Поки без посад і зарплат. Чому буксує пілотний проєкт "Помічник ветерана"

Впровадження пілотного проєкту "Помічник ветерана", на який у державному бюджеті на 2024 рік передбачено 3,8 млрд гривень, відбувалось не за планом. Більшість учасників, які пройшли навчання торік, не працевлаштовані, а ті, хто все-таки знайшов роботу за новим фахом, мають інший запис у трудовій книжці.

Нововведення від Міністерства у справах ветеранів критикують і представники громадської ради. Тож "Телеграф" поспілкувався з людьми, котрі хочуть допомагати воїнам, які повертаються до цивільного життя.

Згода від родини і три тижні на навчання

Проєкт запровадження інституту помічника ветерана — ініціатива профільного міністерства, що народилась 2023 року. Презентацію концепції провели в кінці травня, а в середині червня постановою Кабміну №652 затвердили механізм реалізації. Документ передбачав, що у десяти регіонах при сервісних офісах працюватимуть спеціально навчені фахівці, які допоможуть військовим адаптуватися до цивільного життя після повернення з фронту. Для більшого ефекту від такої роботи планувалось залучати самих ветеранів і членів їхніх родин, а також рідних полеглих на війни захисників чи захисниць.

Міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна пояснюючи суть посади, проводила аналогію з системою професійних ветеранських радників США. Також чиновниця наголошувала, що це не буде кабінетна робота. Помічник ветерана має бути готовий і зустріти "колегу" на вокзалі, і сприяти в пошуку тимчасового житла, і відвідати органи влади, щоб оформити відповідні документи тощо.

— Реєстрація кандидатів на посади помічника ветерана через портал е-Ветеран стартувала влітку, — розповіла "Телеграфу" Богдана Шевченко, запоріжанка, яка вже більше півтора року живе з дітьми на Львівщині. — Обов'язковою умовою, якщо ти член родини військового, потрібна було отримати його згоду. Мій чоловік в армії з 2014-го і спочатку скептично ставився до моєї ідеї. Я його переконувала, що отримані знання і досвід будуть корисні й нам самим, бо дадуть розуміння щодо належної за законом допомоги, алгоритмів оформлення документів. Крім того, це те, чим я і так займалася, бо паралельно з роботою журналістом у рідному Запоріжжі допомагала побратимам чоловіка, рідним загиблих і поранених земляків. Зрештою він погодився на мої аргументи.

Далі Богдану та інших кандидатів чекало тритижневе навчання в Центрі ветеранського розвитку, створеного на базі Національного університету "Львівська політехніка". В інших регіонах, що долучились до пілотного проєкту, також були обрані вищі навчальні заклади, при яких опановували програму майбутні помічники ветеранів. В Житомирі це була місцева політехніка, у Миколаєві — Чорноморський національний університет імені П.Могили, а у Вінниці — Національний технічний університет.

— Програма складалась з шести модулів, — уточнила Надія Мордус — жителька Давидівської ОТГ на Львівщині, у якої добровольцями на фронт пішли і чоловік, і син. — Найбільш важливим для мене була психологія і документообіг. Знаю з власного досвіду, що військові частини треба часом підштовхувати, щоб отримати якусь інформацію. Відповідно потрібно знати, що саме запитувати та в якій формі. Наприклад, бійцям, якщо вони були травмовані на фронті, необхідно отримати довідку про обставини поранення.

Не всі хлопці це знають і згодом отримують проблеми з виплатами. А ми маємо роз'яснити, що необхідно написати рапорт на командира підрозділу, який призначає розслідування, за результатами якого і видають довідку. Нюансів багато і скажу, що і неформальне спілкування з іншими учасниками групи також мало велике значення для мене. Бо хтось або сам пройшов цей шлях, або супроводжував на ньому батька, сина чи чоловіка, — додає Надія.

— Корисними були психологічні тренінги, на яких ми отримали поради, пропрацювали вправи, навички, які допоможуть нам у спілкуванні та консультуванні ветеранів, які мають ПТСР, бойові травму, родин захисників, в тому числі загиблих, — говорить Богдана. — І юридичний блок навчання також був важливим.

Через те, що законодавча база постійно оновлюється, варто започаткувати щорічні курси для помічників ветеранів, щоб познайомити зі змінами. І єдиний момент, який я виправила б у програмі, почала б з того, що це за професія помічник ветерана, які він матиме обов'язки, а вже потім переходила до тем, необхідних в роботі. Бо в нас трошки з ніг на голову вийшло, — бідкається вона.

Роботу мають одиниці з виплатами НЕ від держави

Після отримання сертифікатів майбутні помічники ветеранів сподівались швидко знайти застосування отриманим знанням і навичкам. Але цього не сталося, принаймні на Львівщині.

— Перед тим, як йти вчитися, я звільнилась з роботи (працювала продавчинею, хоча й маю економічну освіту), бо все відбувалось офлайн і нам обіцяли працевлаштування, — каже про свій досвід Надія. — Але вже закінчується четвертий місяць від нашого випуску, та цього й досі не відбулось. Давидівська громада, де я мешкаю, мене готова взяти. Та, на жаль, відсутній механізм, як мене оформити. Крім того, не були передбачені кошти з держбюджету на заробітну плату. Зараз я волонтерю, на громадських засадах допомагаю хлопцям, але так довго тривати не може. Максимум ще чекаю до кінця лютого, і якщо не буде змін, буду шукати іншу роботу.

Своєю чергою Богдана додає, що слухачі курсу спілкуються між собою, і поки лише кілька учасників змогли отримати робоче місце. Щоправда, їхня посада має іншу назву, бо професія "помічника ветерана" ще й досі не внесена у відповідний класифікатор.

— Офіційно я був працевлаштований у Славській селищній раді 1 січня 2024 року на посаду соціального працівника, але з функціями помічника ветерана, — розповів Олег Ціздин, колишній військовослужбовець, який брав участь в АТО/ООС, а на початку повномасштабної війни воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. — Але фактично (неофіційно) почав працювати одразу після випуску за фінансової підтримки міської влади.

У нашій громаді 566 військовослужбовців, тобто моя посада дуже актуальна. Так, демобілізованих мало, але звертаються з різними побутовими питаннями і родини хлопців. Днями телефонував до Мінветеранів, запевнили, що на початку лютого вже мають бути затверджені всі механізми і щодо працевлаштування помічників ветеранів, і щодо оплати їх праці з державного бюджету, тож залишилось ще трошки почекати, — каже колишній військовий.

Коштом місцевого бюджету покривали витрати на зарплату помічникам ветерана торік і роблять це й зараз і на Вінниччині. Тут працюють 10 учасників пілотного проєкту і ще стільки ж проходять стажування.

— Навчання на базі Вінницького національного техуніверситету проходило у дві хвилі: у першій було 19 осіб, у другій — 27, — повідомила заступник начальника управління у справах війни Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької ОДА Євгенія Григорук. — Станом на сьогодні тільки розробляється державний стандарт професії "помічник" ветерана, тому ми спочатку випускників влаштували на посади консультантів, що дозволено відповідною постановою Кабміну. І потім перепрофілювали їх у фахівців із супроводу ветеранів і демобілізованих осіб — така посада є в класифікаторі. І так, у Вінниці зарплату виплачували з місцевого бюджету. Зараз чекаємо нормативно-правових актів від Мінветеранів, які б дозволили запустити механізм оплати праці помічників ветеранів державним коштом.

— Міністерство нам обіцяло одне, але ми нічого так і не отримали, — зазначив Андрій Паляниця — ветеран з Херсонщини, який отримав важке поранення на фронті ще 2014-го, а згодом повернувся до лав Нацгвардії на цивільну посаду. У лютому 2024 року він виїхав на Вінниччину, де згодом долучився до навчання від Мінветеранів. — Прикро і те, що по закінченні дії пілотного проєкту ми намагалися через керівника сервісного офісу у справах ветеранів поспілкуватися з представниками міністерства. Бо за час роботи у нас накопичились і запитання, і пропозиції щодо того, як все поліпшити. Та поки зворотного зв'язку ми так і не отримали.

То потрібен ветерану помічник чи ні?

31 грудня 2023 року дія пілотного проєкту із запровадження інституту помічника ветерана закінчилася. Але міністр у справах ветеранів Юлія Лапутіна неодноразово підкреслювала, що 2024-го його поширять на всю Україну, і кількість таких фахівців має зрости до 15 тисяч. Про це йшлося на Урядовому порталі, де зазначалось: на інститут помічника ветерана в державному бюджеті передбачено 3,8 млрд гривень. А на телемарафоні "Єдині новини" чиновниця розповіла про високий запит на нову професію.

"На 550 запланованих посад помічників ветеранів у 10 пілотних регіонах вже є 840 кандидатів", — наголошувала чиновниця. При цьому вона не згадувала про жодні проблеми в реалізації.

Натомість критиці ця ініціатива була піддана з боку Громадської ради, що діє при Мінветеранів. Так, на брифінгу на початку грудня Віра Литвиненко, котра втратила на війні сина і є засновницею ГО родин загиблих захисників України "Серце назовні", назвала помічників ветеранів, до яких зверталась (без вказівки, де саме — Ред.), "непідготовленими та некомпетентними".

А голова Асоціації підприємців-ветеранів, очільник наглядової ради інвестиційного фонду, ветеран АТО і молодший лейтенант Нацгвардії України Сергій Позняк зазначив: набирають на цю посаду дуже гідних кандидатів, але вони навряд чи можуть бути ефективними за відсутності якісної підготовки, чинних стандартів та системи оцінки ефективності їх роботи.

"Це хибний шлях. Тому що помічник ветерана — навіщо? Бо існуючі сервіси не можуть задовольнити напряму́ ветерана, тобто потрібен помічник, щоб допомагав сервісам нормально працювати", — наголосив ветеран.

Цю ж тезу підтримав на публічній зустрічі з Юлією Лапутіною на 7-му українському жіночому конгресі адвокат і колишній військовослужбовець Масі Найєм, який зазнав важкого поранення на фронті, внаслідок якого втратив око.

"Дайте зручні сервіси, які потрібні ветеранам, а не помічника, який розбирається в незручних сервісах. Вибачте, ветерани — не ідіоти, вони з мозком, вони воювали, захищали країну, а ви кажете "помічника дати", та він сам може бути помічником", — обурювався ветеран.

Співрозмовники "Телеграфу", які вже пройшли підготовку і почали працювати, з також думкою погоджуються лише частково. Вони визнають: система працює не без погрішностей, але поки вона буде налагоджена, військові, котрі повертаються до цивільного життя, повинні мати право на увагу і підтримку на різних рівнях.

— Система надання гарантій допомоги ветеранам та членам їхніх сімей — обширна, зачіпає багато органів центральної виконавчої влади та інших установ, — зазначила Євгенія Григорук. — І на кожному етапі, починаючи від військових частин, може виникнути проблема, яку не завжди можна вирішити на загальному рівні, тому час від часу доводиться працювати точково, як посередникам.

— На зміну системи піде не рік і не два, а хлопці потребують допомоги тут і зараз, — додає Андрій Паляниця. — Часом люди просто не вміють знайти потрібну інформацію, а ми вже знаємо, як діяти в тих чи інших випадках, до кого звертатися. Не знаю, як в інших містах, але у Вінниці від міської влади нам дали карт-бланш, познайомили з керівниками всіх підрозділів і налаштували на те, що нам мають сприяти. І ветерани до нас звертаються щодо питань проходження реабілітації, оформлення документів тощо. А часом навіть тільки через те, що впевнені, тут їх елементарно вислухають і не відмахнуться.

— Люди, які подавалися на участь програми, всі високо вмотивовані, в темі, бо кожен має власний практичний досвід у розв'язанні більшості питань, пов'язаних із допомогою ветеранам. Всі реально були зацікавлені в тому, щоб навчитися і використовувати свої знання, — наголошує Богдана Шевченко. — І парадоксальна ситуація, що ми такої можливості позбавлені. Але сподіваємось, що цього року кардинальні зрушення відбудуться і помічники ветеранів почнуть працювати так, як це й планувалось.

Як повідомляв "Телеграф", за результатами першого публічного звіту міністерки ветеранів Юлії Лапутіної представники ветеранської спільноти та родини військових звернулись до голови уряду з вимогою звільнити чиновницю з посади.