"Страх і огида в радянській комуналці": як в СРСР кілька родин ділили 60 квадратних метрів
- Автор
- Дата публікації
- Автор
- 2639
Довгий час у Радянському Союзі гостро стояло питання житла
Поняття "комунальні квартири" з'явилося в ранні радянські роки. Тієї країни вже давно немає, а от квартири є й досі. Наприклад, російський Санкт-Петербург до своїх численних титулів і сьогодні може додати ще й такий — "столиця комуналок".
"Телеграф" розібрався, як в часи СРСР в одній квартирі могли уживатися абсолютно чужі один одному люди. І яких правил вони дотримувалися, щоб не повбивати одне одного.
Звідки взялися радянські "комуналки"
Перші "комунальні квартири" з'явилися ще у Російській імперії, приблизно у першій половині ХІХ століття. Після Жовтневої революції й приходу до влади більшовиків, житлове питання постало ще гостріше. Індустріалізація вимагала нових робочих рук, тож міста наводнювалися, а житла не вистачало. Рішення знайшли одразу: реквізували житло у дворянства, а тих, хто й досі залишався в СРСР — ущільнили.
Зазвичай колишнім власникам залишали лише одну кімнату, решта заселялася іншими мешканцями. У 1924 році навіть з'явилися норми: одній людині належить 8,2 м2. Щоб вижити у таких умовах потрібні були правила. Вони були негласні, однак відомі геть усім мешканцям.
"Нічийний" простір" у комуналці
Простір у комуналці поділявся на дві категорії: власний та "нічийний". До першої належали кімнати мешканців. Простір без господаря — коридори, ванна чи душова, кухня, туалет. Так би мовити, місця загального користування. Перше негласне правило комуналки – за "нічийні" простори ніхто не відповідає. З цієї причини часто коридори, кухня, ванна чи туалет виглядали, м'яко кажучи, гнітюче. Якщо щось ламалося на нейтральній території, лагодити це могли роками. Ремонт у "нічийних" кімнатах також ніколи не проводили.
Нейтральні території поступово захаращувалися речами мешканців. У коридорах, наприклад, вішали білизну та зберігали велосипеди. Місця катастрофічно не вистачало. Торкатися чужого майна не рекомендувалося.
Ванна і туалет
У радянські часи стіни вбиралень завішувалися сидіннями для унітаза: по одному на кожну сім'ю. Туалетний папір, якщо такий був…теж був свій, підписаний. Користуватися чужими сидіннями та красти папір суворо заборонялося. У комуналці нічого не приховаєш, рано чи пізно власник "скарбів" дізнавався про порушника.
Користуватися ванною чи душовою потрібно було за графіком. Хтось мився, наприклад, уранці, інша сім'я — увечері. Або ж за кімнатою було закріплено лише конкретні дні для "лазневих процедур". Як правило, у ванній ніхто не лежав. Використовували її як душу, тому що в більшості випадків вона була проржавілою і дуже несимпатичною.
Довго митися не дозволяли й сусіди. В інших квартирах могли навіть стукати у стіну чи двері тим, хто вирішив поніжитися під гарячим душем.
Схожа ситуація була й з туалетом. Зайняти його на тривалий час – значить викликати гнів сусідів. Туалети теж не відрізнялися чистотою. На унітаз було страшно глянути, бачок часто підтікав, але лагодити "нічийне" ніхто не поспішав.
Кухня у комуналці
Правила поведінки в кухні залежали від площі приміщення. На зовсім крихітних кухнях стояли дві-три плити та один стіл. Тоді плити ділили навпіл (кожному мешканцю по дві конфорки). Проводити дні народження чи свята на такій кухні мало кому захотілося б, здебільшого через її стан.
Навіть у найохайніших мешканців кухня часто мала вельми гнітючий вигляд, як і всі "суспільні" простори комуналок. Також, тут майже завжди було дуже накурено. У будь-якій квартирі опинявся любитель подиміти, а часто й не один.
Іноді білою металевою поверхнею плити проходила негласна межа з бруду: ліворуч охайні сусіди мили прилад, а праворуч налипав товстий шар жиру. Обідніми столами часто користувалися по черзі. На кухні вішали розклад. У деяких комуналках вечеряли та обідали разом, готували їжу теж спільно. Перед цим колегіально узгоджували меню.
Коридор як "Кімната на вимогу" у франшизі про Гаррі Поттера
Коридор комунальної квартири завжди й всюди мав одну характерну рису — купи мотлоху. Все непотрібне, що було шкода викинути або "колись стане у пригоді", виставлялося в коридор. Так що старі тазики, що висять на стінах, притулені до шаф лижі, розбиті дерев'яні ящики, старі валізи та зламані торшери — все знаходило останній прихисток саме тут.
Від стіни до стіни були натягнуті довгі мотузки, на яких сушився одяг і навіть спідня білизна: у комуналці соромитися було неможливо. Доповнювали картину діти, які носилися коридором. Часто вони тут же каталися на велосипедах чи гралися у м'яча. Коридор виконував господарські, а іноді навіть розважальні функції.
Конфлікти у комуналках — звичайна справа
Коли кілька сімей разом ділять п'ятикімнатну квартиру — конфліктів не уникнути. Особливо часто сварилися, якщо сусіди відмовлялися йти на компроміс у тому чи іншому питанні, через особливості характеру або у квартирі жили люди, які зловживали алкоголем. Основними причинами для скандалів ставали шум, крадіжки продуктів чи спроби змінити встановлений порядок проживання. Ще одним вічним приводом для суперечок ставало питання ремонту "нічийних" просторів.
Шпалери в коридорі могли звисати лахміттям, вода з кранів постійно капати, а лінолеум був у дірках — ремонтувати це ніхто не хотів, бо воно нікому не належало. Доходило до того, що просту лампочку, що перегоріла, не міняли роками: сусіди сперечалися, чия зараз черга.
Нагадаємо, раніше "Телеграф" розповідав про те, як відпочивали в СРСР та які товари на курорті були в дефіциті.