"Шанс загинути був великий...": чотири неймовірні історії людей, які постраждали від війни

Волонтерський проєкт "Підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні" об’єднав різні, але такі важливі історії

Початок повномасштабного вторгнення розділів життя всіх українців на до та після. Але не для всіх зміни були настільки кардинальні, ніж для тих, хто покинув домівку — пішов на війни чи біг від війни, яка сама прийшла до них в дім. Для них повернутися додому це не просто взяти квиток і приїхати, у багатьох дома вже немає. А ті має його, не можуть згадати, як це користуватися звичайними побутовими приладами, не хапатися за автомат та не реагувати на гучні звуки.

Волонтерський проєкт "Підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні" об’єднав ці різні, постраждалі від війни категорії людей та запропонував разом шукати виходи для себе, відновлювати своє життя. Це й про психологічну реабілітацію, й про навички комунікації, й про навчання та бізнес-інкубатор, й про грантову підтримку.

Є декілька історій людей, які нікого не залишать байдужими.

Історія перша. Дар’я

"Ми спали у коридорі, я і двоє маленьких дітей, два та чотири роки, над нами літали літаки і ми думали, що ми можемо не прокинутись", — згадує початок повномасштабки Дар я Скачко. Вона підприємиця з Харкова, яка переїхала в Калуш та отримала статус ВПО.

До війни вона мала декілька філій шкіл англійської мови у рідному місті. Вдало поєднувала новаторське, авторське викладання з родинними справами. У сім’ї на той момент було двоє маленьких дітей. Щаслива історія успіху step by step закінчилася миттєво, з бомбардуваннями Харкова з 22 лютого 2022 року. Одно з приміщень школи було знищено російською ракетою, шанс загинути від бомб був великий, Дар’я вирішила їхати з міста геть, кинув все своє життя, майно, статки.

Жінка переїхала до Калуша, але про продовження кар'єри викладачки спочатку не мріяла, почувалася розгубленою. Повертати до життя її стали студенти, які почали писати: а як же заняття? Продовжимо онлайн? Тоді Дар`я вирішила не залишати Україну і спробувати побудувати свій бізнес на новому місці. Довелося ризикнути й навіть продати автівку. Цього вистачило, щоб відкрити офлайн школу у Калуші, але виявилося недостатньо для масштабування бізнесу, зокрема для уроків онлайн. За новими ідеями, навичками та грантовою підтримкою Дар’я звернулася до "Проєкту Підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні," де пройшла навчання під час Хакатону у Львові та отримала менторську підтримку у бізнесі.

"Після Хакатону я зрозуміла, що перше, що мені потрібно, я буду шукати додатково викладачів, і викладачів я можу знайти і серед ветеранів, тому що ми працюємо й онлайн і офлайн. І ВПО, які не хочуть йти на роботу, тому що планують їхати кудись, або ветерані, які побоюються, що не будуть прийняті суспільством, але в нашому комьюнеті ми можемо ділитися знаннями. Тем більше висококваліфікованих викладачів не вистачає. Й тому я створила курс для викладачів, де й професійна й психологічна підтримка, й майбутнє працевлаштування", — говорить Дар’я.

Серед ВПО та військослужбовців, ветеранів наразі чимала витребуваність в англійської. Є навіть ті, хо вивчає іноземні мови на фронті, розповідає Дар’я. Люди почали розуміти, що хочуть витрачати гроші на мандри та враження, а не накопичування, а тому бізнес просто вимагає розширення.

Історія друга. Станіслав

Саксофон — Зброя — Знову саксофон. Майже. Тому що після поранення в руку Станіслав Ралдугін ще не пробував грати на інструменті, але майбутнє бачить саме в музиці.

"Так сталося, що я свідомо став патріотично налаштованим, що не з кожним відбувалося тоді на Дніпровщині. Ще у 2014 році ходив оббивав пороги військкоматів, тоді батька взяли, а мені ні, мабуть, він попросив, щоб уберегти мене. Але повномасштабка все змінила. Я тренувався, разом з іншими інструкторами потрапив спочатку на Донбас, потім під Роботине. Там й навоювався, і накопався, і хлопців навитягувався. Там і отримав поранення від танкового снаряда, дуже неприємно, адже ми два тижні вишукували цей танчик, але потім хлопці його все ж таки вполювали", — каже Станіслав.

Але для самого Станіслава війна на той час вже скінчилася. Пристосуватися до мирного життя було важко, він замкнувся в собі, не відновилася рука, яку і досі доводиться ховати в рукавичку почалися негаразди у сімейному житті. Допомогла підтримка батька, який також є ветераном російсько-української війни, музика та мрія — створити музикальну компанію, лейбл, який буде на пошук українських талантів на просунення їх на світову арену.

Але мрія залишилася б мрію, якщо не підтримка. Станіслав взяв участь у Хакатоні Проєкту підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні. Наразі, завдяки навчанню та підтримки, це не просто ідея, а чіткий бізнес-план. Є студія, заплановано її розширення, у планах й додаткове навчання.

"Колись слухали переважно російське, і тому досі є дефіцит української музики, є багато спроб, але не вистачає спеціалістів, які б до купи все це звели. Є ті що пишуть музику, є окремі що пишуть круті тексти, є ті, що співають, є ті що випускають, але вони не можуть ніяк заколабитись. Є нові артисти, чудові артисти, є ті, хто виходить на світовий рівень, але їх мало і хочеться зробити конкуренцію, розповідає про свою ідею Станіслав".

Станіслав паралельно з побудовою бізнесу планує довчитися та отримати і фах звукорежисера. А сама лейбл за допомогою проєкту планує створити за рік — півтора. Говорить, його бізнес-проєкт дещо складний, адже він будується на творчості. Але впевнений, якщо бути завзятим та мати підтримку все збудеться. Тем більше українська музика — має великі світові перспективні й вона несе зцілення та підтримку для всіх опалених війною.

Історія третя. Денис

Черкащанин Денис Шеренговський мобілізований був одним з перших. У військо він потрапив у березні. Маючи за плечима досвід опинився у загоні прикордонників на Донеччині. Там і отримав важке поранення, пережив ампутацію ноги.

"Я розумів, у мене строкова служба, контракт, що прийдеться воювати. Я був в Мар’їнському напрямку, село Новомихайлівка, там й отримав поранення. Постійні обстріли, постійні обстріли танки, міномети, стрілецькі бої були. заходили вони до нас, — стримано згадує участь у війні Денис.

Чимало сил було витрачено на те, щоб вилікуватися та знову почати ходити, за допомогою протезу. Ще більше — сприймати світ навколо, де багато хто не задумується та не згадує про війну. Мислити позитивно Денису допомагають ветеранське братерство, спорт, яким він захопився після поранення навіть більше, ніж до, та прагнення до відкриття власної справи. Мріє цікаво та корисно годувати людей. До Проєкту підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні він приїхав вже з ідеєю, яка наразі перетворилася у детальний бізнес-план. Окрім Хакатону Денис вступив і на очне навчання до університету, а ще знаходить час та агітує інших ветеранів пробувати свої сили на проєктах та в бізнесі.

"Те, що спочатку планувалося воно трохи змінилося. Проєкт допоміг, мені дуже сподобалось. що консультували нас з приводу SMM, маркетингу, розвитку того, всього, звичайно, цим допоміг. Загалом для всіх, але я ветеран і мені буде приємно, якщо будуть до мене приходити ветерани з родинами, не просто поїсти, а провести час, місце, де ми могли б зібратися, поспілкуватися, заходи проводити на майбутнє", — говорить Денис.

На його думку, чим більше ветеранів зможуть взяти участь у проєкті, тим більше з них успішно повернеться до цивільного життя.

Історія четверта. Олександра

Коли керівник команди Проєкту підтримки молодих ветеранів та внутрішньо переміщених осіб в Україні Олександра Щукіна розпочинає нову зустріч з новими учасниками вона розповідає: вони не на різних берегах, це і її історія. Адже вона сама переселенка з Харківщини, їй довелося покинути домівку через маленького сина.

"У перші дня ми сиділи у підвалі, над нами кружляли літаки, які скидали бомби поруч. Вибухи, невпізнанність, дорога на захід, коли ми ночували у тимчасових прихистках та не знали, чи повернемося додому і, чи вистоїть наш дім, — згадує Олександра. — Я по собі знаю, як важко жити з травматичним досвідом, адаптуватися у мирній громаді, почати творити, а не руйнувати себе", — сказала вона.

У Харкові Олександра разом з однодумцями ще до повномасштабного вторгнення створила ГО "СМАРТ МЕДІА", діяльність якої відновила на Західній Україні. Разом з однодумцями з ГО "Час дій", "Українські ветерани", СОС Юкрейн, вони роблять цей Проєкт підтримки ветеранів та ВПО в Україні та ці Хакатони.

"Цей проєкт та кожна з історій надихають, — говорить Олександра Щукіна, — адже починаєш вірити, що після руйнації війни розпочнеться відбудова країни, і цю відбудову потрібно розпочинати з окремих життів, психологічного відновлення, допомоги в організації власної справи. Господарі на своїй землі, які садять сади, пшениці, роблять дрони або енергозбережні установки, годують у власних кафе сусідів, відкривають школи, творять нову музику, культуру — всі вони не покинуть Україну, будуть піклуватися про безпеку та заможність родини, громад, країни", — каже Олександра.

Автори ідеї розповідають, вони свідомо обрали комплексний підхід, а не просто надання грантів. Проєкт спрямований на спільнототворення, формування комьюніті однодумців, сильного та обʼєднаного єдиною метою та підтримкою по всій країні. Учасники отримують і психологічну допомогу, і потрібні знання, і менторську підтримку. Це дозволяє більшої кількості учасників зробити власні історії успіхів, не зупинитися на своєму шляху. А організатори Проєкту працюють над тим, щоб цих історій було більше.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що 88-річний чоловік самостійно вийшов з окупованої частини Очеретино. Пенсіонер не хотів отримувати російське громадянство, як того вимагали загарбники.