"Чорнобиль не сприймався як пекло", - ліквідатор Сергій Мирний про наслідки аварії на ЧАЕС і несподівані факти

Занепокоєння із-за ядерної небезпеки в Україні останні два роки просто зашкалює. Суспільство регулярно обговорює – а що, якщо на нас скинуть ядерний боєприпас, підірвуть Запорізьку атомну станцію або влаштують аварію на прикордонній російській Курській? Війна в Україні загострила ядерне питання і для всього світу.

"Телеграф" поговорив із офіцером радіаційної розвідки, ліквідатором аварії на ЧАЕС, науковим співробітником Національного музею "Чорнобиль", письменником, екологом Сергієм Мирним про вплив радіації на організм людини, про роботу в Чорнобильській зоні і про гасіння панічних настроїв.

"Це не сприймалось як пекло, і дійсно таким не було"

– Ви – людина, що часто з гумором розповідає про те, що бачили і в чому приймали участь у 30-кілометровій зоні в перші місяці після вибуху. Але насправді, що відчувала молода людина 27 років, коли її відправляли в це пекло?

– Насправді це не сприймалось як пекло. І дійсно таким не було. Тому що туди потрапили військові — кадрові й із запасу, — яких в Радянському Союзі ще з школи готували діяти в умовах третьої світової війни з використанням ядерної, термоядерної, хімічної й бактеріологічної зброї. В порівнянні із цим, Чорнобиль був відносно легкою ситуацією: ніяких перелічених видів зброї, саме лише радіаційне забруднення. І, звичайно, ніякої стрільби.

– Я читала, що в Чорнобиль нагнали купу людей, а застосовували в ліквідації лише відсотків 30?

– Це як в армії в радянській системі – люди були дешевим ресурсом, якого було багато. В Україні зараз ситуація кардинально змінилась. Суспільство стало гуманнішим і свідомим.

А тоді державна система відреагувала на виклик Чорнобиля так, як вона уміла. Готувалися до війни, а війна – це масова мобілізація. Цей механізм і запустили.

З одного боку, він працює, поставляє людей, а з іншого – із плануванням робіт були проблеми. На мій погляд, як мінімум третина ліквідаторів були зайвими.

Але у нас, в 25-й бригаді хімзахисту, і зокрема у батальйоні радіаційної розвідки, не відчувалось, що людей забагато. На всіх справ вистачало: один батальйон розвідки, три батальйони дезактиваторів, які прибирають радіаційне забруднення, батальон автомобілістів, рота зв'язківці – всі при ділі.

У моєї роти розвідки — єдиної, яка вела розвідку всієї зони, працювала на головний військовий штаб ліквідації — майже половина складу щоденно в розвідці, хтось займається роботами в таборі, а когось послали на дезактивацію (але ми швидко перестали давати — у нас люди з дефіцитною кваліфікацією, розвідники).

– В чому суть дезактивації?

– Яка послідовність робіт з ліквідації? Спочатку розвідка поїхала, поміряла, виявила, наскільки забруднена якась ділянка чи будівлі. Дані розвідки — в штаб, той ставить задачу дезактиваторам – і вони їдуть все це ліквідовувати: знімати верхній шар грунту, чи відмивати будівлі чи обладнання. А вже потім там виконують інші роботи.

Дезактивація — це військовий термін, що значить очищення від небезпечних речовин. Якщо забруднена земля, то бульдозер зчищає верхній шар землі. Цю зібрану землю вантажать в машину, вивозять, захоронюють. Будівлі й машини відмивали з шлангів, а обладнання на АЕС — траплялося і вручну.

На АЕС все забруднене обладнання та приміщення були відмиті ліквідаторами. Ми бувало їдемо на розвідку повз адмінбудівлі АЕС, а там (особливо зранку!) – натовп людей стоїть — сотні, якщо не тисячі – в строю, чекають, поки їх розведуть на роботу. І атомна електростанція, треба сказати, досить швидко запрацювала – восени почала видавати електроенергію в мережу.

– Яким був робочий день ліквідаторів в Чорнобильській зоні?

– Різним — від цілої доби (як це було у чергового екіпажу розвідки) до хвилин (як це було у дезактиваторів на даху 3-го енергоблоку, сусіднього з руїною 4-го). Тривалість визначалася гранично дозволеною дозою опромінення — не більше двох рентгенів на день. І чим на більшому рівні радіації люди працювали, тим меншим був час роботи. Наприклад, якщо в місці роботи інтенсивність випромінювання два рентгени на годину, то бригада відпрацювала там одну годину — і на виїзд із зони.

"Нам потрібна культурна радіаційна революція"

– Ви говорите, що нам потрібно як суспільству серйозно змінювати ставлення до аварії на ЧАЕС.

– Нам потрібна культурна радіаційна революція. Відкриття радіації можна порівнювати із відкриттям вогню, це зовсім новий рівень можливостей. Бо один кілограм ядерного пального, в порівнянні з кілограмом вугілля чи нафти, дає приблизно в 1 000 000 (мільйон!) разів більше енергії. Це щось казкове. А випромінювання, яке проходить крізь стіни, через товсті тверді предмети? – це тена перший погляд неймовірно, це абсолютно інша, незвична реальність.

Людство свідомо познайомилось із явищем радіоактивності, із ядерною енергією — такими новими, незвичними, буквально казковими — всього-навсього близько сторіччя тому. І наші уявлення про них, про їхні ефекти та їх наслідки — ще сильно відстають від реальності. Нестача масових і фахових знань призводить до виникнення міфів, до грубих помилок, зокрема і в конкретних діях — і особистих, і суспільно-політичних.

Нам потрібно адаптуватись до цих знань. Це як із вогнем — дітей вчать, де і як його можна роззапалювати, де е безпечно, а де небезпечно робити, як гасити вогнище, вчать, що не можна доторкатись до розжарених предметів тощо. Наші знання в частині можливостей і небезпек радіації теж треба подібним чином вибудувати.

– Чорнобиль в цьому допоміг?

– До Чорнобиля із цими знаннями взагалі було глухо. Чорнобиль — вперше в історії! — дав особистий, свідомий досвід великим масам людей, причому значна частина з них була досить добре освічена. Але те, чому нас вчили в школі, у вишах — красиво намальовані картинки, схеми розповсюдження радіації — сприймається зовсім не так, як на місцевості.

Взагалі, ми живемо у світі, де весь час опромінюємося. Радіація — фон нашого життя. Коли життя на Землі тільки зароджувалося, виникали одноклітинні організми, атмосфера була набагато менш щільною, радіоактивних речовин на поверхні землі більше, і відповідно фонове опромінення і з космосу і з Землі було істотно більшим. І тому в живі організми, в саму основу життя як явища, вбудовані потужні механізми захисту від негативних ефектів радіаційного опромінення.

Мій особистий висновок: як біологічні істоти, ми збудовані виключно міцно щодо впливів радіації. Є захист на рівні клітини, тканини, окремих органів і організму в цілому. Я, наприклад, пропрацював у Чорнобильській зоні більше місяця. Півроку після фізично приходив до норми — грубо кажучи, відсипався та від'їдався. І зараз моє здоров’я в межах вікової норми.

І навіть у випадку променевої хвороби я знаю людей, у яких був перший (найлегший) її ступінь — і які абсолютно повноцінні в усіх сенсах. Мій добрий знайомий — оператор 4-го енергоблоку, який вийшов на своє робоче місце в перший ранок після вибуху і відпрацював свою зміну. Сильно опромінився. Після цього підлікувався, закінчив Київський університет, працював журналістом. І таких людей чимало.

По-хорошому, організму ще й "зовні" суспільство має допомагати – медицина, діагностика, ліки, сприятливі умови життя. Але у випадку Чорнобиля це було скоріше навпаки. І тому другий мій висновок: ми незвичайно вразливі як істоти із "душею", з психікою — і як істоти колективні, як "соціальні тварини", члени суспільства, яке на нас сильно і часто неконтрольовано впливає.

– А в чому саме нам потрібно змінювати сприйняття, революціонувати?

– Так склалось, що в першу чергу широко просувалась інформація про негативні ефекти радіаційного випромінювання – умовно від вибуху ядерної бомби. Це використовувалось в антивоєнній, антиядерній пропаганді. Саме тоді і склалося розуміння: є радіація — погано, немає — добре. Все радіаційне випромінювання вважалось ледь не смертельним, і цей негативний вплив дуже перебільшувався.

Більш того, перше знайомство масової свідомості із ядерною енергією – це ядерні бомбардування Хіросіми та Нагасакі. І їх наслідки викликали жах. Тільки через десять років запустили першу АЕС, і атомну енергію почали використовувати для мирних потреб. А от правильне сприйняття ризиків у масовій свідомості так і не виникло. Достатньо повної, адекватної соціальної і культурної адаптації не відбулось.

Досі, мабуть, більшість людей вважає, що будь-яка радіація і в будь-якій кількості абсолютно смертельна, тому "ліквідатор Чорнобиля" сприймається завжди як "жертва Чорнобиля", безнадійно хвора людина. І у суспільства відповідне ставлення до ліквідаторів і переселенців із зони ураження — і це неймовірно заважає їм жити, шкодить їх здоров’ю та благополуччю.

Мені не подобається, коли на темі здоров'я чорнобильців паразитують. Коли продукують матеріал, який стигматизує чорнобильців. Тому, наприклад, я ніколи, крім ситуацій, коли це стосується фахової роботи, як зараз, під час інтерв’ю, не розповідаю, що я ліквідатор. Бо люди одразу починають сприймати тебе як жертву.

Але Чорнобиль дав і позитивний досвід. Коли чорнобилець з відповідним досвідом чує, що радіація смертельна, то уточнює: а про яку дозу радіації йдеться? Скажіть яка можлива доза, тоді я зрозумію – це небезпечно чи ні. Таке знання дуже добре захищає від необгрунтованих стресів.

– Як багато людей, з вашого досвіду, досліджень, тоді отримали серйозні ураження?

– За даними мого узагальнюючого дослідження, десь максимум 5% ліквідаторів могли отримати дозу опромінення, яка могла призвести до летальних чи дуже згубних для здоров'я наслідків. У всіх інших — максимум радіаційна травма, яку організм сам може залікувати. Але ставлення суспільства, зокрема економічне та політичне, загнало велику кількість ліквідаторів у нездоров’я, хвороби, соціальне неблагополуччя.

"Я мав заспокоїти людей і водночас проволати: "Світ! Реагуйте негайно!"

– А хоча б у науковому середовищі культура ставлення до радіації сформувалась?

– В цілому, якщо брати все коло дисциплін — ні. Зокрема, багато дотримуються концепції "безпечно-небезпечно", про яку я говорив, без урахування доз радіації. У науці давно існує порогова концепція біологічних ефектів радіації. Вона говорить про те, що до певного рівня радіація ніякого впливу на організм не справляє, тому що організм має певний рівень захисту від неї. І дози, нижче порогової, абсолютно безпечні. І лише після подолання порогу виникають негативні ефекти, які зі збільшенням дози зростають.

І забудьте ідеалістичне уявлення про науку. Наука — це ремесло. Спосіб заробляти гроші. І є людці, які в першу чергу націлені не робити фахово й чесно свою справу, а заробляти. Таке є в кожній професії. І є такі, що роблять що завгодно, за що їм платять. З порушенням стандартів якісної науки. І зокрема стверджують, що найменші дози радіації понад природні — небезпечні.

– Європа хоче робити ставку на розвиток саме ядерної енергетики…

– Зараз планує. Свого часу Чорнобиль призупинив розвиток атомної енергетики і будівництво АЕС. Зокрема, і в Україні, де вже починали будувати АЕС під Одесою, під Харковом, в Криму на Казантипі. Україні так багато не потрібно. Але треба визнати: ті атомні станції, які в України є, забезпечували нашу енергетичну незалежність, а зараз просто рятують.

– Щодо окупованої Запорізької АЕС. Ви слідкуєте за ситуацією там?

– Коли там вночі розпочався бій, мене розбудили дзвінком з "Українського радіо", і я в прямому ефірі коментував їм цю ситуацію, можливі наслідки та відповідні їм дії. Цей ефір я вважаю однією з найважливіших робіт в моєму житті. Я розумів, що за кілька годин люди прокинуться, довідаються про бій на АЕС, і можливе чи, за поганого сценарію, навіть реальне радіаційне забруднення — і почнеться шалена паніка на сотні кілометрів навкруги, натовпи втікачів можуть нашу лінію оборони просто знести.

Тому, з одного боку, я мав заспокоїти людей, які знаходяться безпосередньо біля ЗАЕС, вселити в них віру в свої можливості, і для цього дати їм чіткі інструкції, як діяти за різного перебігу подій. А з іншого – проволати: "Світ! Реагуйте негайно! Бо це — перший в світі бій на АЕС! Причому — на найбільшій в Європі!"

А українцям я пояснював, як діяти в випадку витоку радіації: що це може бути небезпечно, але своїми діями ви можете мінімізувати шкідливий вплив, зберегти здоров’я і життя своїх близьких людей. Важливо було говорити спокійно, фахово — і максимально просто, дохідливо. Наприклад, що розповсюдження радіаційного забруднення побідне до диму від багаття: залежно від того, де ви стоїте, вітер або несе на вас дим (причому на велику відстань!) або не несе, хоч ви й поряд з багаттям. З радіаційним витоком — те саме, він так само розноситься вітром.