Байден уже розмовляє з Богом. У чому небезпека для України та світу - Леонід Швець

Читать на русском
Автор
1707
Байден уже розмовляє з Богом. У чому небезпека для України та світу Новина оновлена 10 липня 2024, 20:25

Журналіст Леонід Швець спеціально для "Телеграфу" проаналізував здібності Байдена ефективно управляти США та світовими процесами

Як відомо, президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден у недавньому інтерв’ю, відповідаючи на одне з найгостріших питань поточного моменту, заявив, що зніметься з передвиборних перегонів лише у тому випадку, якщо Всемогутній Господь зійде з неба і велить йому це зробити. "Всемогутній Господь не зійде", — пообіцяв американський лідер. Вражає навіть не так впевненість старого президента у своїх силах, як тісні робочі стосунки з Господом та знання Його планів. Але, дійсно, кому ще бути в курсі божественного задуму, як не лідеру головної глобальної могутності, де-факто Його наміснику на землі, що втілює верховну волю, "вирішувачеві".

Недарма політиків вищого рівня називають небожителями: вони, вважається, мешкають на недосяжній і незбагненній висоті, мають таємні знання, орудують прихованими важелями. А найважливіші важелі відомо де – у Вашингтоні. Проте 27 червня під час дебатів Байдена з Трампом стався наочний сеанс викриття. Щоб зрозуміти, що відбувається, не потрібно мати мінімального знання про світ політики, достатньо мати сильно вікових родичів, щоб з повним правом судити про психофізичну готовність нинішнього голови Білого дому до наступного терміну.

Те, що було далі, вражає не менше: дідусь Джо категорично відмовляється визнавати очевидне-неприємне. І саме це заперечення додатково характеризує його кондицію, здатність до аналізу реальності та прийняття рішень. Вирішувалка у "вирішувача" збоїть. Про особливу впертість людей глибокого похилого віку всім теж відомо не з чуток.

І не було б у цьому великого лиха, якби йшлося про керівництво якоїсь країни, яка не особливо впливає на щось у світі, хоча теж народ, звичайно, шкода. Але коли визначається лідер світового лідера, а на це місце претендують, з одного боку, людина не першої старості, нездатна віддаватися роботі 24/7 і вражати енергією в рідкісні робочі хвилини, а з іншого – патологічний брехун, шахрай та нарцис, з купою кримінальних справ, та й з мінімальною віковою дистанцією від конкурента, стає дуже ніяково. Будь-хто, хто хоч раз проходив співбесіду при прийомі на роботу, здатний оцінити, наскільки низько розташована планка вимог до претендентів на посаду, від якої залежать долі мільйонів людей.

І все це відбувається, як на зло, у переломний історичний момент, коли колишні механізми підтримки глобальної стабільності, ті самі, в яких провідну роль відіграє Америка, втратили ефективність; коли міжнародному порядку кидають виклик не лише ядерні диктатори Путін і Кім Чен Ин, а й примітивне плем’я хуситів, яке безкарно перекрило найважливішу морську артерію; коли іранські проксі страчують ізраїльських немовлят у мікрохвильових печах; коли Китай, що розпухнув за десятиліття безприкладного зростання, ніяк не вирішить, він серед красивих чи розумних. Планету трусить від того, що відбувається, і ще більше від того, що може статися.

Американці нерідко використовують вираз "найдоросліша людина в кімнаті", коли йдеться про пошук того, хто готовий приймати складні рішення і нести за них відповідальність в обстановці загального хаосу та взаємних звинувачень. Ось зараз така ситуація: старі є, дорослих нема. Причому вимоги до дорослості в цих умовах гранично підвищені: потрібно не заспокоїти публіку та запевнити у безпеці, а навпаки, роз’яснити їй ризики, приготувати до гіршого та мобілізувати на опір. Поки старі коні запевняють усіх, що борозну не зіпсують, потрібні скакуни зовсім іншого темпераменту, рішучості і, скоріше, здатні подолати складні бар’єри, ніж до рутинної оранки.

Обставини дуже нагадують передвоєнні, коли російські війська стояли біля кордонів України, Вашингтон публікував дані про заплановане вторгнення, а Володимир Зеленський запевняв, що країна в травні, як завжди, посмажить шашлики, а на Новий рік разом із президентом посміється зі своїх страхів. Зрозуміло було прагнення не допустити паніки, але запевнення в тому, що страхи хибні були хибними на 100%. Нинішні заяви Байдена, що він "той хлопець, який зупинив Путіна" (вже!), або заяви Трампа, що він усе припинить за 24 години, звучать не менш гнітюче, ніж шашличні обіцянки молодого українського президента, що йшов укладати мир, а нарвався на страшну війну.

Червоною лінією – зараз модно говорити про червоні лінії – через усі виступи західних лідерів проходить обіцянка не допустити ескалації, і це при тому, що вона безперервно наростає. Може, час перейти до розмови про те, як західному блоку діяти в умовах ескалації? Ну от просто зняти цю внутрішню заборону, яка не дозволяє називати речі своїми іменами та приймати рішення відповідно до реальної обстановки та тенденцій її розвитку. А тенденції небезпечні. Домінуюче прагнення зберегти якомога більше мир у колишньому вигляді веде до його прискореного розвалу. Нездатність Заходу адекватно відреагувати на виклики сприймається режимами-гопниками як свідчення слабкості, яка, своєю чергою, провокує нові смертельні витівки.

Україна щодня кров’ю платить за те, щоб утримувати фокус уваги союзників і партнерів на головному: у світі розперезалося чисте зло, і не треба обманювати себе надією, що з ним можна домовитися, якось угамувати в прийнятних рамках і повернутися до комфортного почуття невразливості. Примадонна Пугачова відреагувала на ракетний удар по "Охматдиту" словами: "Бог терплячий, але всьому є межа". На це можна відповісти словами Байдена: "Всемогутній Господь не зійде". Доведеться важко попрацювати, без ілюзій, але й без розпачу, щоб діти перестали вмирати через забаганку закомплексованого чудовиська. У формі вашингтонські небожителі чи ні, нам зупинятися все одно не можна. Нехай підтягуються.

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.