"Намолені" храми, їжа для мертвих та освячування ковбаси: намісник Лаври розвіяв найпопулярніші забобони вірян

Читать на русском
Автор
2379
"Намолені" храми, їжа для мертвих та освячування ковбаси: намісник Лаври розвіяв найпопулярніші забобони вірян Новина оновлена 31 січня 2024, 10:09

В ПЦУ розповіли як реагувати на зауваження в храмі

Майже 30 років у релігійному полі незалежної України одноосібно панував Московський патріархат. Все змінилося 2019 року, коли Православна церква України отримала патріарший Томос про автокефалію. Втім, роки гегемонії УПЦ МП не минули даремно – суміш навколохристиянських забобонів і ідеології "руського міра", породила сумнівні релігійні практики, які мають мало спільного з вченням Христа. Це і віра у "намолені" храми, релігійний фанатизм і багато іншого.

Щоб розвінчати стереотипи та дізнатися сучасне ставлення церкви до важливих питань віри, "Телеграф" поспілкувався з намісником Києво-Печерської лаври, архімандритом ПЦУ Авраамієм (Лотишем) і публікує другу частину його інтерв’ю.

*Чому УПЦ МП не покинула стіни Лаври? Чи є шанси, що ченці Московського патріархату перейдуть до складу ПЦУ, та як одіозному наміснику лаврського монастиря від МП митрополиту "Паші Мерседесу" вдається зберігати свій вплив на святиню, перебуваючи під домашнім арештом? Про це читайте в першій частині інтерв’ю.

Отче, що робити, коли людина стидається йти до сповіді і розповідати священнику про свої гріхи? Чи треба в цьому разі себе "ламати", поборювати цей страх, чи краще почекати більш слушної миті?

— Чекати можна дуже довго. Завжди потрібно робити перші кроки, як маленька дитинка, коли її вчать батьки, вони її підтримують за ручки, щоб вона робила ці перші кроки. Так і в духовному житті: є священики, які підказують, допомагають людині правильно себе направити на духовне життя. А тому передумовою сповіді (якщо людина боїться) є те, щоб підійти до священика і розповісти про свої страхи, порадитися як краще сповідатися. І священик, якщо він розсудливий і дійсно є справжнім духівником, то обов'язково дасть мудрі поради.

Тоді людина прийде на сповідь і буде розуміти, що в першу чергу вона сповідує богові свої гріхи, а Господь все знає, всі наші гріхи. Коли людина це усвідомлює, то вона на сповіді щиро кається і обіцяє богу не повертатися до тих гріхів, котрі чинила, і намагатися виправляти своє життя. І Господь обов’язково допоможе.

Тому не потрібно боятися бога. Бога треба любити, а боятися потрібно гріха. І, власне, сповідь для цього ц існує: гоїть гріховні рани, людина оновлюється і їй дається можливість почати своє життя з нової сторінки.

А якщо записати свої гріхи на папері і на сповіді подати список священику? Це вихід, щоб впоратися зі страхами? Це рівноцінно з усній сповіді?

— Нічого в цьому поганого нема. Людина буває збентежена, бувають думки розсіяні, тому якщо все це прописати, то в цьому абсолютно нічого поганого нема.

Чи існує таке поняття як "намолений храм", в якому Господь начебто краще чує молитви віруючої людини?

— Ні, це неправда. Кожен храм, який освячується, у ньому вже є присутність благодаті божої. І якщо це величний храм або це буде убога хатинка – нема різниці, де більше благодаті. Скрізь і всюди є бог, і в будь-якому храмі звершується божественна літургія, під час літургії звершується Євхаристія, де хліб і вино стають істинною кров'ю, істинним тілом спасителя нашого. А тому такі випадки, коли ми чуємо, що цей храм більш намолений, а цей не такий намолений, це все ж таки видумані речі.

Що робити рідним, коли людина під тягарем життєвих проблем що називається "вдаряється" у віру, стає фанатичною, можливо, навіть агресивною, і ставить сліпе виконання ритуалів на перше місце.

— На жаль, ми бачимо такі випадки і є таке поняття, як "фанатична віра", коли віра перетворюється на якісь дійства, обряди. В цьому разі людина починає думати, що досягла духовних вершин, а всім іншим цього не дано, вони не розуміють, нічого не бачать і не хочуть зрозуміти. Але це дуже згубно для такої фанатичної людини. Їй потрібно допомогти усвідомити, що вона діє неправильно і обов'язково висповідатись з того гріха, покаятись, бо цей гріх з часом призводить до дуже поганих наслідків. Лукавий потім мстить людині і вона навіть не знає, що з собою робити, а тим паче не знають рідні.

Багато випадків, коли людина молиться, поститься, бере на себе інші подвиги, але з такими серйозними речами не варто жартувати. Перш, ніж брати на себе якийсь подвиг: чи то посту, чи то безперервної молитви, треба взяти благословення духівника. А духівник, якщо він знає стан душі людини, вже буде визначати: благословляти чи ні.

Чи повинен православний християнин намагатися навернути до віри своїх рідних і близьких, навіть якщо вони до цього ще не готові і на мають такого бажання?

— Тут потрібно бути дуже обережним. У жодному разі не можна змушувати, насаджувати, мовляв, ти повинен обов'язково йти в храм, повинен обов'язково сповідатися, причащатися. Все, що робиться силою, людину відвертає. Людині потрібно самій розуміти, вона готова чи ні. Пояснювати можна, але дуже обережно, наприклад, просто пропонувати, але в жодному разі не змушувати: я ходжу до храму, то і ти ходи. І тут не має значення — мова йде про дорослого чи дитину. У людини є вибір і вона сама має приймати рішення.

Ми повинні пояснювати, що було б добре піти в храм, було б добре свою душу відкрити богові, але це ми можемо лише рекомендувати.

Деякі люди ходять у храм лише на великі свята: Великдень, Різдво, іноді не розуміючи, навіщо це роблять, або тому що "так треба", така традиція. Ну, і ковбасу посвятити. В такому разі краще до храму взагалі не йти, якщо не розумієш, навіщо це.

— Коли людина приходить в храм, якщо вона навіть далека від цього, але якщо у неї є хоч якась іскорка і хоч трохи бажання бути з богом, то Господь обов'язково цю іскорку зробить яскравішою. Тобто, Господь у своїй благодаті обов'язково торкнеться серця цієї людини. Але навіть якщо людина хоч два рази на рік прийде в храм, то вже слава богу.

Та взагалі кожному християнину і християнці варто відвідувати храм щонеділі. Якщо людина хрещена, це вже її обов'язок – відвідувати храм щонеділі і щосвята.

Коли приходиш у храм, часто можна почути якісь зауваження інших вірян: то одежа не така, то зачіска, то зовнішній вигляд. Як треба ставитися до таких зауважень?

— Проблема така існує. Хоча в ПЦУ ми намагаємося працювати над тим, щоб таких випадків практично не було. Людина, яка часто ходить до храму, якщо їй хтось зауваження зробить, вона зрозуміє, що потрібно промовчати, не зважати. Для того, хто далекий від церкви, таке зауваження може бути стресом: от я прийшов до храму, а тут не те що не допомогли, а ще й прогнали. Тому це велика помилка і ми намагаємося цього не допускати.

Але якщо навіть хтось зауваження і робить, то відповідь людини повинна бути такою, що в храмі може зробити зауваження лише священник. І то священник може тільки порекомендувати, підказати, що є певна поведінка в храмі і її потрібно дотримуватися. Але не змушувати ні до чого людину, не казати, вийди з храму такий-сякий.

Нести панахиду у вигляді їжі. Є такий чи то забобон, чи то стереотип, мовляв, мерці також хочуть їсти. Чи треба це робити?

— Найперше ми повинні розуміти, що у бога немає мертвих, у бога всі живі. Наші рідні, близькі, які відійшли у вічне життя, потребують духовної їжі – молитви. І в церкві є особливий вид молитви: панахида, коли люди, по можливості, приносять милостиню. Це може бути хліб, цукерки, тобто те, що людина вважає за потрібне. Пізніше, після відправлення панахиди, ця милостиня роздається жебракам, іншим людям, щоб і вони долучилися до молитви за спокій душі спочилого.

Тому, звісно, наші спочилі рідні не мають потреби в такій їжі, але в духовній їжі вони мають велику потребу. І, власне, церковна молитва за спокій душ спочилих, має велику силу перед богом.

Коли наснився померлий родич на це варто зважати?

— В більшості своїй такі сни від лукавого. Тому не треба надавати особливого значення снам, бо все в божих руках. Треба довіряти богу і якщо сон від бога, то він обов'язково здійсниться. Якщо сон від лукавого, то він так спокушає і людина просто не має душевного спокою, турбується що таке наснилося, навіщо?

Подібний сон, це все ж таки привід, щоб піти до храму?

— Зайвий раз піти в храм точно не буде погано, але якщо пов’язувати свій похід зі снами, то це хибна думка.

Яка роль хресних батьків у наш час? Багато ж є випадків, коли хресними беруть людей, далеких від церкви.

— В цьому також є велика проблема. Передусім потрібно, щоб хрещені батьки, яких обрали рідні батьки дитини, заздалегідь прийшли в храм, і священик провів із ними бесіду стосовно хрещення. Тобто пояснив, що це таке, для чого потрібні хресні батьки.

А для чого?

— Хресні батьки – це духовні наставники. Вони мають дитині прищепити віру в бога, прищепити основи православної віри і намагатися щонеділі їздити зі своїм хрещеником, хрещеницею до церкви, до причастя. Це є обов'язкове, першочергове їхнє завдання.

З якого віку можна вже стати хресними батьками?

— Це 14-15 років.

Яке ставлення церкви до відунів, різноманітних знахарів, які знімають біль на відстані? Зрозуміло, що церква ніколи такого не підтримувала, але ж аргументи людей часто такі, що якщо ці знахарі начебто "лікують", то чому ж до них не звертатися.

— Ставлення церкви до цього явища, звісно, є негативним. Так звані знахарі, маги, використовують ікони, свічки, священну воду. На перший погляд, ну що тут поганого? Але цей знахар насправді ніколи не бере участі в церковному житті, не сповідається, не причащається. І як може бог почути? Бог аж ніяк не почує цю людину. Тим паче, ця людина пов'язана з лукавим, і лукавий їй допомагає, щоб спіймати душу людську.

На перший час такі маніпуляції магів, знахарів якось можуть допомогти, але пізніше будуть дуже-дуже згубні наслідки. Людина може втратити абсолютно все.

А священники, які лікують. Їм можна довіряти, до них ходити?

— Є священники, які мають такий дар від бога як лікування. Тут ніяких проблем нема, бо це людина божа, котра служить богові, і за певний подвиг Господь дарує такий дар – дар допомоги людям.

Як приклад – наші преподобні. Преподобний Агапіт зцілював, але все це робив безкоштовно. Тому звертатися краще до божих людей, аніж до людей лукавих.

Як у сучасному світі церква розглядає цивільний шлюб? Як перелюб?

— Якщо це цивільний шлюб, зареєстрований у державі (зареєстрований в РАЦСі, — Ред.), то це не є перелюбом. Але якщо люди живуть за принципом просто зійшлися-розійшлися, то це вже перелюб.

Коли подружжя, маючи зареєстрований шлюб у державі, дозріває і розуміє, що відносини потрібно узаконити перед богом, тоді звертається до церкви, щоб над ними звершилося таїнство вінчання.

А чи існує все ж таки процедура розвінчання? Церква її визнає?

— Такого поняття не існує. Але є практика, коли церква йде на поступки, знаючи неміч людську. Та в будь-якому разі, якщо люди вінчалися, перед богом шлюб залишається назавжди.