Зірка Парижа і жертва чужої гри? Історія "східної богині" Мата Харі, яку стратили

Автор: Марина Бондаренко
Дата публікації: 05 грудня, 12:10

Автор

Життя екзотичної танцівниці Мата Харі обірвалось на 41 році

Вона була звичайною дівчиною з невеликого нідерландського міста, але життя швидко винесло її у світ, де поруч зі сценою були гроші, впливові чоловіки та небезпечні зв’язки.

Кілька випадкових рішень змінили її долю так, що згодом про неї говорила вся Європа. Історія цієї жінки почалась спокійно, але закінчилась стратою. "Телеграф" вирішив детально розповісти про життя екзотичної танцівниці, куртизанки та однієї з найвідоміших шпигунок Першої світової війни Маргарет Геертрейд Зелле або ж Мата Харі.

Від сценічних танців до шпигунства: як знищили найвідомішу жінку свого часу Мата Харі

Маргарета Гертруда Зелле народилася 7 серпня 1876 року в нідерландському містечку Леуварден. Її батьки тримали магазин капелюхів і жили забезпечено, тому дівчинка вчилася в хорошій школі, займалася музикою й мовами, мала все, що потрібно для дитинства. Але їхня родина швидко втратила добробут: бізнес батька збанкрутував, у сім’ї почалися нескінченні конфлікти, а згодом батьки розлучилися. Саме тоді життя Маргарети зробило різкий поворот — і почався шлях, який пізніше приведе її до світової слави та трагічного фіналу.

Після розлучення батьків мати Маргарети померла, а батько перестав цікавитися дітьми. Родичі розібрали малих між собою. Маргарета опинилася у хрещеного, але він швидко відправив її до пансіону в Лейдені, де виховували майбутніх учительок. Дівчині ця професія зовсім не подобалася — вона була занадто жива, емоційна, незалежна. Коли її звинуватили у надто близьких стосунках із директором школи, її вигнали.

Вона переїхала в Гаагу до дядька, який тримав її в суворих рамках, бо вважав легковажною, а їй хотілось волі. Єдине, що вона могла зробити — вийти заміж. У місті часто бували офіцери нідерландської армії, що поверталися з Індонезії. Але під його контролем Маргарета не могла навіть познайомитися з ними — єдиним способом знайти чоловіка була шлюбна колонка в газеті.

Весілля

Одного разу вона побачила оголошення від офіцера Рудольфа Мак-Леода — майже сорокарічного військового, родича знатних людей. Він повернувся з колоній із підірваним здоров’ям і не думав одружуватися, але друзі опублікували оголошення без його відома. Молоде фото Маргарети вразило його, і після короткого листування вони зустрілися. Через шість днів — одружилися. На ній були вишукані біла сукня і фата.

Подружжя вирушило в медовий місяць, але швидко поїхали звідти, бо молоді офіцери надто активно проявляли увагу до красуні Маргарети. Згодом в них народилися син і дочка. Вони жили на Яві та Суматрі, де Рудольф займав офіцерську посаду, і Маргарета часто блищала на прийомах у шикарних сукнях з Амстердама. Здавалося, стосунки налагодилися, але їхній син загадково помер — і сім’я почала стрімко руйнуватися. Чоловік пив, грав у карти, ходив до повій. Маргарета теж не залишалася осторонь і фліртувала з офіцерами.

Чоловік пішов з сім'ї

У 1902 році родина повернулася до Голландії. Одного дня Маргарета прийшла додому й побачила, що чоловік забрав дочку, цінності та просто втік. Вона подала до суду, домоглася права виховувати дитину, але чоловік не платив жодних грошей. Коли гроші закінчилися, вона повернула дочку Рудольфу й поїхала до Парижа — міста, де сподівалася почати нове життя.

Шанс в Парижі

У Парижі Маргарета працювала натурницею, але її тіло художникам здавалося "недостатньо вражаючим" — одна образлива відмова принизила її. Тоді вона влаштувалася до школи верхової їзди й почула пораду, що з таким пластичним тілом їй варто танцювати. Вона згадала рухи, які бачила на Суматрі та Яві, і зрозуміла: це її шанс.

У 1905 році Маргарета дебютувала як екзотична танцівниця. Меценат Еміль Гіме дав їй сценічне ім’я Мата Харі ("Око зорі") і придумав легенду: донька індійського брахмана, виконавиця священних ритуальних танців. Париж — місто, що жило в атмосфері "прекрасної епохи" — миттєво закохався в її загадковий образ. Вона танцювала в прозорих накидках, відкриваючи тіло, але не вульгарно, а ніби втілюючи античні статуї. Газети були в захваті, чоловіки влаштовували черги біля її дому, багаті покровителі змагалися за її увагу.

За один рік Мата Харі стала зіркою Парижа. Її запрошували в найвищі салони, платили фантастичні гонорари. В Іспанії й Монте-Карло її виступи викликали фурор. Композитори Масне й Пуччіні надсилали їй розкішні букети. У Берліні вона підкорила багатого офіцера Альфреда Кіперта, у Відні преса писала, що Іседора Дункан "померла" як танцівниця, бо тепер є Мата Харі.

Поступово вона стала не просто танцівницею, а символом розкоші, спокуси й таємниці. Але й скандали не оминули її. Коханці з політичних кіл, фотографії, які дійшли до її колишнього чоловіка, — усе це призвело до офіційного розлучення у 1906 році.

Арешт

Її популярність росла, але з початком Першої світової війни ситуація змінилася.

Під час Першої світової війни її особистість та контакти з впливовими чоловіками привернули увагу спецслужб, і поступово вона опинилася в центрі шпигунських скандалів.

Вважалося, що Мата Харі нібито працювала на німецьку розвідку під кодовим ім’ям "Н-21". Вона часто їздила до нейтральної Голландії, а через фронтову лінію та окуповану Бельгію їй доводилося подорожувати через Іспанію, де діяли німецькі агенти. Більшість істориків погоджуються, що контакти з німцями у неї були, але це було скоріше з матеріальної вигоди, ніж зі справжньої політичної зацікавленості.

Багато деталей її шпигунської діяльності залишаються невідомими. Не відомо, коли саме її завербували, хто був джерелом секретної інформації і що саме вона передавала ворогу. Газета Gaulois стверджувала, що через дії "продажної шпигунки" загинули дивізії французьких солдатів, але конкретних доказів не наводила.

У 1916 році Мата Харі намагалася стати подвійним агентом і працювати на французьку контррозвідку, виконуючи незначні доручення в Мадриді. Проте у лютому 1917 року її заарештували в Парижі. За однією з версій, німці свідомо здали її французам, бо вона була заплутаним і непотрібним агентом, а французькі спецслужби використали її відому особистість для власного піару та кар’єрного зростання.

Мата Харі завжди заперечувала провину. Вона визнавала лише отримання 20 тисяч франків від німецького консула в Амстердамі, пояснюючи це втратою власного багажу з дорогими сукнями та хутрами. Вона називала це "невеликою компенсацією".

У той самий час вона закохалася у молодого російського офіцера Вадима Маслова й була готова вийти за нього заміж.

Щоб потрапити до нього, їй потрібна була спецперепустка, і вона звернулася до французької контррозвідки. Там працював капітан Жорж Ладу. За однією із версій ця людина згодом зіграє фатальну роль в житті жінки. Він запропонував їй працювати на Францію, але грошей вона так і не отримала.

Коли вона повернулася з поїздки, англійці затримали її, переплутавши з іншою шпигункою. Вона відкрито розповіла про роботу на Францію і на капітана Жоржа Ладу. Він вирішив позбутись проблеми — і саме Мата Харі стала зручною жертвою.

Розстріл

15 жовтня 1917 року Мата Харі в перлово-сірій сукні та капелюсі з вуаллю вийшла перед солдатами. Вона відмовилася від пов’язки на очі і стояла спокійно. Її тіло прив'язали до стовпа. На останок жінка попросила бокал вина, послала повітряний поцілунок 12-м солдатам та сказала "Merci, monsieur" ("Я готова, панове"). Пролунали постріли. Їй було лише 41. Ніхто не забрав її тіло і його передали в анатомічний центр. Її майно продали, а гроші пішли "на користь держави". Донька Маргарети померла через кілька місяців після страти.