"У росіян існує історичний колапс": Олександр Алфьоров розбив вщент останні фейки Путіна про Україну

В інтерв'ю "Телеграфу" історик спростував путінський вкид про Рюрика, оцінив історичні знання очільника Кремля і розказав про найбільший стрес росіян

Росія для виправдання своєї агресії проти України та війни постійно мультиплікує історичні фейки, які попри пропаганду Кремля спростовуються сучасною наукою та численними фактами. Частково псевдоісторичні теорії РФ створюються росіянами по одній головній причині.

Про це в інтерв'ю "Телеграфу" розповів кандидат історичних наук, офіцер 3-ї ОШБр ЗСУ і популярний YouTube-блогер Олександр Алфьоров.

У першій частині інтерв'ю з відомим істориком мова зайшла про п'ятірку найвидатніших українців-сподвижників незалежності, про Курську битву 2.0, злам у війні, про три фатальні помилки кремлівського диктатора і секрет РФ, який усвідомив Наполеон.

Пропонуємо вашій увазі другу частину інтерв'ю з Олександром Алфьоровим.

Чи існував Рюрик, якого згадував Путін

— Цьогоріч в одному зі своїх скандальних інтерв'ю російський диктатор Путін виправдовував агресію РФ проти України тим, що нібито росіяни — якісь рюриковичи. Поясність іще раз широкому загалу, що говорить об'єктивна історична наука про так званих рюриковичів. Чи існував реальний Рюрик? Чи це якась вигадана постать, а так звані рюриковичі — фактично самозванці?

— Цю дискусію давно порушили в наукових працях, і зрештою це один з російських стереотипів, яким вони намагаються нагодувати свою публіку. Справді, в "Повісті временних літ", яка була написана 1113-1114 роках (десь в цьому періоді), згадується Рюрик як родоначальник династії київських князів.

Проте цього Рюрика ми не фіксуємо в інших джерелах і документах. Поготів, Рюрик — це друга половина IX століття, а "Повість временних літ" — це початок XI століття, і між ними відстань (хронологічної дистанції) у понад 150 років. Звісно, що сам Рюрик, якщо ми подивимося на джерела, написані раніше "Повісті временних літ", був постаттю, яку взагалі не знали в першій половині XI століття.

Наприклад, митрополит київський Іларіон написав "Слово про закон і благодать", яке проголошувалося перед Ярославом Мудрим. Він згадує в певній послідовності предків Ярослава Мудрого: його батька Володимира, діда Святослава і згадує прадіда Ігоря, якого називає Старим, тобто першим (початковим).

А легенда про Рюрика з'являється десь всередині другої половини XI століття, коли це ім'я несподівано спливає серед молодших представників київської династії, які були обділені землею. Очевидно, був якийсь інтелектуальний центр, який генеалогічно шукав, ким же були ці князі. Таким чином, Рюрик — міфічна постать.

Але Рюрика необхідно було кудись діти, і зараз росіяни створюють нову концепцію про те, що Рюрик сидів (правив) в Ладозі. Ладога – це дійсно дуже старе поселення. Проте навіть, якщо ми говоримо, що Ладога (чи Стара Ладога), була якоюсь первинною столицею умовної Русі, то ця теорія теж якось не підходить до такої концепції.

Тому що саме в час умовного Рюрика там, в Ладозі, за підрахунками археологів і науковців, мало мешкати близько 80 людей. Ну знаєте, теж така собі столиця, яка контролювала би державу від півночі до Чорного моря (сміється).

По цій причині ці всі російські концепції зі "столицями" Русі (Новгород, Володимир, Суздаль, Москва), обриваються.

Київ був, і до цього часу залишається, першою столицю Русі. Але Рюріка росіяни, звісно, "підганяють" під свої концепції. Вони це роблять через те, у росіян існує історичний колапс, пов'язаний з моделюванням.

Так, вони говорять, що Росія – це Русь. Проте насправді Русь – на грецькій мові вимовляється і пишеться як "Rossia". Проте власне Росія — не Русь. Тому що назва "Росія" була взята московитами 1721 року після їхньої перемоги у Російсько-шведській війні, коли по суті московити розбили козацькі війська з Іваном Мазепою. Тоді московити, за їхніми переконаннями, отримували певне право силою переписати історію. Зрештою, це призвело до того, що вони сьогодні живуть історією нашої держави, але їм необхідно кудись "вписатися".

Однак справа у тому, що території, де потім виникає ядро Московського князівства, увійшли до складу Русі. Очевидно, це відбулося у пізній час Володимира Святого. Тобто це десь X ст. — початок XI ст.

Саме орієнтовно у той час відбувається наш захід на ті східні території. Саме тоді Московія потрапляє в орбіту Русі. Тут і стається оцей колапс, оскільки у росіян в історії присутній Володимир Великий. Однак чомусь вони дуже мало говорять про його батька — Святослава Хороброго, який не контролював ті землі, оскільки ці території не були його. Також росіяни не говорять про князя Ігоря. Вони пошановують рівноапостольну княгиню Ольгу, але теж не вважають її своєю. І тоді міфологічний Рюрик у них свій, бо він десь сидить там у неіснуючих Ладозі-Новгороді з населенням до ста людей. Таким чином, росіяни з цього колапсу намагаються якось вийти. По цій причині зараз у риториці Путіна постійно згадується цей Рюрик.

— Виходить, що насправді ці рюриковичі все ж таки були самозванцями?

— Назва "рюриковичі" з'явилася у достатньо пізній час. Очевидно, десь у XIV столітті, коли спливає ця назва. До цього ці князі називалися руськими, бо правили на Русі. Або ми можемо казати, що це була київська династія, так як вони у Києві сиділи (правили). І ми не можемо сказати, що вони звідкись прийшли з півночі. Вони фіксуються саме у Києві — і Олег Вищий, і князь Ігор, і т.д.

Зрештою, найбільшим стресом для росіян є дати. Якщо навіть цей умовний Рюрик жив в 860 — 880-х роках, то перша згадка про Русь – це 839-й рік у західноєвропейських джерелах (у Бертинських анналах), де засвідчується, що вже є держава Русь. Тобто виходить, що Рюріка іще нема, а держава ця вже існує (сміється).

Про таємного консультанта Путіна

— Чому Путін весь час спотворює історію — через якийсь особистий психологічний злам, чи справа у цій ідеології рашизму по принципу: "Партія сказала треба, а комсомол відповів — "Єсть!"?

— Зрозуміло, що Путін бреше і маніпулює, але з приводу його історичних знань я б зауважив, що він дійсно має хорошу пам'ять, оскільки навіть може цитувати статті Конституції України. Коли зокрема йшлося про так звану "нелегітимність" влади Володимира Зеленського і що, мовляв, владні повноваження президента переходять до спікера українського парламенту.

Думаю, що пересічний українець, навіть який закінчив курси права десь в університеті, не процитує ці статті. Виходить, у Путіна хороша пам'ять, і він нею користується дуже впевнено. Проте водночас у нього є і знання з історії. Але ці історичні знання, як у людини-сноба, такої самовпевненої та егоїстичної натури, вже отримали певну конструкцію, у яку він сам вірить.

Оці всі "рюрики", оці всі "спільні культури" тощо, він їх собі сконструював. І ця конструкція видається ним як істина, бо вона нібито підтверджується, пропонується в підручниках історії для шкіл, для університетів, для історичних університетів тощо.

Однак у той же час відзначу, що хтось, хто знаходиться з Путіним поруч, підказує йому історичні аргументи, факти і т.д. Я як історик помітив, що десь наприкінці 2022-го — у 2023-му Путін взяв собі на певний тимчасовий період якогось дуже фахового історика. Який або працював з історією України (як спеціальність), або це був український історик, який йому підказував.

Бо в кількох путінських промовах або в публічних бесідах (а я завжди фіксую його історичні розмови та потім проговорюю їх на своєму YouTube-каналі), він кілька разів навів такі, знаєте, дати з подіями, про які можливо знає, навіть серед історичного цеху, сотня людей від сили.

Наприклад його апелювання до Книги ревізії українських замків 1545 року. Це, я вам скажу, треба десь ще знайти, щоб подати таке Путіну. Він сам би в "Архіві Південно-західної Росії" (у виданні ХІХ ст.) навряд би гортав про це, або не читав би самотужки Михайла Грушевського з його аналізом цих замків у багатотомній історії.

Отже бачимо, що у певний період він все ж таки взяв когось з істориків, дуже ґрунтовних, але щось пішло не так. Отже далі Путін перестає користуватися цими дуже глибокими цифрами і видно, що він послуговується надалі спрощеною схемою, автором якої по суті він став вже сам.

Про долю УПЦ МП

— Перейдімо до наступного питання. Цього тижня парламент фактично заборонив московський патріархат. Який прогноз можна зробити, як будуть далі розвиватися релігійні події після цього рішення? Та що буде, наприклад, з храмами, які були під контролем у УПЦ МП? У держави з'являються інструменти їх націоналізувати?

— Безперечно, в контексті цього закону, який я абсолютно підтримую, є певні питання. А що ж справді буде далі? Бо ми з вами маємо розуміти, що церква – це та інституція, яка в Європі є найстарішою. У нас немає таких держав, які б утворилися в першому столітті і продовжували своє функціонування до теперішнього часу.

Московська ж церква була створена Сталіним із прокляттям попереднього патріарха Тихона. Він прокляв усіх, хто працював з більшовиками. Взагалі, ця церква має неофіційну назву в світі, як "Сергіянська єресь". Таку назву вона отримала на честь митрополита Сергія, який пішов на співпрацю з більшовиками і Сталіним.

Маємо розуміти, що ця інституція (УПЦ МП. — Авт.), навіть після початку агресії РФ проти України, з 2014 року, допомагала росіянам, а у 2022-му вони присіли та дивилися на розвиток подій. Це дуже-дуже витривала і виживальна структура.

Очевидно (і дуже можливо), що буде створена підпільна мережа. Її адепти почнуть себе називати катакомбниками. Ми прекрасно розуміємо, що йдеться саме про структуру, а не про релігію, не про віру, а про структурну організацію.

Не дарма 17 серпня 2024-го на Всеукраїнській раді церков підтримали рішення (перед голосуванням у ВР відповідного законопроєкту про заборону), щодо заборони структури, кінцевим бенефіціаром якої є Москва. Тому дійсно і постає у цьому сенсі питання, що ж буде далі.

Хтось з церковників УПЦ МП піде у підпілля, хтось, отримавши просвітлення в голові, скаже своїм парафіям/ громадам, що насправді ця церква є російською, і нам треба долучитися до Єдиної православної помісної церкви в Україні — ПЦУ.

— Що буде на політичному рівні?

— Я можу допустити, що до цього кроку (заборони УПЦ МП. — Авт.) Путін готувався…

*Продовження інтерв'ю з Олександром Алфьоровим читайте на "Телеграфі" найближчим часом. У заключній, третій частині, мова зайшла про імовірність отримання Україною другого томоса для УПЦ МП, коли саме врешті завершиться війна з Росією, а також що Києву робити з населенням звільненої Курщини.

Повну версію інтерв'ю з популярним істориком — дивіться на YouTube-каналі "Телеграфу".