Цю пуповину треба перегризти та забути, - Олег Скрипка про інстинкт самозбереження та про те, як швидше виграти війну

Музикант не замислюється про майбутнє, бо в наших реаліях це неможливо, а війна навчила діяти за обставинами

Ювілейний 60-й рік для соліста гурту "Воплі Відоплясова" та засновника фестивалю "Країна мрій" під час війни продовжується творчими здобутками — концертами, презентацією нових програм та прем’єрою треків, закордонними виступами та турами Україною. Про колишніх колег по гурту "ВВ" та зміну музичних симпатій, про перегризання російської пуповини і участь у "Культурному десанті" "Телеграф" поговорив з Олегом Скрипкою.

"Під час війни треба відволікатися"

— Олеже, 24 травня вам виповнилося 60 років. Наступного дня ви влаштували публічне відмічання ювілею. Цікаво, як ви святкували день народження вдома?

— Відмічали дуже спокійно у сімейному колі. Задув свічки, поласували тортом. Діти поспівали "Многая літа". Скажу, що свої родинні дні народження ми проводимо завжди саме так. 12 червня виповнилося 19 років моєму старшому синові Романові, і ми теж святкували в такому ж самому форматі.

А от після дня народження вперше у житті захотілося відсвяткувати публічно. Вважаю, що під час війни треба відволікатися. Тому зробив програму з НАОНІ, привітали діти з гурту "Зернятко", Олесь Журавчак грав на сопілці, студія ведичної хореографії "Накшатра" влаштували індійські танці. Завітали мої побратими з "рок-війська" — Сашко Положинський, Юрко Журавель, Фома, Тарас Компаніченко, після поранення на фронті пробув і сам Євген Рогачевський.

Скажу відверто, мені це все непросто — мозок відмовляється сприймати ці великі цифри. Але ж час іде, і треба розуміти, що молодшими ми вже не станемо, а от мудрішими, фаховішими і серцем відкритішими — можемо.

— Хотіли б після нашої Перемоги наступний свій ювілей відсвяткувати великим концертом у Москві на Красній площі або у Кремлівському палаці чи, може, на його руїнах?

— Це, напевно, фентезі, побачимо! Хотілося б якихось таких сценаріїв, але є усвідомлення, що так просто це не станеться. Ми рухаємося до Перемоги, правда і сила на нашому боці — це очевидні речі.

— В грудні 60 років виповнилося Юрію Здоренку — вашому колишньому колезі з першого складу гурту "ВВ". Вітали?

— Я знав, що у Юрка ювілей, але він на своє святкування мене не запросив, а самому якось напрошуватися не хочеться. Наші творчі стосунки розійшлися років з 20 тому. За цей час я запрошував Юру і Сашу Піпу на ювілейні концерти "ВВ". Грали двічі на сцені, але не відбулося емпатичного контакту. Ми навіть планували разом поїхати в ювілейний тур, і воно не склалося, бо відчув, що хлопці цього не хочуть.

Тут нема нічого страшного. Розумію, що з роками змінюються музичні симпатії та накопичуються внутрішні незадоволення. Як буддист я ставлюся до цих подій спокійно, бо нічого змінити не можна.

"Потрібно дотримуватися етнічної та мовної гігієни"

— Фестивалю "Країна мрій" виповнюється 20 років. Створюючи його, гадали, що він буде таким музичним довгожителем?

— Я навіть про "ВВ" не думав, що гурт протримається так довго на сцені. Створював фестиваль, бо мав його бачення. Зараз — це проєкт нашого життя, бо хочеться створити такий собі український рай — щоб садок вишневий біля хати та вареники їлися.

За "Країною мрій" стоїть хіпі-ідеологія — захист природи, здорове життя та здорове спілкування. За 20 років фестиваль пройшов важкий шлях — дві революції, початок війни, карантин, повномасштабне вторгнення. Тепер це наша духовна зброя для самозбереження у важкі часи.

— Чи легко під час війни привезти іноземних виконавців на фестивальну сцену?

— Я постійно працюю в цьому напрямі. Звертаюся до музикантів з інших країн. Дехто сам остерігається їхати, декому лейбли не дозволяють ризикувати. Хотіли приїхати мої друзі з Франції, але посольство їх відмовило. Але попри все, 2023 року на "Країні мрій" виступав гурт Heavenphetamine з Японії. Цього року до нас долучиться Markus K — блюзмен з Нідерландів, який подорожує світом. Окремо у нас будуть індійська та японська сцени — де не тільки українці представлятимуть культуру цих країн, а й індійці, які постійно мешкають в Україні. Тому наш фестиваль є міжнародним.

— Ви з Noize MC 2013 року випустили feat на хіт "Танці", разом співали цю версію в Києві 2019-го. Іван займає щиру проукраїнську позицію, чи не думали запросити його на фестиваль?

— Наш спільний feat — це була ініціатива Івана. Він завжди симпатизував Україні. Але зараз я з ним не контактую. І взагалі з будь-якими росіянами в будь-яких іпостасях не спілкуюся і не прагну, тим паче разом виступати. Дехто з російських виконавців може ставитися до нас доброзичливо, і ми можемо їх сприймати позитивно. Нам для самозбереження потрібно дотримуватися етнічної та мовної гігієни.

— Ви не ділите росіян на "хороших руських" і "поганих"?

— Чим менше ми будемо про них говорити і думати, тим швидше виграємо війну. Подивіться новини — 90% пов’язано з Росією. Цю пуповину потрібно перегризти і забути. Треба очищати від них свій внутрішній світ, бо навіть думки про них забирають нашу енергію.

"Наші люди з війною стали добрішими"

— Розкажіть про свої поїздки на схід України до нашого війська. Що справило найбільше враження? Яких дивовижних людей зустрічаєте?

— До військових я їздив переважно з "Культурним десантом". Хоча трапляються спонтанні поїздки, але з "Десантом" чітко усе організовано. Їздили не лише на прифронтові ділянки, а й туди, де військові навчаються.

Були дуже щемливі виступи, після яких люди одразу вирушали на лінію зіткнення. На прифронтових концертах неодноразово зі сцени спостерігав, як військові підводяться і групами покидають "залу" — йдуть на завдання або, навпаки, посередині виступу з’являються запилюжені воїни і долучаються до глядачів.

Під час таких поїздок мене найбільше вражає той спокій, впевненість і врівноваженість, які спостерігаються у наших воїнів. І саме цього нам, "мирняку", найбільше не вистачає. Саме під час поїздок на схід відбувається персоналізація нашого захисту — розумієш, хто саме тебе захищає, хто ці люди і в якому вони стані. І це дуже заспокоює. Як правило, воїни мовчазні і їх важко "розкачати" на концерті.

Ще я помітив, що наші люди з війною стали добрішими. Їх легше залучити до різноманітних ініціатив, взаємодії та допомоги. Фестиваль завжди важко робити, і через фінансові складнощі в тому числі, а зараз під час війни люди підключаються миттєво.

— В Україні з’являються легендарні герої цієї війни. Наприклад, Роман Грибов, який сказав фразу про "русский военный корабль", Олександр Мацієвський, якого розстріляли після фрази "Слава Україні!". Пам’ятаємо "Привида Києва"… Як вважаєте, чому в українських медіа так мало висвітлюють геройські вчинки наших військових? Чому нема наших "Матросових", "Гастелло", "Мересьевих" і "Космодем’янських"?

— Створення легендарних героїв — це робота військової пропаганди. Наведені зразки — це радянська пропаганда, і ще пам’ятаємо німецьку та американську. Треба визнати, що у нас військової пропаганди бракує, бо іноді інформаційні потоки пускаються напризволяще. Також маємо відзначити великий вплив кремлівських ботів на наш інформаційний простір. Тому за таких умов з'явитися "Гастелло" і "Матросови" не можуть.

— Коли гітарист Євген Рогачевский повідомив, що йде з гурту, бо став до лав ЗСУ, ви замислилися про майбутнє "Воплів Відоплясова"?

— Я і зараз не замислююсь про майбутнє. В наших реаліях це неможливо. Війна навчила діяти за обставинами.

"Нашим пріоритетом в стосунках було кохання"

— Старшому сину Романові 19 років, додати дев’ять місяців, то виходить ще один ювілей — 20 років вашому шлюбу з Наталею. Я правильно порахував?

— Ні — у нашого шлюбу арифметика складніша (сміється.) Ми з Наталею дуже довго жили разом, і в нас не було дітей. Потім ми спочатку народили діточок, а вже згодом одружилися. Нашим пріоритетом в стосунках було кохання.

— Чому ваші діти не виступали на фестивалі як артисти?

— Хлопці на повну міць залучені до організації фестивалю. Вони співпрацюють з артистами та волонтерами. Наприклад, Роман складає програму на рок-сцену і контактує з командами музикантів. Устиму я зробив пропозицію щодо його виступу на сцені, він відмовився: "Я ще не готовий!"

— Вам подобаються його треки, які він оприлюднив за останні рік-два?

— Я люблю хіп-хоп та r’n’b, хоча сам не вмію робити таку музику! Устим — мелодист, в нього виходить гарна лірика, не така "кучерява", як в мене, але звучить добре та переконливо. Він відмовився від моєї допомоги і продюсерської підтримки, хоче всього досягти самостійно.

— Вам через вік полегшено виїзд за кордон, тепер не потрібно збирати купу документів. Чи поновите закордонні мандрівки з родиною як у довоєнні часи? Діти напевно мріють кудись поїхати з батьками на тепле море?

— Для мене і до 60-річного ювілею не було проблемою виїхати за кордон, бо я маю трьох неповнолітніх дітей. Доволі часто виступав у інших країнах.

Провітрити мізки дуже корисно, бо тоді з подвійною силою повертаєшся до звичних справ… Коли почалось повномасштабне вторгнення, я був налаштований вивезти за кордон маму, дружину та дітей. Вони усі категорично відмовилися: "Не хочемо десь тинятися!"

Влітку 2022 року я з великими благаннями вмовив родину поїхати на море. Вони спочатку опирались, але коли за тиждень повернулися додому після відпустки, дуже раділи подорожі і дякували. Цього року ще не планували відпустку.

"Країна мрій" — це наша п’ята дитина!"

— Коли їдете за кордон на концерт, складно вивезти з собою колектив?

— Отримати дозволи на виїзд чоловічого складу музикантів — велика проблема. І кожен наступний раз все тільки ускладнюється. Тому останні концерти я виступаю за кордоном у супроводі місцевих музикантів. Але й тут є проблеми, бо зібрати усіх людей з інших міст до купи в певний час неймовірно складно.

— Яку роль ваша дружина відіграє у музичному житті фестивалю "Країна мрій"?

— "Країна мрій" — це наша п’ята дитина! На нашому фестивалі багато майданчиків, серед них дві великі сцени — етно і рок. Наталя займається етносценою, а я — роком.

— Чому фестиваль "Країна мрій" вважаєте легендарним?

— Тому що фестиваль формує у людей гарний музичний смак. Наприклад, зазвичай зі сцени людей в залі сприймаєш як "сіру масу", бо всі здебільшого вдягнуті у темну одежу, яка зливається у єдиний сірий тон.

Пам’ятаю першу "Країну мрій", я виходжу на сцену, а переді мною біле поле людей! Більшість прийшла у вишиванках і тому виник такий ефект. Для мене це стало відкриттям!

"Країна мрій" — це не їжа-паті, куди всі приходять попити пива та поїсти фастфуд. Тому після наших виступів завжди на майданчику чисто. Тобто, якщо не смітити зі сцени, люди не смітять у залі. Також фестиваль утворює родини. Якось я познайомився з молодятами, які вперше побачилися під фестивальною сценою і взялися за руки. І при зустрічі вони вже показували мені свою дитину.

— Багато ваших старих фанатів, таких як я, пам’ятають вас яскравим блондином. Чому перестали фарбувати волосся?

— Напевно, через вік — чи то я вже серйозна людина, чи волосся стало менше (сміється). Але обіцяю своїм фанатам, якось зберуся з духом і обов’язково пофарбуюсь!

Фото надані пресслужбою фестивалю "Країна мрій"