Столітня хата на Рівненщині отримала нове життя: що там всередині?

Читать на русском
Новина оновлена 11 листопада 2026, 14:58
Родинна експозиція поєднує предмети щоденного вжитку та ручну вишивку. Фото Згенеровано ШІ ("Телеграф")

Ідею облаштувати експозицію запропонувала дружина господаря

Довіряйте надійному — підпишіться на Telegraf у Google Новинах

Google

У селі Буща на Рівненщині Юрій та Віта Нечипоруки дали нове життя родинній оселі, якій майже 100 років. Подружжя створило там музей зі старовинними побутовими речами, вишивкою та колискою, щоб зберегти пам’ять про рідних і показати дітям, як жили попередні покоління.

Історію будинку та його перетворення на музей Нечипоруки розповіли Суспільному. Юрій сам зростав у цій хаті до закінчення другого класу.

Як жила велика родина в невеликій хаті

У будинку свого часу мешкали одразу три покоління: дідусь і бабуся, батьки Юрія, він та його сестра. Оселя добре збереглася, а на подвір’ї господарям вдалося омолодити більшість старих дерев.

Батьки з двома дітьми ділили одну невелику кімнату. В іншій жили дідусь із бабусею – її зараз ще відновлюють. Окремо був зал, куди майже ніхто не заходив і де лежало багато подушок.

Чоловік у червоній кофті стоїть у дверях білої дерев’яної хати з блакитними наличниками
Будинок потребує постійного догляду, а одну з кімнат іще відновлюють

"Ми туди переселилися. А тут до 2000 року дід з бабою ще проживали. Коли хата залишилась пусткою, було необхідно прийняти якесь рішення. Будинок потребує весь час догляду. І дружина сказала: "А давай зробимо такий невеличкий музей"", – пояснив Юрій.

Колиска, вишиті подушки та старовинні речі

Тепер у кімнатах зібрані речі, які розповідають про колишній побут. Тут є старовинна підвісна колиска, ліжко зі смугастим покривалом і вишитими подушками. На стінах розміщені рушники з квітковими та геометричними орнаментами, а в експозиції представлені й килими.

Підвісна колиска з ляльками та вишитою тканиною поруч із диваном, подушками й плетеним кошиком
Віта переконана, що вишиті вироби краще зберігати на видноті, а не в скрині

Для рушників Віта облаштувала окрему стіну. Серед зібраних виробів є вишивка її бабусі. Господиня переконана, що такі речі мають бачити люди, адже тривале зберігання в скрині псує тканину.

Білі рушники з різноколірною квітковою та геометричною вишивкою розвішані на стіні
Серед рушників, які зібрала господиня, є вироби її бабусі Джерело: Згенеровано ШІ ("Телеграф")

"Коли виріб лежить в скрині нагорі, і ми думаємо, що йому там добре – ні, йому там не добре, тому що він там жовтіє, плямиться. Виріб хоче провітрюватись, і тому я закликаю такі речі віддавати в музеї. Потрібно, щоб бачили люди, і не просто воно було "закопане" десь там на горищі", – пояснила власниця оселі Віта Нечипорук.

У кімнаті на стінах висять барвисті килими й вишиті рушники, біля вікна стоїть стіл із посудом і кошиком
Вишиті речі виставили на видноті, щоб їх бачили відвідувачі

Поруч із текстилем зберігають предмети щоденного вжитку: дерев’яну прядку, гасові лампи, плетений кошик і дерев’яну масничку. Речі виставлені на вкритому вишивкою столі та біля нього.

Дерев’яна прядка, гасові лампи, кошик та інші старовинні речі біля столу з вишитою скатертиною
Побутові речі допомагають розповісти про щоденне життя попередніх поколінь

Музей як пам’ять для дітей та онуків

Віта любить вишивати й робити ляльки-мотанки. Коли подружжя обговорювало майбутнє порожньої хати, їй хотілося створити місце, куди можна запросити людей і де діти побачать побут минулих поколінь.

Віта Нечипорук стоїть у кімнаті серед вишитих рушників, одягу та побутових речей
Віта Нечипорук запропонувала відкрити оселю для відвідувачів

Для Юрія збережена оселя – це передусім пам’ять про батьків, дідуся та бабусю. Він прагне, щоб діти й онуки могли побачити прості речі, серед яких жила родина, а старші відвідувачі – згадати власне дитинство та юність.

"Це все для майбутнього. Може хтось колись згадає мене і мою дружину, що таке залишили", – сказав Нечипорук.

Як повідомляв "Телеграф", українець розповів, як його родина жила без води й електрики та готувалася до нових відключень. Сім’я збирала дощову воду з дахів, а після евакуації в село облаштувала піч, запас дров, свердловину й генератор.