Легкоатлет Проценко пережив окупацію та стартує на Олімпіаді

Один із провідних спортсменів у світі в секторі для стрибків у висоту стартує на Іграх після пережитого жаху

У середу, 7 серпня, на Олімпіаді у Парижі відбудуться кваліфікаційні змагання у стрибках у висоту серед чоловіків. У цьому змаганні Україну представить атлет, який пережив російську окупацію під Херсоном, 2022 року — Андрій Проценко. Тим не менш, він не зневірився, продовжив тренуватися і сьогодні вийде на головний старт чотириріччя на "Стад де Франс".

Більше того, український стрибун є одним із фаворитів змагань. Окупація не тільки не зламала його дух, а й навпаки. У липні 2022 року він виграв бронзу чемпіонату світу, через місяць, у серпні, срібло чемпіонату Європи, а в березні 2023-го срібло чемпіонату Європи в приміщенні. "Телеграф" розповідає історію українського атлета, не зламаного під дулами автоматів загарбників.

36-річний Андрій Проценко вважається топовим українським стрибуном у висоту. Крім перерахованих вище нагород легкоатлет неодноразово ставав призером чемпіонатів світу та Європи, а у 2019-му переміг на Європейських іграх у Мінську. Крім того, він має за плечима досвід трьох Олімпіад, а Ігри у Парижі-2024 відповідно стануть вже четвертими.

Втім, усі минулі заслуги ніяк не можна порівняти з тими медалями, що він виграв після лютого-квітня 2022-го. Адже те, через що Андрій пройшов навесні того року, неможливо уявити навіть у найстрашнішому сні. Спортсмен родом із Херсона з перших днів повномасштабного вторгнення опинився в окупації, переживав її в селі, але не здався, зібрав із саморобної штанги та дуг для парників снаряд, і продовжив тренуватись — фактично, під дулом автоматів. Російські війська контролювали більшу частину території Херсонської області та село, де жив Проценко, зокрема.

"Побоялися повертатися до міста"

Сам спортсмен в одному з інтерв’ю згадує цей період так: "24 лютого я планував зранку поїхати на чемпіонат України, який цього дня мав стартувати у Сумах. Але за добу до цього чемпіонат скасували, бо в країні запровадили режим надзвичайного стану – тоді всі офіційні заходи в Україні заборонили. І ми з родиною залишились у місті, хоча планували всі разом їхати до Сум, окрім доньки, яку відправили до села, за 60 кілометрів від Херсона. І, чесно скажу, ми навіть не почули, як почалася. війна. Спали до сьомої ранку, бо на ніч ставимо телефони в беззвучні режими, та й вікна квартири виходять у двір. А потім прокинулися й нам почали дзвонити знайомі й розповідати що відбувається. Ми одразу поїхали за донькою до села.Тоді вже були чутні вибухи, була видна техніка, тому, коли дісталися села, побоялися повертатися до міста. російські десантники, зайшла техніка, йшли якісь бойові дії.

На щастя, будинок спортсмена не постраждав. "Основні події розгорталися на іншому березі Дніпра, це від нас далеко. Та й насправді великих руйнувань у Херсоні немає, просто росіяни пригнічували своєю присутністю все населення, що залишилося, ходячи вулицями. Коли ми самі проїжджали блокпости з російськими солдатами, то був певний страх, побоювання. Важко передбачити та зрозуміти, чого чекати від цих людей. Пригадую, що військові виглядали дуже по-різному. Хтось такий стрункий, красиво одягнений. Видно, що якісь елітні війська. А в інших місцях зустрічалися доходяги, чоловіки років 40-50 у вбитому одязі. Але все одно незрозуміло, на що вони здатні".

"Довелося помучитися зі штангою"

У селі спортсмен пробув 40 днів. "По суті, весь цей час перебували в окупації. Але все ж таки там було безпечніше, ніж у Херсоні. А потім ми повернулися до міста, де пробули ще днів п’ять, і після цього вирішили остаточно їхати далі, в безпеку. Могли б і раніше виїхати, але всі шляхи були перекриті, "зелених" коридорів не було. сім’єю зібралися і поїхали. В основному брали дитячі речі, бо я був упевнений, що ту ж спортивну форму мені, наприклад, дадуть у збірній, під час тренувань”.

А говорячи про те, як тренувався в селі, атлет згадує: "Перший тиждень я взагалі нічого не робив, тільки дивився новини, стежив за подіями у місті. Чесно, була надія, що все швидко закінчиться, ми повернемося додому. Та у всіх була така надія, але вийшло, як є. Через тиждень стало зрозуміло, що треба щось робити, тренуватися. щоб готуватися до турнірів, а в першу чергу, щоб не втратити форму, щоб відволіктися від новин, від усієї обстановки., Їв усе підряд, звичайно, ні про яке спортивне харчування не йшлося".

А на прохання розповісти про спортивні снаряди, які використовуються в польових умовах, тільки посміхнувся: "Насправді нічого надприродного. У селі знайшлася металева труба, щоправда, вона була триметрова, тому її довелося обрізати. Надів на різні кінці труби колеса, в землю. вбив колоди, щоб були хоч якісь стійки для штанги. Зробив собі 100-метрову доріжку, добрий знайомий десь радив, щось підварював. Хоча ті ж дуги, що стали для мене бар’єрами, просто лежали на землі".

"Побачили на автоматі український прапор та видихнули"

Також спортсмен згадує, як виїжджав із Херсона: "Дорогою з Херсона ми спочатку проїхали сім російських блокпостів, на всіх перевіряли багажники, оглядали. Можливо, до нас було більш лояльне ставлення, бо в машині перебували двоє дітей. Плюс військові перевіряли, щоб у салоні була тільки сім’я, без попутників. І ще дивилися у паспорті прописку.

Всі ці страхіття залишилися позаду на початку квітня 2022-го. А вже у липні, в американському Орегоні Проценко завоював бронзову медаль чемпіонату світу. Здається фантастика. Але ні, це не був емоційний сплеск. Далі була медаль чемпіонату Європи, зимового чемпіонату Європи…

***

На Олімпіаду до Парижа, четверту у своїй кар’єрі, Андрій Проценко їде як один із фаворитів. Людина, яка пережила жахи війни та окупації, повернулася до мирного життя і продовжила вигравати медалі найпрестижніших світових змагань. Андрій ще ніколи не був чемпіоном або призером Олімпійських ігор. Зараз для цього, як ніколи слушний час. Так, Херсон звільнено і знову контролюється Україною. Але місто, як і раніше, обстрілюється з лівого берега Дніпра, де залишаються російські війська. Та й по всій лінії фронту обстановка "гаряча". І перемоги на спортивному фронті для України є як ніколи важливими. Щоб атлети змогли донести до всього світового співтовариства правду про те, що відбувається в Україні.