Ці цукерки досі викликають ностальгію у мільйонів: чому ірис "Кис-кис" став символом дитинства (фото)

Історія легендарного ірису, який і сьогодні повертає нас у безтурботні часи

Колись цей аромат знали всі — теплий запах карамелі й молока, що линув з кулька з простенькими цукерками у впызнаваній обгортці. Для кількох поколінь українців ірис "Кис-кис" залишається одним із найяскравіших спогадів дитинства, поряд із "Ромашкою" та "Корівкою".

Це той смак, який неможливо забути — густий, молочний, трохи тягучий, з легким карамельним відтінком. "Телеграф" розповість про цукерки детальніше.

Від паризьких салонів до радянських фабрик

Істория ірису почалася набагато раніше, ніж з'явився бренд "Кис-кис". На початку XX століття у Франції кондитери створили ласощі з карамелізованого цукру, вершкового масла та молока, назвавши їх iris — на честь витонченої квітки. Легенда каже, що французький майстер Жюзе де Морнас, який працював у Санкт-Петербурзі, адаптував рецепт для російської публіки. Назва прижилася завдяки асоціації з ніжною, бархатистою текстурою, схожою на пелюстки ірису.

Після Другої світової війни радянські кондитерські фабрики почали масове виробництво ірису, і саме тоді народився бренд "Кис-кис". Назва виявилася геніальною у своїй простоті: коротка, мила, легко запам'ятовувана. Вона передавала характер самої цукерки — лагідної, грайливої, такої, що так і просилася до рук. А обгортка з котиками зробила ірис впізнаваним навіть для наймолодших покупців.

Смак, який неможливо забути

Класичний "Кис-кис" належав до напівтвердих ірисок. Його виготовляли зі згущеного молока, що забезпечувало насичений кремово-молочний смак. Спочатку м’який і тягучий, із часом він ставав більш твердим, але все одно залишався улюбленцем дітей і дорослих.

У ті роки іриски були доступним задоволенням: дешеві, прості, але строго за ГОСТом. Іноді до них додавали какао, горіхи чи фруктові есенції, проте "Кис-кис" завжди залишався класикою — еталоном молочного ірису.

Українське виробництво: від Києва до Одеси

В Україні "Кис-кис" випускали на багатьох кондитерських підприємствах. Найвідомішими були київська фабрика імені Карла Маркса (сьогодні — Roshen), харківський "Жовтень", а також фабрики у Полтаві, Одесі та Львові. Кожна додавала свій невеликий акцент у рецептуру: десь ірис виходив м'якшим і ніжнішим, десь — щільнішим, з вираженішими карамельними нотами.

Секрет класичного смаку полягав у використанні згущеного молока, яке надавало ірису того самого густого молочного аромату. Свіжий "Кис-кис" був м'яким і тягучим, але навіть коли з часом ставав твердішим, не втрачав своєї впізнаваної солодкої ніжності.

Золота валюта дитинства

У 80-90-ті роки іриски стали своєрідною дитячою валютою. Їх носили до школи, обмінювали на перервах, брали з собою у кіно або просто тримали у кишені "про всяк випадок". Це був універсальний подарунок, знак уваги, спосіб підсолодити будь-який день.

Солодка ностальгія сьогодення

Сьогодні знайти справжній "Кис-кис" у продажу майже неможливо. Більшість фабрик припинили його виробництво, а сучасні "іриски" рідко мають той самий смак і текстуру, що пам’ятають із дитинства. Тому все більше любителів солодкого готують "Кис-кис" самотужки — за класичним рецептом зі згущеного молока, масла та цукру. Домашній варіант не лише максимально схожий на радянський оригінал, а й дозволяє відчути ту саму атмосферу кухні дитинства, коли на плиті булькав карамельний сироп, а аромат заповнював увесь дім.

Раніше "Телеграф" розповідав про цукерки зі смаком різдвяних свят. Їх виробництво досі частково відбувається на лініях, змонтованих ще у 1960-х роках.