Миротворці на лінії фронту. Чи зможуть іноземні військові зберегти мир та який головний ризик для України

Дипломат розповів за яких умов працюватимуть миротворчі місії і чому мова не йде про безпекові гарантії

Одним із можливих сценаріїв для післявоєнного майбутнього України є присутність міжнародних миротворчих сил на колишній лінії фронту. Ідея про мир, який потребує контролю з боку міжнародних партнерів, обговорюється в західних ЗМІ (які посилаються на дипломатичні джерела). А міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що саме її країна може відправити свої війська для виконання цієї місії.

Загалом, мова йде про миротворчі сили, які мають забезпечити контроль за дотриманням умов припинення вогню — з обох сторін.

"Телеграф" запитав Олександра Левченка, українського дипломата, колишнього посла України в Республіці Хорватія, а також Боснії і Герцеговині, аби дізнатися, як саме можуть бути реалізовані ці ініціативи, які ризики вони несуть для України та чи стане цей механізм більш ефективним за традиційні методи ЄС реагування на геополітичну напругу.

Чому розмови про це поновилися?

Питання, хто міг би сформувати миротворчий контингент для контролю відносного миру після припинення бойових дій обговорюється на тлі майбутньої зміни влади у США. У Брюсселі не виключають, що Дональд Трамп, ставши президентом, може спробувати змусити Україну та Росію сісти за стіл переговорів. Використавши при цьому метод "батога та пряника". До прикладу, пригрозити Україні припиненням військової допомоги в разі відмови від переговорів, а Росії — натякнути на можливість збільшення допомоги Києву.

Як говорить у розмові з "Телеграфом" дипломат Олександр Левченко, присутність миротворців на українській лінії фронту цілком реальна. Питання полягає лише в тому, як, коли та хто буде відповідати за організацію цього процесу.

— Це звичайна міжнародна практика, яка застосовується в подібних ситуаціях. Якщо буде досягнуто домовленостей щодо припинення війни, стане необхідним визначити, як це відбуватиметься: які конкретні координати будуть вказані, де розташовуватимуться українські війська, де — російські, і як забезпечити безпеку на лінії розмежування, — говорить він.

Що собою передбачають такі сили?

Завдання та мандат миротворчої місії зазвичай визначає міжнародна організація, яка її проводить. Як правило, місія виконує спостережну функцію без застосування сили. Її основні обов'язки — моніторинг та звітування. Члени миротворчого контингенту допомагають запобігти ескалації конфлікту, контролюють дотримання умов припинення вогню і, зрештою, сприяють відновленню нормального життя.

Вкрай рідко місії виконують операції з примусу до миру — із застосуванням сили для захисту населення або примушення до дотримання угод.

У випадку України це можуть бути невеликі міжнародні військові контингенти, покликані виконувати кілька ключових завдань.

— По-перше, вони слідкуватимуть за дотриманням режиму припинення вогню. По-друге, їхнім завданням буде моніторинг ситуації, фіксація порушень з боку будь-якої зі сторін та оперативне інформування міжнародних центрів, наприклад, у Брюсселі чи Вашингтоні, — пояснює Левченко.

Крім того, як каже експерт, миротворці мають гарантувати, що будь-які дії, які порушують принцип незастосування сили, будуть негайно задокументовані, а відповідні сторони [країни-гаранти], наприклад США, ЄС чи навіть Китай, будуть про це проінформовані.

"Примус до миру фактично означає новий етап великої війни"

На думку колишнього посла України у Боснії і Герцеговині, в нашій ситуації це будуть виключно спостережні місії без збройного втручання. Про проведення операцій, спрямованих на примус до миру у разі порушення домовленостей, поки що не може бути й мови.

— Операції з примусу до миру — це складніша тема, яка потребує значних військових підрозділів. На сьогодні ні Німеччина, ні Велика Британія не мають ресурсів для примусу Росії до миру. Примус до миру фактично означає новий етап великої війни, — говорить Олександр Левченко.

Однак є інша практика — розгортання миротворчих контингентів, метою яких є розосередження військ (створення буферної зони — Ред.). Це доцільно в ситуації, коли сторони конфлікту не можуть гарантувати безпеку через морально-психологічне напруження між військовими, які ще вчора обмінювалися ударами.

— У таких випадках між сторонами стають нейтральні сили, що діють під прапором Європейського Союзу, НАТО чи інших міжнародних організацій. Наприклад, контингент ООН у цьому контексті навряд чи стане ефективним. Миротворчі сили ООН, які діяли в Африці чи Азії, зазвичай виявлялися слабкими та недостатньо підготовленими для вирішення серйозних завдань, — відзначає дипломат.

За його словами, миротворцями мають бути представники сильних країн, які вже мають досвід участі в складних військових операціях і чиї військові викликають повагу. Це мають бути підготовлені, загартовані бійці, чия присутність буде достатнім стримувальним фактором. Проти таких сил не так легко підняти зброю.

Миротворчі операції часом закінчувалися провалом

За власними заявами ООН протягом останніх 75 років вона успішно завершила десятки конфліктів, таких як у Камбоджі, Сальвадорі, Гватемалі, Мозамбіку та Намібії. У інших випадках, зокрема в Ліберії, Гаїті та Сьєрра-Леоне, місії ООН допомогли зупинити ескалацію.

Проте ООН мала і невдачі. Миротворчі зусилля у Сомалі чи Руанді виявилися безсилі перед насильством і стражданнями.

Не можна оминути події у колишній Югославії в 1990-х роках. Після її розпаду почалася серія міжетнічних конфліктів у Боснії, Хорватії, Косово та інших регіонах. Тоді ж ООН направила миротворців (UNPROFOR) для захисту цивільного населення та гуманітарної допомоги.

Проте миротворці не мали права на активне втручання. Тож коли у 1995 році у Сребрениці почалися масові вбивства, підрозділ миротворців не зміг захистити мирне населення. У місті боснійські серби вбили понад 8 тисяч боснійських мусульман.

До слова, у цій миротворчій місії брали участь і українські військові. Їм вдалося вивезти з анклаву кілька тисяч цивільних мешканців.

— Річ у тім, що основне завдання миротворчих місій — моніторинг та спостереження, а не участь у війні. Якщо місія бере участь у бойових діях, то вона автоматично стає стороною конфлікту, що суперечить її мандату. Такого роду втручання неможливе як на практиці, так і в теорії, — говорить у розмові з "Телеграфом" колишній посол Боснії і Герцеговини Олександр Левченко.

Самі місії зазвичай мають чітко визначений термін дії, який прописується в мандаті. Спочатку вона заходить на певний проміжок часу, наприклад, на рік. Далі її термін перебування продовжується щороку, якщо це погоджено всіма сторонами. Якщо хоча б одна сторона виступає проти, то продовження місії стає неможливим.

Умови вигідні Україні, але будуть обмежені не лише її інтересами

Зрештою, на думку дипломата, миротворча місія не може бути виключно на українських умовах. Зокрема, щоб розгорнути місію необхідна згода Росії.

— Територія, де розгортатиметься місія, звісно, українська, і солдати, які в ній братимуть участь, це усвідомлюватимуть. Проте, з іншого боку, там будуть російські війська, які перебуватимуть на захоплених територіях України. Тож місія фактично оперуватиме в зоні, де відбувається конфлікт між двома сторонами, — говорить Левченко.

Проте навряд інтереси великих країн, таких як Німеччина, будуть суперечити інтересам України у такій місії.

— Не виключено, що під час закритих переговорів, наприклад, між Олафом Шольцом і президентом Зеленським, такі аспекти обговорювалися. Адже, як правило, питання, які порушуються на зустрічах тет-а-тет, не виносяться у публічний простір, — говорить український дипломат.

Нагадаємо, попри заяву міністерки закордонних справ Німеччини, Анналени Бербок про готовність відправити німецьких військовослужбовців до України, сам канцлер Німеччини Олаф Шольц таку можливість виключив.

Є головний ризик, і жодних безпекових гарантій

Організація миротворчої місії (якщо вона відбудеться) опиратиметься на переваги. Однак є і темні сторони такої ініціативи, які Україна має розуміти вже зараз. Головний ризик полягає у фактичному заморожуванні конфлікту, вважає дипломат Олександр Левченко. Це означає, що ситуація залишатиметься нерозв’язаною, і повернення захоплених територій може бути відкладено на невизначений час.

— Тобто ситуація, коли заявляють, що Україна поки не має достатніх сил для звільнення тимчасово окупованих територій, і ми наразі спостерігаємо просування лише в одному напрямку, є певною мірою частиною майбутнього мирного плану. Цей план пропонує американська сторона у координації з іншими країнами, зокрема з Україною, Росією, Китаєм, НАТО, Євросоюзом тощо, — говорить він.

Очевидно, що для розмежування військ потрібно створити певні умови, наприклад, залучити контингент, готовий до виконання виключно моніторингових функцій

— Франція та Англія заявляли про свою готовність до цього, можливо, до цього долучиться й Німеччина. Це відомі та впливові країни, і це важливо, адже контингент із впливових країн викликає більше поваги з обох боків, — відзначає Левченко.

Утім, миротворча місія жодним чином не стане достатньою гарантією безпеки для України без вступу до НАТО. Оскільки вона виконує лише моніторингові функції, і по суті нічого не гарантує. Якщо росіяни підуть в атаку, ця місія зафіксує напад і висловить протест, але це не зупинить Росію.

Як нагадує колишній посол, Росія розпочала агресію проти України, порушуючи статут ООН та близько 200 двосторонніх угод.

ЄС не матиме єдиного рішення

Допускає можливість участі європейських військових у забезпеченні режиму припинення вогню в Україні також нова верховна представниця ЄС із закордонних справ Кая Каллас. На її думку, солдати для такої місії можуть походити з країн, які раніше заявляли про готовність обговорювати відправлення своїх контингентів, зокрема Франція або балтійські держави.

На питання чи може союз взяти на себе відповідальність забезпечити мир або їм бракує єдності, Олександр Левченко відповідає коротко: це не буде єдиним рішенням ЄС, адже вони не мають власних військ.

— Кожна країна-член має свої збройні сили та приймає рішення самостійно. Європейський Союз може лише рекомендувати країнам-членам розглянути можливість участі в такій місії. Але кожна країна вирішує це індивідуально. Можливо, участь братимуть як менші, так і більші країни. Офіційний Брюссель загалом підтримує такі ініціативи як частину спільної зовнішньої та безпекової політики організації, — підсумовує дипломат.

Нагадаємо, новий міністр закордонних справ України Андрій Сибіга вперше взяв участь у засіданні Ради НАТО-Україна в Брюсселі разом із союзниками. За словами Сибіги, вступ до НАТО є "єдиною реальною гарантією" безпеки країни.