Ракети з Ірану: чи справді Україна готова розірвати дипломатичні відносини і чим це шкідливо

Можливості Києва обмежені, але треба не забувати про міжнародне право

Днями Європейський союз отримав докази того, про що давно говорили США: Іран постачає Росії балістичні ракети для війни проти України. Це не просто чергова новина з фронту дипломатії. За цим стоять реальні атаки на українські міста і обмін технологіями між Москвою і Тегераном.

Україна вже зараз зважує свої опції. Розрив дипломатичних відносин з Іраном – один із можливих кроків. Але що це означає на практиці? Роман Єделєв, юрист-міжнародник і доцент КНУ імені Тараса Шевченка, розповів "Телеграфу" про практичні наслідки такого рішення.

Спроба розриву відносин вже друга

— Що конкретно означатиме для України припинення дипломатичних відносин з Іраном?

— Перш за все, хочу підкреслити, що це вже не перший раз, коли Україна говорить про розрив дипломатичних відносин з Іраном. Це вже друга спроба.

Ще у жовтні 2022 року тодішній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба запропонував президенту України розірвати дипломатичні відносини з Іраном. А у вересні того ж року Міністерство закордонних справ України відкликало акредитацію іранського посла.

З того моменту наші відносини перейшли з рівня послів на рівень тимчасових повірених у справах. Це нижчий рівень дипломатичних відносин за посольський. Тож в нас з Іраном уже не звичайні дипломатичні відносини. Ми не маємо посла в Ірані, а вони не мають свого посла в Україні.

Розрив дипломатичних відносин лише формалізує наявні проблеми. Тим паче Іран тісно співпрацює з Російською Федерацією. І хоч не до кінця зрозуміло, чи поставили вони ракети, постачання дронів не викликає сумнівів.

Що стосується наслідків (можливого розриву дипвідносин — Ред.) — важко передбачити щось конкретне. Можливо, нічого суттєво не зміниться, оскільки про діяльність українського посольства в Ірані мало що чутно. Проте важливо враховувати не лише публічну роботу, а й непублічну. А дипломатична діяльність часто включає доступ до інформації, яку можна отримати лише завдяки "присутності на місці".

Якщо посольство передає важливу непублічну інформацію до Міністерства закордонних справ України, і ця інформація лягає на стіл президента і використовується для планування зовнішньої політики, тоді втрата такого каналу може мати негативний вплив. Без цього ми можемо не бути готовими до подальших кроків Ірану.

Наприклад, якщо посольство України в Ірані має інформацію про те, що Іран передав балістичні ракети і ця інформація непублічними каналами була передана в МЗС і органи державної влади України цю інформацію отримали, проаналізували і прийняли рішення — це чудово. Проте якщо ми цю інформацію від посольства не отримали, то тоді виникає питання, чи точно нам потрібно це посольство?

Посольство завжди є джерелом непублічної інформації. Навіть наявність тимчасового повіреного у справах дає доступ до певного кола спілкування, що сприяє отриманню важливих даних. Ця особа кожного дня ходить на роботу, про щось дізнається, має товаришів, друзів, які можуть щось пояснити.

І якщо дипломатична служба України діє ефективно, то звісно закриття посольства може мати негативні наслідки і для нас. Проте можна спробувати співпрацювати з нашими західними партнерами, які мають посольства в Ірані, і отримувати інформацію через них.

В будь-якому разі, розрив дипломатичних відносин має стати сигналом для Ірану та міжнародної спільноти про нашу серйозну позицію щодо їхньої співпраці з Росією, зокрема в питанні постачання зброї.

— Чи очікуєте ви, що остаточний розрив може статися найближчим часом?

— Я вважаю, що багато чого залежатиме від того, чи зможемо ми підтвердити факт передачі балістичних ракет з Ірану до Росії. Якщо будуть неспростовні докази, то розрив дипломатичних відносин є дуже ймовірним.

Якщо таких доказів не буде, нинішній рівень дипломатичних відносин ймовірно залишиться незмінним. Але знову ж таки, вже зараз наші відносини з Іраном перебувають на низькому рівні. Тимчасовий повірений у справах замість повноцінного посла вже сам по собі сигналізує про наявність серйозних проблем у відносинах між нашими країнами.

"Розрив з Іраном – сигнал для інших, а не спроба змінити Тегеран"

— Такий крок (повний розрив відносин — Ред.) може змусити Тегеран змінити свою поведінку? Або Ірану буде байдуже?

— Ні, не зможе. Іран не припинив своїх дій після розриву відносин з іншими державами, наприклад, після нападів на Ізраїль. Тому розрив з Україною також не змусить їх переглянути свою політику.

Про це треба відверто говорити і розуміти. Але ж ми це робимо не для того, щоб зіпсувати стосунки з Іраном. Насправді вони вже зіпсовані максимально, тому що Іран постачає озброєння державі, яка вчинила агресію проти України.

Ми це робимо, щоб показати іншим державам, що ми готові реагувати на їхні недружні акти. І якщо інші держави зацікавлені в тому, щоб мати з Україною дипломатичні відносини і нормальні стосунки, не потрібно настільки тісно співпрацювати з РФ до того рівня, щоб постачати зброю. Це більше акт для інших держав, ніж безпосередній вплив на наші відносини з Іраном.

"Україна може достукатися саме до іранського народу"

— Чи можна розглядати передачу Іраном ракет як прямий акт агресії? І чи є можливість покарати Іран за це?

— Як акт агресії – ні, тому що акт агресії – це безпосередньо воєнні дії. Так, ми маємо визначення акту агресії в резолюції 3314 Генеральної асамблеї ООН 1974 року.

І постачання зброї не є актом агресії, так само як наші західні держави-партнерки, постачаючи зброю Україну, не вчиняють акт агресії проти Російської Федерації. Проте, якщо порівнювати, то Україна вчиняє самооборону, а Російська Федерація — акт агресії. І от сприяння акту агресії справді можна розглядати як недружній акт і як порушення основоположних принципів міжнародного права.

Щодо покарання. До того моменту, як проти Російської Федерації було введено понад 10 тисяч санкційних обмежень, найбільш санкційною державою був Іран. На цю країну накладено величезну кількість санкцій за ядерну програму, тому нові обмеження не матимуть значного впливу.

Однак політична відповідальність Ірану може бути підсилена через міжнародне засудження та дипломатичні дії.

— Що саме має Україна зробити в цій ситуації? Відверто, є можливість вплинути на ситуацію, або це лише засудження без практичного ефекту?

— Мені б не хотілося робити песимістичних висновків, мовляв, ми не можемо вплинути. Можливості дійсно обмежені, але ми маємо вірити в силу міжнародного права і його зобов'язань.

Ми маємо чітко заявити про те, що Іран постачає зброю Росії, пояснити це на міжнародній арені і своїм громадянам. Також важливо доносити правду громадянам Ірану, що їхній уряд бере участь у війні на боці агресора. Це можна робити через діаспору, яка живе в Україні, або інші канали. Наприклад, іранці, які проживають в Україні, вже не раз пікетували своє посольство, висловлюючи протест проти постачання зброї Росії.

Це один із можливих шляхів — працювати з громадянським суспільством Ірану та пояснювати, що Україна є жертвою агресії, а не країною, яку обманом змальовують як нацистську. Тому важливо впливати на іранську громадськість і спробувати показати, що уряд Ірану діє неправильно, підтримуючи Росію.

Зрештою, ми пам'ятаємо протести в Ірані і репресії, які за ними пішли. Хоча іранський режим не є непорушним, варто сподіватися, що колись він також зазнає змін.