ТОП-5 висновків із битви за Авдіївку

Читать на русском
Автор
724
ТОП-5 висновків із битви за Авдіївку Новина оновлена 19 лютого 2024, 07:36

Політолог, військовий експерт, співголова Громадської ініціативи "Права Справа" Дмитро Снєгирьов спеціально для "Телеграфа"

У ніч на 17 лютого було офіційно підтверджено, що ЗСУ залишили Авдіївку. Це було очікувано, але все одно гірко. Захоплення російськими окупантами будь-якого нашого населеного пункту – це завжди гірко.

Зрозуміло, що зараз ми шукаємо позитив, підраховуючи, зокрема, колосальні втрати, які зазнали окупанти під час штурмів Авдіївки. Радіємо з того, що вдалося врятувати життя багатьох наших хлопців, не допустивши оточення.

Але я хотів би зосередитися на тому, що призвело до втрати (всі ми віримо, що – тимчасової) Авдіївки. Щоб таке не повторювалося.

1. Співвідношення сил та засобыв було в рази не на користь України. Це очевидно. Як і те, що росіяни зазнали колосальних втрат під час штурмів Авдіївки. Але! І втрати ці могли бути значно більшими, і Авдіївка залишатися під нашим контролем, якби Сили оборони не відчували колосальної нестачі снарядів та армійських систем ППО (малого та середнього радіусу дії). Це не дозволило здійснити ефективнішу оборону.

Російські наземні атаки привели в результаті до взяття міста, в тому числі завдяки тому, що проходили за масованої підтримки ствольної артилерії та військової авіації (остання активно використовувала КАБ – авіаційні бомби, що коректуються). Лише в останній момент ми почали рапортувати про збиті літаки супротивника. А так – у повітрі у ворога була тотальна перевага.

І тут питання до наших закордонних партнерів, які, на жаль, передають нам і значно менше, ніж потрібно, і значно пізніше. І снаряди, і ракети, і гаубиці, і РСЗВ, і літаки нам були потрібні ще вчора. До речі, президент США Джо Байден сам визнав, що затримка з наданням допомоги від його країни (через блокування відповідного законопроєкту конгресменами) спричинила окупацію Авдіївки росіянами.

2. На жаль, не було зроблено висновків з аналогічних бойових дій у районі Соледара та Бахмута. Основний акцент робився на утримання великого промислового підприємства – у разі Авдіївського коксохімічного заводу. Але окупанти врахували досвід Маріуполя (штурм "Азовсталі" та заводу ім. Ілліча). І, як і в Бахмуті, коли з флангів обійшли завод із переробки кольорових металів, в Авдіївці саме фланговими ударами досягли своїх цілей, не вплутуючись у лобовий штурм АКХЗ.

Удар був із боку населеного пункту Бердичі, з виходом на Ласточкине. А другий – на Індустріальний проспект. Цими маневрами супротивник фактично перерізав локації ЗСУ. По суті, відбулося повторення бахмутського сценарію. Наші основні вузли оборони виявилися блокованими. І їх довелося залишати, щоб не повторити досвід "Азовсталі ". Чого не хотіли ані наші військові, ані українське суспільство.

Незважаючи на те, що Авдіївський коксохім ще можна було тримати, перерізання транспортних артерій неминуче перетворило б його на Азовсталь-2. Отже, рішення про відведення сил і засобів з Авдіївки, щоб не потрапити в оперативне оточення, було абсолютно вірним. Навіть запізнілим.

3. На жаль, був провал Головного управління розвідки Міноборони України. Йдеться про те, що фактично під носом у ГУР російські спецназівці готували прорив (через дренажну трубу) у тили нашого Авдіївського угруповання. Довжина труби – близько двох кілометрів. Дивно, що наша розвідка не врахувала такий сценарій. Тим більше, що окупанти не вперше використовують дренажні системи для проникнення в тил ЗСУ. Такий епізод був під час боїв за Донецький аеропорт. Але тоді наші "кіборги" зуміли заблокувати цю можливість.

У випадку ж з Авдіївкою кілька місяців йшла з боку супротивника йшла підготовка: відкачування води, зварювальні та бурові роботи, влаштування "схронів" зі зброєю та спорядженням. Потім був прорив у районі "Царської охоти", з подальшим ударом у фланг українського угруповання, зосередженого на "Зеніті". Це потужний укріплений пункт, який ми вибудували з 2014 року. Там серйозні бетонні укріплення. І цю позицію можна було тримати досить довго. Але оскільки "проспали" ворожий маневр із використанням труби, довелося залишати "Зеніт". Вважаю, що про це треба говорити. Якщо не аналізувати провалів, надалі вони можуть повторитись.

4. На жаль, у випадку з Авдіївкою, як і у випадку з Бахмутом, довгий час політична логіка переважала військову. Місто теж почали піарити як фортецю, на кшталт фортеця-Бахмут. І наші західні партнери, і Генштаб під час боїв за Авдіївку, як і у випадку з Бахмутом, наполягали на необхідності виведення військ. З військового погляду залишення Авдіївки – не критично. Набагато страшніше було б втратити там безліч наших військових, озброєнь, техніки.

Головком Залужний приблизно за місяць до зняття з посади заявляв, що настане період, коли нам доведеться відводити війська з Авдіївки. Вже на початку цього року було ясно, що утримувати місто вкрай важко, воно дуже вразливе.

Політичне керівництво тоді не дослухалося. Добре, що в результаті рішення про вихід з Авдіївки все ж таки було прийнято. Хоч і із запізненням. Про що говорить введення в місто 3-ї штурмової бригади, якій довелося прикривати відхід решти захисників.

5. Вкрай важливо, щоб за майже чотири місяці активних боїв за Авдіївку відповідальні особи змогли підготувати нову лінію оборони (2 та 3 рубежі), куди відійдуть наші військовослужбовці. Щоб не вдалося, як у Бахмуті, коли відходити довелося буквально в чисте поле. 13 лютого на Донеччині побував прем’єр Шмигаль. Після чого повідомив, що фортифікаційно-інженерні споруди там готові. Сподіваюся, що це не просто слова.