Якими були радянські байкери та як СРСР використовував їх у своїй ідеології (фото)

Читать на русском
Автор
1958
Колаж "Телеграф" Новина оновлена 02 квітня 2024, 10:39

Байкери у СРСР так і не з'явилися, натомість були рокери

Є тільки ти, твій байк і дорога… У випадку з радянськими байкерами, був ще й комунізм. Щоправда, і байкерами тоді любителів мотоколісного транспорту, звісно, ніхто не називав.

"Телеграф" розповідає якими були байкери у часи Радянщини та чому для цієї категорії громадян певний час існували суттєві поблажки.

Історія становлення радянських мотоциклістів

До Радянського Союзу, в часи Російської імперії, всередині країни не було виробництва мотоциклів, однак проводилися змагання за участю "моторів", як їх тоді називали. Змагання проходили регулярно, аж до Першої війни.

Жовтнева революція разом з війною серйозно підірвали новий вид спорту й очевидно добряче загальмували розвиток у цьому напрямку, в цілому. Особливо на тлі європейських країн і США. Після революції, радянська влада швидко зметикувала, що для поширення своєї ідеології світом, варто використовувати неформальні канали.

Мотопробіг у 20-х роках XX ст.

Молодій радянській державі періоду НЕПу потрібно було покращувати відносини з європейською спільнотою. Додумалися пустити в хід "байкерів", яких тоді, звісно, ніхто так не називав. Це були молоді комуністи, до глибини душі закохані у радянську ідеологію і які вміли їздити на мотоциклах.

Вони й зголосилися брататися з робітниками Європи, долаючи тисячі кілометрів, щоб проводити м'яку радянізацію. Радянські спортсмени на мотоциклах брали участь у різних європейських змаганнях та пропагували комунізм і соціалізм.

Диплом учасника мотозабігу

Напівлегальна дипломатична місія на мотоциклах відбувалася по-різному. У 1919 році навіть було затверджено порядок видачі паспортів для виїзду за межі держави. Виїзд-в'їзд з СРСР залишався досить вільним аж до середини 20-х років. Проблеми почалися із запровадженням колективізації. Тоді частина "байкерів" трохи розчарувалися у Радянському Союзі й владі довелося затягувати гайки, щоб не дозволити втекти за кордон на залізному коні тим, хто тепер мріяв змінити батьківщину.

Міжнародні автопробіги

Франція офіційно визнала СРСР лише у 1924 році. Бажаючи повернутися обличчям до союзників і паралельно несучи у міжнародні маси своє ім'я, радянська влада організувала перший мотопробіг. Послання було приблизно наступним: мотоциклісти-ентузіасти їздять Європою, розвінчуючи антирадянські міфи білогвардійських емігрантів і діляться історіями про соціалістичні блага.

Поїздку до Лондона у 1924-му році організував Московський автомобільний клуб. Четверо добровольців із професійних спортсменів вирушили на індійському Royal-Enfield та американському Harley-Davidson підкорювати серця британців. Якби поїхали на радянській техніці — не доїхали б. "Совєцкій мотопром" тоді знаходився у зародковому стані.

У 1927 році мотопробіг повторили. Однак тепер у країнах Європи до радянських мотоциклістів ставилися більш підозріло. Відомо, що під час зупинки у Варшаві громадянам СРСР приділяли особливу увагу, по кілька разів перевіряючи документи та допитуючи про мотиви відвідин Польщі. Подібні ситуації повторювалися й у Франції, і у Великій Британії. Лише у Німеччині "байкерів" зустріли радо — воно й не дивно, лідером їхньої Націонал-соціалістичної робітничої партії був ніхто інший, як Гітлер.

Повернувшись у СРСР, на мотоциклістів чекала перевірка НКВС. Після шестигодинної розмови учасників пробігу розпустили додому, але на міжнародних пробігах поставили хрест. До того ж Радянський Союз перестав загравати з Заходом і потреба у "байкерах" відпала.

Розквіт мотопрому

Після Другої світової війни, мотоциклетний рух у СРСР розквітнув. На руку зіграв старий-добрий дефіцит. Дозволити придбати собі авто могли одиниці, а мотоцикли коштували на порядок менше та й через війну їх було набагато більше.

Водночас в Америці почав зароджуватися справжній байкерський рух. Однак, у Радянському Союзі про нього ніхто й гадки не мав, а якби й мав, то нічого це не змінило б. В умовах тотального контролю та диктатури навіть уявити "вільний байкерський рух" було б важко. Тож у СРСР мотоцикл для населення залишався просто доступним засобом пересування, а не предметом представників байкерської субкультури.

Поява байкерів у Союзі

Відлуння дійсно байкерської субкультури дійшло до СРСР лише наприкінці 70-х — початку 80-х рр. Тоді крізь залізну завісу почали просочуватися елементи американської культури. Мотоциклістів 80-х років вже можна було назвати байкерами. Щоправда, й тут щось пішло не так і називали їх "рокерами", здебільшого через те, що рок-музика і зовнішній вигляд (а вони дійсно намагалися наслідувати американських байкерів в усьому) були специфічними й видавали приналежність до окремої субкультури.

Звісно, поведінку і кодекс радянських байкерів складно навіть порівнювати з їхніми американськими "колегами". Про жодні заворушення, протести й сповідування власних законів не йшлося, однак порушити правила дорожнього руху і спровокувати місцеве ДАІ, щоб потім від нього втекти могли й радянські їздоки.

Раніше "Телеграф" розповідав про чотири забобони родом із СРСР. Деякі вірять у них досі. Також ми розбиралися в тому, чому в СРСР була поширена традиція "проставлятися" та "обмивати" серйозні покупки. Спойлер: не від хорошого життя.