Столітня хата на Рівненщині отримала нове життя: що там всередині?

Ідею облаштувати експозицію запропонувала дружина господаря

У селі Буща на Рівненщині Юрій та Віта Нечипоруки дали нове життя родинній оселі, якій майже 100 років. Подружжя створило там музей зі старовинними побутовими речами, вишивкою та колискою, щоб зберегти пам’ять про рідних і показати дітям, як жили попередні покоління.

Історію будинку та його перетворення на музей Нечипоруки розповіли Суспільному. Юрій сам зростав у цій хаті до закінчення другого класу.

Як жила велика родина в невеликій хаті

У будинку свого часу мешкали одразу три покоління: дідусь і бабуся, батьки Юрія, він та його сестра. Оселя добре збереглася, а на подвір’ї господарям вдалося омолодити більшість старих дерев.

Батьки з двома дітьми ділили одну невелику кімнату. В іншій жили дідусь із бабусею – її зараз ще відновлюють. Окремо був зал, куди майже ніхто не заходив і де лежало багато подушок.

"Ми туди переселилися. А тут до 2000 року дід з бабою ще проживали. Коли хата залишилась пусткою, було необхідно прийняти якесь рішення. Будинок потребує весь час догляду. І дружина сказала: "А давай зробимо такий невеличкий музей"", – пояснив Юрій.

Колиска, вишиті подушки та старовинні речі

Тепер у кімнатах зібрані речі, які розповідають про колишній побут. Тут є старовинна підвісна колиска, ліжко зі смугастим покривалом і вишитими подушками. На стінах розміщені рушники з квітковими та геометричними орнаментами, а в експозиції представлені й килими.

Для рушників Віта облаштувала окрему стіну. Серед зібраних виробів є вишивка її бабусі. Господиня переконана, що такі речі мають бачити люди, адже тривале зберігання в скрині псує тканину.

"Коли виріб лежить в скрині нагорі, і ми думаємо, що йому там добре – ні, йому там не добре, тому що він там жовтіє, плямиться. Виріб хоче провітрюватись, і тому я закликаю такі речі віддавати в музеї. Потрібно, щоб бачили люди, і не просто воно було "закопане" десь там на горищі", – пояснила власниця оселі Віта Нечипорук.

Поруч із текстилем зберігають предмети щоденного вжитку: дерев’яну прядку, гасові лампи, плетений кошик і дерев’яну масничку. Речі виставлені на вкритому вишивкою столі та біля нього.

Музей як пам’ять для дітей та онуків

Віта любить вишивати й робити ляльки-мотанки. Коли подружжя обговорювало майбутнє порожньої хати, їй хотілося створити місце, куди можна запросити людей і де діти побачать побут минулих поколінь.

Для Юрія збережена оселя – це передусім пам’ять про батьків, дідуся та бабусю. Він прагне, щоб діти й онуки могли побачити прості речі, серед яких жила родина, а старші відвідувачі – згадати власне дитинство та юність.

"Це все для майбутнього. Може хтось колись згадає мене і мою дружину, що таке залишили", – сказав Нечипорук.

Як повідомляв "Телеграф", українець розповів, як його родина жила без води й електрики та готувалася до нових відключень. Сім’я збирала дощову воду з дахів, а після евакуації в село облаштувала піч, запас дров, свердловину й генератор.