Не завжди була Софійською: як іще називалася одна з найстаріших площ Києва

Софійська площа в Києві — це значно більше, ніж просто туристична локація з гарними фото. Кожен камінь мостової тут пам'ятає битви з кочовиками, тріумфальний в'їзд гетьмана Хмельницького, радянські спроби переписати історію та народження незалежної України.

Це місце, де зустрічаються епохи: давньоруський Київ Ярослава Мудрого, імперські амбіції, радянська ідеологія та сучасна українська ідентичність.

Як все почалося

Історія площі починається з драматичної битви 1036 року. Саме тут, біля старих міських стін, Ярослав Мудрий розгромив печенігів – кочовий народ, який протягом десятиліть тероризував київські землі. На знак перемоги князь звів Софійський собор, який і дав назву площі на століття вперед.

Простір перед храмом швидко став серцем міста. Сюди сходилися торговці з далеких країв, священники, ремісники та київська знать. Тут вирішувалися справи, що визначали долю не лише Києва, а й усієї Русі.

До XV століття Софійська площа остаточно перетворилася на головну міську арену. Тут влаштовували урочисті молебні, народні зібрання та шумні ярмарки. Саме цей образ – "старий Київ" з його багатолюдністю та духом епохи — сьогодні так люблять відтворювати на гравюрах та в туристичних путівниках.

Як Софію "перехрестили" на червону

Після встановлення радянської влади в Києві більшовики вирішили переписати історію міста разом з його назвами. У 1921 році Софійську площу офіційно перейменували на Площу Червоних героїв Перекопа — на честь перемоги Червоної армії над військами генерала Врангеля під Перекопом у 1920 році.

Для нового режиму це був ідеальний символ: замість духовного центру біля давнього храму — "червоний" меморіал революційної звитяги. Старий світ мав піти в небуття разом зі своїми назвами.

У роки Другої світової війни та німецької окупації площа пережила бомбардування, військові паради різних армій та зміни прапорів. Але незалежно від того, хто стояв біля влади, вона продовжувала бути сценою для "великої історії".

Друге перейменування: площа Богдана Хмельницького

Після вигнання нацистів у 1944 році радянська влада не поспішила повертати історичну назву. Площу перейменували на площу Богдана Хмельницького — посилаючись на монумент гетьману, встановлений тут ще в 1888 році. Ця назва проіснувала майже півстоліття.

Повернення історичної назви

І лише в 1993 році, через два роки після проголошення незалежності України, Софійська площа офіційно знову стала Софійською, завершивши довгу історію політичних "ребрендингів".

Ця зміна була не просто формальністю, а потужним символічним жестом. Україна повертала собі свою історію – глибшу за імперії та ідеології. Тепер у самій назві площі закодовано важливий меседж: над усіма політичними режимами стоять Софія Київська, давня історія і українська тяглість часу.

Від середньовіччя до сьогодення

У XIX столітті Софійська площа активно модернізувалася: з'явилися трамвайні лінії, фонтан, транспортні маршрути, що зв'язували її з іншими районами міста. У радянський період вона поступово втрачала роль головної політичної арени, поступаючись майбутньому Майдану Незалежності.

Сьогодні Софійська площа – це простір символічних подій. Тут проводять великі богослужіння, різдвяні ярмарки, громадські акції.

Раніше "Телеграф" розповідав про найкоротшу вулицю Києва. тут немає жодного дерева, усього три будинки та досі жива моторошна легенда.