Мобілізуватися буває дуже складно. Історія добровольця, який три місяці не може потрапити в ЗСУ

Читать на русском
Автор
4301
Олексій і хотів би бути корисним у війську, але поки позбавлений такої можливості. Фотоколаж "Телеграфу". Новина оновлена 28 квітня 2024, 14:53
Олексій і хотів би бути корисним у війську, але поки позбавлений такої можливості. Фотоколаж "Телеграфу".

Військова частина готова взяти чоловіка на службу і направила лист-відношення, однак у ТЦК були свої плани

Підприємець і волонтер Олексій Вайсман із січня намагається вступити до лав ЗСУ — він самостійно домовився з військовою частиною, обравши вакансію, на який може бути найбільш корисним. Пройшов співбесіду, оновив військово-облікові дані в ТЦК, отримав висновок військово-лікарської комісії, але службу почати так і не зміг. "Телеграф" дізнався подробиці історію киянина-добровольця.

Співбесіда, психологічні тести та медогляд

З початком повномасштабного вторгнення Олексій Вайсман, який на той момент був у складі команди проєкту Made in Ukraine, приєднався до роботи організованого на його базі гуманітарного штабу. І півтора наступні роки був зосереджений на допомозі українцям.

— На той момент я був корисним саме на цьому напрямі. У мене було авто, тож мав можливість розвозити продуктові набори, одяг тим, хто цього потребував, збирати заявки, обробляти запити від переселенців, громадських організацій та об’єднань. Міг перебувати в штабі вдень і вночі, щоб все встигати зробити, — згадує той період Олексій. — І якось вже у вересні 2023-го року, коли ми привозили черговий вантаж для ВПО, почув від однієї людини таку фразу: "Ой, а вы мне привезли чайник без коробки. Он что — б/у?!"

Від почутого у мене зникло бажання робить будь-що для людей, які за півтора року не знайшли собі роботу, не змогли себе прилаштувати й почати діяти. При цьому у мене перед очима був досвід знайомих, які втекли з Донецька і пішли волонтерити, щоб приносити користь іншим і не з'їхати з глузду.

На початку повномасштабного вторгнення Олексій долучився до волонтерства і допомагав цивільним.

Долучались ми й до допомоги тероборонівцям і військовим. Ніколи не оголошували великі збори, але вкладались власними ресурсами — транспортом, часом, коштами. І в якийсь момент я подумав, що можу бути корисний і безпосередньо у війську. З одного боку, я ніколи не тримав у руках зброю, не знаю, як розібрати, почистити, змастити і скласти автомат, і, думаю, навряд чи міг би бути в цьому ефективним.

Окрім того, зі зростом 1,96 м з мене буде ніякий штурмовик та й здоров'я не дозволить виконувати такого роду завдання. Але з іншого боку я добре знаюся на "папірцях", бо маю досвід співпраці з різними державними установами та інституціями, розумію, як потрібно оформлювати звітність, запити. До того ж пройшов курс бухгалтерії, тобто маю уявлення про податки, ціноутворення і знання як здешевити і спростити процедуру закупівель і де взяти те, що потрібно, а не те, що можуть запропонувати, — наголошує співрозмовник.

Саме з таким досвідом Олексій 25 січня ц.р. і прийшов до військової частини на Житомирщині і запропонував свою кандидатуру на посаду діловода. Ініціативу тут схвалили, після чого дали змогу пройти стандартну процедуру.

— Ми підключались до допомоги цьому підрозділу, тому мене зустріли не як пересічного громадянина з вулиці з острахом (що є правильним), а зовсім з іншим настроєм. Бо я точно не ворог, а радше друг, бо був дотичний певним чином до розв'язання проблем частини, — продовжує розповідь Олексій. — Я познайомився з майбутнім ротним і командиром в/ч, пройшов співбесіду та психологічні тести, а ще первинний медогляд.

Розповів, що маю хронічні захворювання, зокрема, шлунка, хребта — останнє пов'язане з моїм високим зростом. А ще у грудні при обстеженні з'ясувалося, що у мене стираються хрящі у колінних суглобах. Та з урахуванням посади, на яку я подавався, військова частина готова мене була взяти й на підтвердження цього я отримав лист-відношення. Правда, сталося це лише 2 березня, тобто через місяць і тиждень після мого візиту до в/ч.

Тероборонівці також були серед тих, кому допомагав Олексій з рідними та друзями.

І далі з цим документом я вже звернувся у 1-ий відділ Бучанського РТЦК та СП. Там навіть пораділи, бо добровольці зустрічаються рідко, більше випадків, коли намагаються відкосити, втекти, ще якимось іншим чином уникнути мобілізації. Мої дані оновили й видали направлення на проходження військово-лікарської комісії.

І про це окрема розмова. На проходження лікарів я витратив місяць часу і власні кошти. По-перше, мешкаю у Київській області, а обласна лікарня розташована в Києві на Лук’янівці. По-друге, аналізи, які здавав в поліклініці у Вишневому, "запороли" і приписали мені хвороби, яких я не мав. Тож був змушений переробляти, їздити до вузьких спеціалістів, щоб отримати висновки, які відповідають реальному стану речей. І коли я вже думав, що у моїй ситуації настало "дно", виявилось, що звідти постукали, — говорить Олексій.

Війна війною, а обід за розкладом

Після проходження ВЛК минув ще місяць, але очікуваного виклику до військової частини Олексій так і не отримав. Все через те, що подані на нього документи до Генштабу ЗСУ так і не були погоджені. Але оскільки бажання служити не зникло, чоловік вирішив спробувати ще один варіант.

— Подумав, що час іде, то, може, не варто чекати призову по мобілізації, а спробувати підписати контракт, — каже Олексій. — З цим я знову прийшов до ТЦК у понеділок, 22 квітня, десь о 13:10. І виявилось, що мене не можуть прийняти, навіть двері не відчинили, бо там обід! Вибачте, але це просто треш в умовах війни і радянщина. І саме після цього з'явився гнівний пост медійника Євгена Лєсного.

Коли я все ж таки потрапив до терцентру, мене відправили на повторну медкомісію. Бо результати ВЛК, яку я проходив як мобілізований, не в повному обсязі відображали мій стан здоров’я. Та й бланки для контрактників інші. У четвер, 25-го квітня я звернувся у поліклініку у Вишневому, щоб перенести висновки лікарів, але мене відправили в терцентр. А там я почув, що… на службу за контрактом я не підходжу за станом здоров'я. Тобто по мобілізації — мене готові взяти, а на контракт — ні. Це подвійні стандарти, чи як таку вибірковість розцінювати?!

Олексій не вміє тримати в руках зброю, але проходив тренінг з такмеду.

Ми намагалися з'ясувати, що із запитом від частини в Генштаб ЗСУ, за яким я мав б вже бути у підрозділі і виконувати свої обов'язки. Але безрезультатно. Натомість я змушений і надалі чекати виклику, не йти на роботу на постійній основі, бо як тільки його отримаю, матиму три дні на збори, — говорить Олексій.

У соцмережах Олексія підтримують, зазначаючи, що такі історії точно не мотивують українців, а ще наголошують, що з бюрократією у війську на -надцятому році війни потрібно щось робити.

"Це не одинична така історія. Особисто знаю хлопців, які навіть в телеграмі шукали місця, де роздають повістки. Втім результат "0". А коли вже потрапляли до військкомату і ВЛК… то бюрократія і ставлення як до… Разом з одним сиділи і чекали завершення обіду", — пише в коментарях Максим Кобець.

"Одна із багатьох історій, які я чую від різних людей про неможливість мобілізуватись за контрактом. В чому причина? Не знаю. Можливо, все ж таки, потрібно дати право командирам батальйонів підписувати самостійно контракти з подальшою реєстрацією в ТЦК, а не оця вся круговерть, коли і в/ч хоче забрати людину, і людина туди готова піти, а в результаті три місяці витрачені не на бойове злагодження новобранця, а на походи по інстанціях", — зазначив адвокат Ярослав Куц, зробивши перепост допису Євгена.

Політолог Євген Магда розмістив цю історію на своїй Facebook-сторінці і назвав її дуже показовою. А видавець Віктор Перебенесюк в коментарях зазначив, що колишні військкомати змінили тільки назву, але не змінили совковий стиль робити: "Потрібна серйозна реформа, щоб перетворити ТЦК на ефективні рекрутингові компанії".

В коментарях в більшості Олексія підтримують і наводять власні приклади бюрократії.

Чим завершиться намагання Олексія бути корисним у армії, поки запитання. Він поки що сподівається потрапити до військової частини, з якою матиме домовленість.

— З понеділка шукатиму або варіанти проходження медкомісії в інших ТЦК. А якщо не знайду, то думатиму про роботу, бо за ці три місяці, що я чекаю на призов, накопичилось трошки боргів, тож я спочатку розрахуюсь з ними, а потім вже буду віддавати борг державі, — резюмував Олексій.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу