"Славний перемогами" Володимир Мономах: як закінчилась остання золота епоха Київської Русі

Читать на русском
Автор
1307
Володимир Мономах на Долобському з'їзді князів у 1103 році. Картина Олексія Ківшенка, до 1895 року
Володимир Мономах на Долобському з'їзді князів у 1103 році. Картина Олексія Ківшенка, до 1895 року

Мало хто з князів домонгольської доби залишив по собі і гучну славу, і добру пам’ять

Серед князів-полководців Києво-Руської держави, мабуть, найбільших перемог на полі бою здобув онук Ярослава Мудрого Володимир Всеволодович Мономах (1053–1125). 27 квітня 1113 року, тоді ще переяславський князь Володимир Всеволодович посів київський престол. Це була остання золота, недовга епоха в історії держави домонгольської доби…

Політична помилка Ярослава Мудрого та князі-ізгої

Народився Володимир у Києві за рік до смерті славнозвісного діда — 1053 року. Всеволод Ярославич був улюбленим сином і наступником Ярослава Мудрого, тож більшу частину часу в молодості перебував поряд із батьком у стольному граді.

Мати Володимира Марія була дочкою візантійського імператора Константина IX Мономаха. Синодики Видубицького монастиря називають дружину Всеволода Анастасією (можливо, це чернече ім’я). Прізвище діда міцно пов’язане з ім’ям Володимира. Мало хто з князів домонгольської доби залишив по собі одночасно і гучну славу, й добру пам’ять.

Після смерті матері 1067 року Володимир виїжджає з батьківського дому й стає (у 14 років!) удільним князем Ростово-Суздальської землі; Всеволод в той час був князем Переяславським і вже через рік після смерті дружини бере другий шлюб — з донькою половецького хана Шарукана, яка в хрещенні отримала ім’я Ганна.

Удільні князі постійно "змінювали прописку", тож і Володимир після Ростова володарював у Смоленську, Володимир-Волинському, Чернігові та знову в Смоленську. У Смоленську він князював недовго і повернувся до Чернігова, де володарював 16 років. Увесь цей час він виконував доручення старших князів.

Великий князь Володимир II Всеволодович Мономах. Портрет з Царського титулярника, 1672 рік
Великий князь Володимир II Всеволодович Мономах. Портрет з Царського титулярника, 1672 рік

1075 року Володимир допомагав союзникам-полякам у їхній боротьбі з німецьким імператором Генріхом IV. Дружина князя через Богемію (Чехію) навіть дійшла до сілезького міста Глоґау. Чехи й німці зустріли військо Володимира та поляків.

Атаки важкоозброєних рицарів дедалі більше й більше знекровлювали центр позицій, де стояли ратники Володимира. Однак коли чеська піхота не встигла за німецькими рицарями, Мономах кинув у тимчасовий пролом свою кінноту. Рицарі опинилися в пастці (одягнуті у важкі обладунки, вони не могли повернутися назад) й були повністю розгромлені. Легкоозброєні чехи врятувалися втечею.

Наступного ранку поляки підписали мир із чеським королем Вратиславом II, знялися з табору й повернулися додому. А руські воїни продовжували бойові дії, брали приступом місто за містом, тож брат Вратислава — єпископ Яромир — підписав так званий ряд, який вимагав Мономах: "Дасте дари на все військо, щоб розподілити серед воїнів, та й ще сім’ям загиблих, заплатите нам, як і ляхам, відкуп в тисячу гривень, а також забезпечите "єствой".

У молодості Володимир часто вступав у союзи з половцями й торками, громив з ними непокірних князів-ізгоїв (вони претендували на княжі столи — часто на законних підставах — у містах, але були вимушені задовольнятися уділами). Два такі князі (Борис і Олег) із половцями й касогами 1071 року з Тмутаракані прийшли на Русь.

Літописець розповідав: "Приведе Олег и Борис погания на Руськую землю, и подойста на Всеволода с половци". Дружину Всеволода Ярославича розгромили на річці Сожиця, і він був вимушений поступитися Черніговом, отримавши як компенсацію Переяслав.

Уся Русь об’єдналася проти князів-ізгоїв і половців. Декілька днів кияни, смоляни, туровці, переяславці Мономаха намагалися взяти приступом Чернігів, завдали місту великої шкоди, але коли з тмутараканських степів із підкріпленням повернулися Олег і Борис, союзники були вимушені кинутися їм назустріч до з’єднання князів із половцями.

3 жовтня 1078 року на Нежатиній ниві відбулась битва. Ціною загибелі великого князя Київського Ізяслава ізгоїв розгромили. Головну роль у перемозі відіграла дружина Володимира Мономаха. На велике княжіння в Києві заступив батько Володимира — Всеволод.

Втім, однією з найбільших політичних помилок Ярослава Мудрого стало рішення передавати княжі столи на всіх рівнях наступним за старшинством рідним братам, а не синам померлого володаря. Адже в цій ситуації, крім Святославичів і Ростиславичів, ізгоями ставали й Ізяславичі.

Битви та з’їзди

А тим часом почалося довге, майже 15-літнє, князювання Володимира в Чернігові. Місто швидко відбудували. Мономах був князем і в Смоленську.

Майже кожного року Володимир вимушений рушати в походи з батьком — на Мінськ, Полоцьк, до напівдикунської В’ятської землі. 1084 року він розгромив на Волині князів-заколотників, які на чолі з Ярополком намагалися відокремитися від Києво-Руської держави.

У квітні 1093 року в Києві помирає великий князь Всеволод Ярославич. Вокняжіння Володимира Мономаха на батьковому столі фактично призвело б до громадянської війни. Київські бояри підтримували Святополка, тим більше, що згідно з князівською "лествіцею" Святополк залишався старшим князем на Русі як син старшого Ярославича. Його батько був великим князем Київським до Всеволода.

"З Києва поїхали всі, хто підтримував дім Всеволода, хто здавна був ворогом Ізяславичів і Святославичів, усі, хто близький до Володимира Мономаха". Під владою останнього залишалися старі вотчини роду — Чернігів, Переяслав, Ростов, Суздаль та Новгород; проте Святополк забрав Смоленськ.

І в цій ситуації новий великий князь Київський вирішив підняти свій авторитет перемогою над половцями. 26 травня 1093 року на річці Стугна (протікає від Василькова до Обухова і в районі Українки впадає в Дніпро. — Ред.) виключно кінні дружини південноруських князів зазнали страшної поразки від половців. У битві загинув рідний брат Володимира — Ростислав. Сам Мономах лише з кількома десятками дружинників перейшов на лівий берег Дніпра.

Орда стала палити київські, переяславські, чернігівські землі й захопила місто Торчеськ, яке заснували союзники русичів — торки (нині — територія с. Ольшаниця на півдні Київської області).

Наступного року прийшла нова біда — у серпні 1094-го під стінами Чернігова з’явилася тмутараканська дружина князя Олега та донські половці. Вісім днів тривала облога міста, і все ж Володимир Мономах був змушений у майже безвихідній ситуації домовлятися з Олегом, який мав, за законами престолонаступництва, першочергове право на чернігівський престол.

Володимир їде до батькової вотчини. І вже як переяславський князь 1095 року завдає поразки половецькій орді ханів Ітларя та Кітана. Святополк Київський вирішує пристати до Мономахової слави й запрошує його до спільного походу в половецькі степи. Олег Чернігівський вирішив відсидітися за фортечними стінами. Як він незабаром пошкодував! Фактично під орудою Мономаха кияни й переяславці блискавично атакували половецькі стани. Чимало полону й скарбів привезли князі до своїх столиць.

Напад давньоруської дружини на половців (куманів). Мініатюра з Радзивілівського літопису
Напад давньоруської дружини на половців (куманів). Мініатюра з Радзивілівського літопису

Наступного року орда хана Тугоркана вирішила помститися за поразку одноплемінників. Володимир саме був у Києві й тому повернувся під стіни Переяслава вже разом зі Святополком. Половці опинилися в пастці між захисниками міста й дружинами князів. На березі Трубежа 19 червня 1096 року загинуло декілька тисяч половців і Тугоркан із сином.

Недовго довелося чекати відповіді ворогів. Вже 20 липня хан Боняк з ордою несподівано з’явився під Києвом; спалив передмістя, захопив Видубицький монастир і розгромив двір князя. Мономах писав: "І знову зі Святополком гналися за Боняком і не наздогнали їх. І потім за Боняком гналися за Рось, і знову не наздогнали їх".

Ще один удар стійко витримав Володимир — улюблений син Ізяслав загинув у битві з Олегом під Муромом. Інший син Мстислав, який княжив у Новгороді, таки розгромив дружину колишнього князя-ізгоя. Проте Володимир відмовляється від практики помсти "око за око" й передає Олегу менший престол, підписуючи мирову.

1097 року Мономах став ініціатором Любецького, 1100-го — Витачівського і 1103-го — Долобського з’їзду князів. На них обговорювали питання єдності Київської Русі, припинення внутрішнього розбрату й боротьбу проти половців. Ухвалені на з’їздах рішення допомогли князям згуртуватися й провести чотири переможні походи проти половців.

1103 року відбувся перший похід на землі непереможних доти донських половців. Для кочовиків почалися важкі часи, тим більше, що постійні чвари між ханами ставали на заваді їхньому об’єднанню. Через чотири роки хани Боняк і Шарукан були розгромлені об’єднаним військом південноруських князів; знову за формальним керівництвом Святополка, а фактичним — Володимира.

Один із давньоруських письменників писав про Мономаха: "Ними половці лякали своїх дітей у колисках". 1111 року "руські дружини пройшли далеко на схід половецькими степами й змусили сина хана Шарукана — Отрока — тікати із 40-тисячною ордою до Грузії" (Микола Котляр. "Історія України в особах").

Київський престол

У квітні 1113 року помирає великий князь Святополк. У Києві почалися заворушення — боролися дві партії. Перша, під проводом боярина Путяти, підтримана лихварями-юдеями, прагнула зробити князем Ярослава Святополковича; друга — прибічники Володимира Всеволодовича, яких було чимало і серед дружинників покійного Святополка, й серед кліру.

Мономах відмовився посісти великокняжий стіл, але після умовлянь містян вирішив узяти під свою руку столичний престол. Йому вже виповнилося 60 років. За останні майже 13 років життя Володимир Всеволодович зумів і де-юре, і де-факто відновити майже одноосібну монархію в Києво-Руській державі.

Володимир Мономах на київському престолі. Лицьовий літописний звід, 1568 рік
Володимир Мономах на київському престолі. Лицьовий літописний звід, 1568 рік

1116 і 1117 років він двічі ліквідовував спроби удільних князів відокремитися — у Мінську та Володимирі на Волині. У далекі походи на знекровлених половців ходив лише його син Ярополк.

Наприкінці життя Володимир Мономах підготував "Повчання", адресоване синам, у якому доводив необхідність збереження державної єдності країни. Він залишився в історії зразком доброчесності та державної мудрості. За його ініціативи ігумен Сильвестр відредагував "Повість минулих літ" Нестора, доповнивши її подіями з 1110 до 1123 років.

Сторінка з Повчання Володимира Мономаха, 1150-ті роки
Сторінка з "Повчання Володимира Мономаха", 1150-ті роки

Видатний український історик Микола Костомаров писав про великого князя Київського: "За ним у історії залишається те велике значення, що, живучи в суспільстві, яке ледь вийшло з найбільш варварського стану, перебуваючи в такому середовищі, де всякий гнався за вузькими корисливими цілями, ще майже не розуміючи святості права й договору, один Мономах тримав знамено загальної для всіх правди і збирав під нього сили Руської землі".

Заповіт Володимира Мономаха дітям. Літографія 1836 року на малюнку Бориса Чорикова
"Заповіт Володимира Мономаха дітям". Літографія 1836 року на малюнку Бориса Чорикова

Помер Володимир Мономах 19 травня 1125 року у Вишгороді. Поховали великого князя Київського у Софіївському соборі поряд із батьком Всеволодом і славним дідом Ярославом Мудрим.