Не такий вже і кримінальний: чим цікавий київський мікрорайон ДВРЗ і що там можна побачити (фото)
- Автор
- Дата публікації
- Автор

Це робітниче селище перетворилося на один із найсамобутніших куточків столиці
ДВРЗ — це один із найвіддаленіших районів столиці, який часто оточений міфами про кримінальність і депресивність. Проте насправді це спокійне, зелене місце з унікальним архітектурним спадком і цікавою історією.
Назва району нерозривно пов'язана з Дарницьким вагоноремонтним заводом, який було засновано ще в 1930-х роках під час першої п'ятирічки. Саме завод став серцем майбутнього мікрорайону, а довкола нього почало формуватися селище для працівників підприємства. Сьогодні район ДВРЗ розташований у межах Дніпровського району міста. Він простягається переважно вздовж вулиць Алматинської (після залізничного шляхопроводу), Марганецької та Опришківської.
Від заводу до спільноти: як народився ДВРЗ
Розташоване серед соснових лісів, на той час далеко від столичного центру, поселення росло стрімко. Знаковою подією стала поява першого двоповерхового будинку в 1934 році. Ця будівля виконувала одразу кілька функцій: тут було і житло, і готель, і штаб добровільної народної дружини.
Особливе місце в пам'яті старожилів займає місцевий дільничний Михайло Маценко, який став справжнім символом правопорядку тих часів. Завдяки його роботі район славився низьким рівнем злочинності та безпекою.
Архітектурні особливості району
Сьогодні ДВРЗ — це унікальний архітектурний заповідник, де чудово збереглися автентичні будівлі 1930–1950-х років. Особливу цінність мають споруди, спроєктований видатним українським архітектором Володимиром Добровольським, який також працював над відновленням Хрещатика після Другої світової війни.


Прогулюючись вуличками району, можна помітити елементи українського бароко, вишукані флористичні орнаменти та інші архітектурні деталі, які надають будівлям особливого шарму. Окрема гордість мікрорайону — наріжна вежа, яка колись виконувала функцію протипожежного посту.


Справжнім культурним центром ДВРЗ залишається Палац культури, зведений у 1954 році. Навіть сьогодні, через багато десятиліть, ця споруда продовжує бути осередком культурного життя мікрорайону.
Природа та особливості розташування
ДВРЗ по праву можна назвати одним із найзеленіших районів Києва. Його оточують соснові ліси, а неподалік протікає річка Дарниця. На території мікрорайону розташовано кілька водойм, серед яких озеро ДВРЗ, яке наразі закрите для відвідування.

Унікальною особливістю району є його відокремленість від міського шуму та метушні. До ДВРЗ веде лише одна вулиця — Алма-Атинська, що робить місцевість затишною та спокійною. Ця особливість, з одного боку, створює певні незручності для мешканців, але з іншого — дозволяє зберегти неповторну атмосферу цього куточка Києва.
Стереотипи та справжнє обличчя ДВРЗ
Протягом певного часу ДВРЗ супроводжували стереотипи про його кримінальність. Однак реальність завжди була іншою. Ще за часів роботи дільничного Маценка тут панував спокій і порядок. Сьогодні мешканці мікрорайону особливо цінують тишу та затишок своєї малої батьківщини.
Певну роль у формуванні іміджу району відіграв відомий український співак Потап, який виріс неподалік. Його кліп "У нас на районі" додав популярності місцевості, хоч і з дещо перебільшеним стереотипним забарвленням.
Сучасний ДВРЗ: між минулим і майбутнім
Сьогодні ДВРЗ — це унікальний симбіоз історії та сучасності. Мікрорайон зберігає свою автентичність і культурну спадщину, при цьому поступово розвиваючись і модернізуючись. Місцеві мешканці особливо пишаються своїм районом, його історією та неповторною атмосферою.

Для киян і гостей столиці ДВРЗ може стати справжнім відкриттям — тут можна поринути в атмосферу середини минулого століття, насолодитися архітектурою післявоєнного періоду та відчути особливий дух цього унікального місця. Мікрорайон ДВРЗ заслуговує на більшу увагу як з боку містян, так і з боку влади, адже це справжня перлина Києва, яка потребує дбайливого збереження та розвитку.
Раніше "Телеграф" розповідав про найбільш "щільний" панельний район Києва. А ще сімдесят років тому тут були зовсім інші пейзажі: на місці сучасних багатоповерхівок простягалися хутори, поля лікарських рослин і приватний сектор.