Ми поїхали в одне з місць, де лікують людей після полону. І побачили дещо круте - Наталія Нагорна

І ми поїхали в одне з місць, де лікують людей після полону. І побачила таку круту комунікацію.

До родичів, які, звісно, хочуть побачити своїх, вийшов офіцер. Він представився, він назвав точний час, коли вони зможуть побачити рідну людину. Він ПОПРОСИВ, щоб це не тривало аж дуже довго. "Давайте почнемо з 15 хвилин" — сказав він, потім у вас ще буде багато часу.

Він розповів родичам, де вони можуть поїсти, поки чекають, отут смачна кава, а тут смачна піца. А ось тут вам буде цікаво поки прогулятися і відпочити та видихнути перед такою довгоочікуваною зустріччю.

Він говорив спокійно. Він ставив нормальні питання. Він говорив родичам про те, що, хоча їхня родина зараз така піднесена, але "вам може здатися, що ваша рідна людина вам не зраділа, але йому може бути складно проявляти емоції, зустріч з вами — це велика радість, але і великий стрес".

"Йому можуть бути некомфортні ваші обійми, але це не означає, що він вас не любить"

"Дайте йому час".

Дівчині, яка розплакалась, він покликав психолога. Так, поруч чекав психолог. І через 10 хвилин дівчина посміхалась.

Він покликав їхнього співробітника, який пройшов полон і зараз працює зі звільненими. І сказав "це наш боєць, він проживав цей досвід, якщо вам потрібна порада, як себе поводити, то він може дати вам цю пораду".

"Ви зможете побачити, як вони живуть і де їх лікують, але не треба зараз приносити…" і перерахував важку їжу, газовані напої тощо.

Він нічого не забороняв. Але радив. Підтримував. Ставився з розумінням. Пояснював.

Він дав рідним розуміння та спокій. Легкий інструктаж та повагу.

Це було дуже правильно та необхідно.

Я була йому дуже вдячна за те, що він робить цю роботу саме так, бо це дуже складно — справитися зі своїми емоціями.

Джерело — допис Наталії Нагорної у Фейсбук.