СРСР намагався приховати все: де в Україні є могильник, який зберігає таємниці 35 тисяч жертв (фото)

На східній околиці Києва, серед густих сосен і піщаних пагорбів, є місце, яке десятиліттями було "викреслене" з пам’яті. Нині ж його знають як Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили".

"Биківнянські могили" — найбільше місце таємних поховань жертв політичних репресій в Україні. Це селище розташовано на краю столиці нашої країни. "Телеграф" вирішив розповісти історію цього унікального місця, взявши дані зі сайту заповідника.

Від селища до місця трагедії

Перші згадки про Биківню датуються серединою XIX століття: у 1858 році тут було лише три двори, а наприкінці століття — кілька десятків жителів. Здавалося б, звичайне київське передмістя, відокремлене від міста Биківнянським лісом. Та у 1930-х роках цей ліс став свідком однієї з найтемніших сторінок радянської історії.

У березні 1937 року Київська міська рада ухвалила секретне рішення: виділити понад 4 гектари лісу "для спецпотреб НКВС УРСР". Реальна площа "спецоб’єкта" сягала понад 5 гектарів. Територію обнесли триметровим парканом, натягнули колючий дрот, поставили вежу спостереження. Для прикриття придумали легенду — нібито тут розташовано артилерійський склад.

Насправді ж, саме сюди з київських в’язниць уночі вивозили тіла страчених за політичними звинуваченнями. Автомобілі, так звані "полуторки", вночі доставляли тіла у Биківнянський ліс. Їх скидали у великі ями, присипали вапном та землею.

Цей процес тривав з серпня 1937-го по вересень 1941 року — аж до німецької окупації Києва.

Хто похований у Биківні

За дослідженнями істориків, у Биківнянському лісі поховано понад 30–35 тисяч осіб. Це — кияни, жителі області, а також іноземці, переважно поляки та німці. Серед загиблих — вчені, інженери, робітники, військові, священники, митці, а також звичайні громадяни, яких радянська влада визнала "ворогами народу".

Серед похованих — понад 3,5 тисячі іноземців. Зокрема, тут знайшли останній притулок польські офіцери, розстріляні навесні 1940 року після подій, відомих як Катинський злочин.

Катинський слід у Києві

Після підписання пакту Молотова–Ріббентропа у 1939 році Радянський Союз і нацистська Німеччина поділили територію Польщі. Частину польських офіцерів, полонених Червоною армією, перевели до в’язниць Києва, Харкова та Херсона.

5 березня 1940 року Сталін затвердив рішення НКВС про "ліквідацію" понад 21 тисячі польських військовополонених і цивільних осіб.

Близько 2 600 із них знищили в Києві, а їхні тіла поховали в Биківнянському лісі.

Згодом, у 2000-х роках, спільна українсько-польська археологічна експедиція виявила понад 200 поховань, серед яких 70 братських могил. У багатьох із них — рештки польських громадян. Цей "київський епізод Катині" став одним із найболючіших для обох народів.

Правда, яку приховували десятиліттями

Після 1941 року "спецоб’єкт" у Биківні перестав функціонувати. Під час війни про нього дізналися німці, провівши часткові розкопки. Але радянська влада швидко взяла територію під контроль і почала створювати фальшиві версії.

Офіційно до кінця 1980-х років у документах зазначалося, що в Биківні поховані жертви "німецько-фашистських окупантів". Будь-які спроби дізнатися правду каралися.

Лише у 1960-х роках члени київського "Клубу творчої молоді", серед яких були Лесь Танюк, Алла Горська, Василь Симоненко, почали самостійно збирати свідчення і архівні дані. Їхня діяльність стала небезпечною — Аллу Горську було вбито, Симоненка побили міліціонери, і він помер від травм.

У 1988 році державна комісія нарешті офіційно визнала: у Биківнянському лісі спочивають жертви сталінських політичних репресій 1930–1940-х років.

Нова сторінка історії Биківні

У 1994 році за рішенням Президента України розпочалося створення меморіального комплексу. Уже 1995 року встановили перші пам’ятні хрести та скульптуру за проєктом скульптора Валентина Чепелика та архітектора Григорія Кислого.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, які чорні сторінки історії ховала радянська влада в урочищі Дем’янів Лаз, що в Івано-Франківську.