник Войцех Стефановський, 1576 рік

Запорожці також мали свій арсенал; дуже важливим був і привілей, що освячував законність устрою "низовців" — король передав клейноди (хоругву, бунчук, булаву й печатку). Король, попри те, що його можна назвати "батьком" реєстрового козацтва, бажав контролювати Запорізьку Січ. Вже у вересні 1578 року він видав указ під назвою "Постанови з низовцями". Кількість реєстровців король збільшив до 500 людей, а 1583 року — до 600.

Козак на коні. Художник Юзеф Брандт, 1881 рік
Козак на коні. Художник Юзеф Брандт, 1881 рік

А до цього відбулися події, що мають безпосередній стосунок до історії всієї Південно-Східної Європи. Головним героєм їх став один з лідерів запорозького козацтва, отаман Іван Підкова, який недовгий час (1577—1578) був навіть господарем (правителем) Молдавського князівства.

Історія зі зрадою

У червні 1578-го за наказом Стефана Баторія він був скараний на горло у Львові. Однак життя і діяння цієї людини варті втілення в художній літературі та кіно. Карколомні злети й падіння, і нарешті страта на центральній площі міста Лева — все як у масштабних блокбастерах…

Російський і український історик та археограф Дмитро Бантиш-Каменський в "Історії Малой России" змалював вельми колоритний образ Івана Підкови: "…ростом великий, сложения крепкого, славный того времени силач, одною рукою ломавший надвоє подкову и для сего прозванный Подковою…"

Іван Підкова. Гравюра, копія XVIII століття з портрета XVI століття
Іван Підкова. Гравюра, копія XVIII століття з портрета XVI століття

…Чимало клопоту новообраний король мав із запорожцями, які не увійшли до реєстру. Їхня кількість іноді сягала десятків тисяч. Ця зухвала вольниця не підпорядковувалася нікому і жила за своїми традиціями на кшталт республіканських.

Іван Підкова народився 1533 року на Брацлавщині (Поділля) або в Молдавському князівстві. Ймовірно, він був рідним братом господаря Молдови Івана III Лютого (якого ще називають Іван Вірменин), у липні 1574 року страченого турками. Про походження козацького ватажка продовжують сперечатися дослідники. Він був молдавського чи вірменського походження, а можливо навіть мав родинні зв’язки з трансильванцями (угорцями) Баторіями…

У 23 роки Іван привів на Січ великий підрозділ; можливо, він брав участь у морських походах козацького отамана Самійла Кішки (документальні свідчення відсутні). В листопаді 1577 року на прохання молдавських бояр втрутився у громадянську війну в князівстві. Бояри були невдоволені ставлеником Османської імперії, господарем Петру VI Кульгавим.

Петру VI Кульгавий і його син Штефан. Гравюра XVI століття
Петру VI Кульгавий і його син Штефан. Гравюра XVI століття

Підкові з другої спроби вдалося скинути його з престолу, тож 13 грудня 1577 року Іван був урочисто проголошений господарем князівства. Проте протримався у столиці Яссах лише два місяці — невгамовний суперник зібрав широку коаліцію. Допоміжні загони Петру VI Кульгавому надіслали турки, кримські татари та трансильванці рідного брата Стефана Баторія — Христофора. На самісінькому початку 1578 року Іван Підкова відступив з боями зі столиці князівства і вирушив з великим загоном на Поділля.

Далі була історія зі зрадою. Намагаючись дістатися Січі, він заїхав до маєтку брацлавського воєводи, князя Януша Збаразького. Той умовив Івана Підкову виїхати до Варшави і виправдатися перед королем.

Але зухвалий отаман запорожців явно не вписувався в зовнішньополітичні схеми Стефана Баторія. Королю Речі Посполитої було важливо мати мирні відносини з Портою — назрівала війна з Московією на сході і півночі. У Варшаві господар-невдаха прийшов до монарха на аудієнцію. Після якої і був ув’язнений.

Страта отамана та викрадення тіла

Геополітична ситуація була вибухонебезпечною, тому новообраний король, попри протести багатьох шляхтичів, був вимушений під тиском султана Мурада III відправити на смерть 16 червня 1578 року колишнього козацького кошового отамана і господаря Молдавського князівства. Страта легендарного воїна, який вирізнявся високим зростом і неабиякою силою (ламав підкови) відбувалася на очах турецьких послів на Ринковій площі у Львові. Свідком страти став і агент великого герцога Тоскани Франческо I Медічі — такий собі Талдуччі.

Ось як він описав цю подію, вкладаючи в уста Підкови такі слова: "…Мене привели на страту, і я не знаю за що, бо не відчуваю за собою жодної провини, гідної такої кари. Одне лиш я знаю: завжди хоробро бився проти ворогів християнської віри і завжди дбав про користь і вигоди нашої вітчизни. Бути щитом проти невірних було моєю постійною думкою…" (Переклад українського літературознавця Дмитра Наливайка; цитується за книгою Наталі Яковенко "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України").

Поховали Івана Підкову в Каневі: козаки викрали його тіло з могили, перевезли до міста на Дніпрі (Тарас Шевченко захоплювався історією недовгого життя героїчного ватажка запорожців-відчайдух і написав 1839 року поезію "Іван Підкова") і поховали в місцевому монастирі:

"Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять…"

Стефан Баторій, який вів важку війну з Московією на північних рубежах Речі Посполитої, не хотів підставляти під удар турків Поділля, Галичину та Волинь, а тим більше рідну Трансильванію, яка залишалася залежним від Османської імперії князівством.

Військові походи Івана Підкови підняли реноме степових захисників християнства в боротьбі з воїнами ісламу на небачену висоту. Польський історик італійського походження Олександр Гваньїні в "Хроніці Європейської Сарматії" писав:

"Комісари поїхали також до низовців, прагнучи їх приборкати. Проте це було їм не під силу, тому вони й повернули, нічого не вчинивши, бо через (страту) Підкови козаки були страшно розлючені. Потім козаки часто нападали на Молдавію з Олександром, братом Підкови, чинили там великі шкоди. І тоді, й тепер був дуже потрібний мужній козацький народ у боротьбі проти будь-якого ворога Корони, Литви і Русі, особливо проти турків і татар, котрі з азіатських сторін часто нападали на Україну і ще раніше чинили їй великі шкоди. Про це чимало свідчень у хроніках. А тепер ці войовничі юнаки потужно псують військовий лад поганських бусурманців, за що нехай буде хвала Господу Богу" (упорядкування та переклад з польської о. Юрія Мицика).

Пам'ятник Івану Підкові на Тарасовій горі в Каневі
Пам'ятник Івану Підкові на Тарасовій горі в Каневі. Фото Олексія Горбачевського. Суспільне надбання

На місці страти Івана Підкови у Львові, а також в Каневі та Черкасах стоять пам’ятники ватажку низовиків. Його життя і трагічна загибель привертали увагу літописців багатьох країн (вищеназваного Гваньїні, поляка Марціна Бельського, німця Ренольда Гейденштейна). Ще за життя Іван Підкова був дуже популярним на українських теренах, і його непересічна постать продовжує викликати захоплення й донині.

Поштовий блок Козацька Україна. Фото - суспільне надбання
Поштовий блок "Козацька Україна". Фото - суспільне надбання