Вона знала, що її вб'ють: чому КДБ боявся української художниці Алли Горської (фото)

Замовкнути жінку навік, ймовірно, змусило КДБ, бо могла відкритися жахлива правда про "Биківнянські могили"

Алла Горська — художниця, шістдесятниця та правозахисниця, яку вбили у 1970 році за її громадянську позицію. Вона виступала проти радянських репресій, підтримувала політв’язнів і не боялася відкрито говорити про злочини влади.

У вересні 1929 року в Ялті народилася художниця, громадська діячка та правозахисниця Алла Горська — одна з найяскравіших постатей українського руху шістдесятників. "Телеграф" вирішив розповісти про її непросту долю.

Вона була донькою відомого кінодіяча Олександра Горського, який у різні роки очолював студії "Ленфільм", Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, а також театр-студію кіноактора на кіностудії імені Довженка. Дитинство Алли припало на тяжкі роки війни — вона пережила дві блокадні зими у Ленінграді, а її старший брат Арсен загинув на фронті.

У 1943 році родина переїхала до Києва. Тут Алла закінчила художню школу імені Шевченка із золотою медаллю, а згодом — Київський художній інститут. У 1952 році вона вийшла заміж за студента цього ж вишу, художника Віктора Зарецького, який став її творчим партнером. Твори Горської експонувалися на виставках, а в 1959 році за роботи шахтарського циклу вона була прийнята до Спілки художників.

Мистецтво і громадянська позиція Алли Горської

На початку 1960-х Алла Горська стала однією з лідерок руху "шістдесятників". Разом із Лесем Танюком, Іваном Світличним, Василем Симоненком та іншими діячами культури вона заснувала Клуб творчої молоді "Сучасник", що став осередком національного відродження в радянському Києві.

Вона організовувала літературно-мистецькі вечори, виставки, святкування Шевченківських днів, підтримувала репресованих митців і їхні родини.

У 1962 році Горська разом із Танюком та Симоненком відкрила місця масових поховань жертв НКВС у Биківні, на Лук’янівському та Васильківському кладовищах — і повідомила про це міську владу. Раніше ми писали про те, яку правду намагалась приховати радянська влада у "Биківнянських могилах".

У 1964 році спільно з Опанасом Заливахою, Галиною Севрук, Галиною Зубченко та Людмилою Семикіною Горська створила у Червоному корпусі Київського університету вітраж "Шевченко. Мати", який було знищено напередодні відкриття за наказом партійного керівництва.

Після цього Аллу Горську та Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників — їх звинуватили в "ідейній ворожості", хоча згодом відновили у членстві.

Переслідування і вбивство

Горська неодноразово виступала на захист українських політв’язнів, підписувала відкриті листи протесту, збирала кошти для родин засуджених, їздила на суди. У 1968 році вона підписала знаменитий "лист 139-ти" — протест діячів культури проти політичних репресій у СРСР.

Художницю неодноразово викликали до КДБ на допити, погрожували, проводили "профілактичні бесіди". У 1970 році вона відмовилася свідчити проти заарештованого Валентина Мороза, за що потрапила під ще пильніше стеження.

28 листопада 1970 року Горська вирушила до Василькова, щоб забрати родинну швейну машинку. 2 грудня її тіло знайшли в погребі дома її свекра Івана Зарецького.

За офіційною версією, Аллу Горську вбив її свекор, який нібито мав "побутовий конфлікт" із невісткою. За день до цього тіло Зарецького знайшли біля залізниці у Фастові. Слідство швидко закрили. Їй було лише 41 рік. Аллу Горську поховали в Києві, на Берковецькому кладовищі.

Друзі вірили — це була розправа КДБ

Близькі соратники Алли Горської ніколи не повірили в "побутову" версію. Вони були переконані, що це — вбивство, організоване КДБ через її активну правозахисну діяльність.

Незадовго до смерті художниця писала у листі до друга Опанаса Заливахи:

Роботи художниці Алли Горської

Алла Горська залишила після себе багато робіт, серед яких можна відзначити:

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що остання з її робіт досі збереглась на колишньому ресторані "Супій", що на Черкащині. Через місяць після цього тіло жінки знайшли вдома у свекра.