Як подолати ігрову залежність - розповідає психотерапевтка

Після повномасштабного вторгнення в Україну прийшла "грошова чума" — ігроманія. Здавалося б, коштів поменшало, але люди — і цивільні, і військові, — витрачаються на азартні ігри.

Що таке ігроманія? Чи правда, що головна причина епідемії цієї хвороби в Україні – війна? Хто опинився у зоні ризику? І головне – це лікується? Про те, чи можна повернути близьку людину до нормального життя, "Телеграф" поговорив із психотерапевткою Тетяною Станіславською.

Усі хочуть "чарівну пігулку"

— Нещодавно військовий опублікував крик душі про проблему ігроманії в армії. Це проблема саме нашої війни в Україні?

— Ігроманія — не проблема виключно війни чи лише України. По-перше, це така ж поширена залежність, як алкогольна чи наркотична. А по-друге, від неї страждають військовослужбовці багатьох країн, зокрема — Британії, Ізраїлю, США.

Азартні ігри — по суті механізм подолання стресу і тривоги, а також психотравм під час війни (для військових це ще й несвідома спроба здобути перемогу, хоча б таким чином).

Під час війни в принципі багато неприємного виходить із тіні людської природи. Пороки та патологічні тяжіння ніби отримують дозвіл проявитись. На них накладаються неминучі потрясіння — і залежності квітнуть буйним кольором.

Процес же гри та виграшу провокує викид дофаміну. Це хімічна речовина мозку (нейромедіатор), яка відіграє ключову роль у кількох функціях організму, включаючи приємну винагороду та мотивацію.

— Хто схильний впадати в залежність від азартних ігор? Чи є типи людей, які перебувають у зоні ризику?

— У зоні ризику (я дуже узагальню) люди із виснаженою нервовою системою. У яких до війни, може, й були навички саморегуляції, але зараз вони втрачені, а самі люди дуже втомилися, щоб контролювати свої бажання. Вони більше не мають сил боротися зі своїми внутрішніми "драконами" — все йде на битву із зовнішніми викликами.

Тому люди шукають швидкі та прості способи зняти стрес. Усі хочуть "чарівну пігулку", яка все миттєво вирішить. Залежності відмінно закривають цю потребу.

— Ігроманія — це офіційно визнане захворювання?

— Так. Ігрова залежність — психіатричне захворювання, що діагностується, з дуже чіткими критеріями.

Складність діагностики полягає в тому, що гравець часто приховує масштаб фінансових проблем або значно зменшує їх. Він і сам палко вірить, і інших довкола переконує, що ось-ось відіграється, закриє борги, залатає дірки у своєму бюджеті. Тому не завжди можна швидко зрозуміти, що людина досягла дна.

Щодо лікування — тут теж все непросто. Як і при алкоголізмі, наприклад, при ігровій залежності запорука терапевтичного успіху лежить у бажанні самої людини позбутися її. А бажання такого нема.

Зате є багато дофаміну — гормону, який відповідає за ейфорію та задоволення. Відмовитися від них дуже важко.

Навантаження більше, а сил менше

— Чим відрізняється ігроманія часів війни та мирного часу?

— Різниця у двох речах: інтенсивності зовнішніх стрес-факторів та дефіциті внутрішнього ресурсу.

У мирний час викликів також чимало, але немає обстрілів, вибухів, смертей. Немає колосальної кількості горя довкола. Війна — дуже специфічний час, катастрофічний за масштабом, що руйнує психіку. Тож, на жаль, зараз навантаження більше, а сил долати — менше.

— Як швидко ігроманія руйнує людину?

— Швидкість розвитку патологічних потягів залежить від багатьох факторів. Мають значення особливості і нервової системи, мозку, і характеру. Дуже важливі сценарії подолання стресів протягом усього життя.

Має значення, як людина психічно організована, як справляється по життю з труднощами, як вона в принципі переживає екстремальні обставини. Усе це впливає динаміку розвитку ігрової залежності.

Симптоми можуть періодично вщухати та повертатися. Можуть розвиватися швидко або багато років.

Наслідки, пов’язані з азартними іграми, можуть стосуватися не лише сімейних проблем, боргів, незаконної діяльності. Але й вести до підвищеного ризику суїциду та інших психічних розладів, вживання психоактивних речовин. Є дослідження, згідно з якими проблемні та патологічні гравці можуть відчувати високий рівень серцево-судинних захворювань.

— Можна вилікуватися від ігроманії на 100%, чи це вирок на все життя і ризик зірватися буде завжди?

— Можна, це можливо. Навіть маючи схильність до залежностей, можна навчитися тримати її під контролем. Але в лікуванні варто говорити про комплекс заходів. Неможливо вилікувати ігрову залежність окремо від решти проблем із психічним здоров’ям. Причому це стосується як військовослужбовців, так і всього населення країни.

Лікування від ігроманії — це насправді випробування. Наскільки мені відомо, медикаментозного лікування ігрової залежності не існує — хіба від супутніх станів, таких як тривога, депресія. Але є вербальна психотерапія, вона доказово працює. Хороші релаксаційні техніки, мотиваційні наративні практики. Але ще раз: намір самого гравця позбутися залежності — важливіший за будь-які напрямки та методи.

Залежність — це біда, потрібно терпіння

— Щодо ігроманії до психолога чи психотерапевта частіше звертаються родичі? І чи є тенденція до посилення епідемії?

— Військові із цією проблемою звертаються рідко. Бо ще раз: якщо ігрова залежність приносить задоволення, то як від неї можна добровільно відмовитись? Звертаються або дружини, які в паніці спостерігають, як тане сімейний бюджет, або командири середньої ланки, які переживають за побратимів.

За моєю особистою статистикою динаміка залежності посилюється в ході війни, як і інші негативні наслідки. Але це із суб’єктивних спостережень. Для повноти картини потрібні дослідження.

— Як розмовляти з людиною про її залежність? Чого не можна казати, наприклад? Що може викликати у неї відторгнення/агресивну реакцію ?

— Будь-яка розмова про проблему із залежним, якщо він не готовий лікуватись — важка. І викликатиме опір. Тому найменше працюють проповіді та настанови — це провокує конфлікт, людина закриватиметься і ще більше приховуватиме проблему.

Припинення ігрової поведінки — це відповідальність гравця, не ваша. Тобто ви поруч, щоб підтримати, але без його бажання нічого не вийде (як і з алко- та наркозалежностями, наприклад). Тому не проповідуйте та не навчайте. Краще зберігайте спокій та тримайте свій гнів під контролем. Залежність — це біда, тут потрібне терпіння.

Приготуйтеся до безлічі можливих реакцій з боку гравця, включаючи гнів та заперечення. Також корисно керувати своїми очікуваннями – не чекати, що ваш гравець кине грати легко та одразу. Це може зайняти час, і так, спроб може бути кілька. Навіть багато.

Зі свого досвіду знаю, що на ранніх стадіях корисні чесні діалоги про те, що відбувається. А ще про те, як це розвивається, до яких наслідків веде. Кожна людина має своє вразливе місце, можна спробувати спрогнозувати удар саме по ньому. Одному з моїх клієнтів допомогла змодельована ситуація з його дочкою, яка потребувала захисту, а він не зміг їй допомогти, бо став слабким та безпорадним. Ми з ним представили цю історію в найдрібніших подробицях, вона його жахнула. Але й стала мотивацією вилікуватись від залежності.

Як вилікувати те, що заперечуєш

— Що як психотерапевт ви порекомендуєте близьким такої хворої людину і їй самій?

— Рекомендація перша — дивитися правді у вічі. Визнати, що проблема є, сама по собі вона не пройде, і за перемогу доведеться боротися. Неможливо вилікувати те, що заперечуєш. Тому доведеться на повний зріст зустріти лихо, яке сталося.

Друга рекомендація – поважати причини, що призвели до цього. З цим часто бувають проблеми, тому я нагадаю: якщо вам погано, то з вами трапилося щось погане. І в цьому не завжди винні лише ви. Але повага до свого болю — це взяття відповідальності за те, що ти далі з нею робиш.

Третє. Лікування буде нешвидким, і швидше за все — з кількома заходами на те саме коло. Доведеться багато чого змінити, обмежити фінансові ресурси та доступи до них, звузити спілкування. Доведеться багато згадати і зустрітися з неприємними думками та почуттями. Але ж ви налаштовувалися на боротьбу, пам’ятаєте?

Якщо людина завдає серйозної шкоди сімейному бюджету, важливо обмежити доступ до фінансів, встановити кордони в управлінні грошима. Можливо, компромісним рішенням стане відкриття другої банківської картки, де буде незначна сума на поточні витрати, і ця карта буде у залежної від азартних ігор людини, а основна — у вас. Тому що кинути грати на фоні десятків (а то й сотень) тисяч гривень у руці — це як кинути зловживати алкоголем при алкобарі з кришталевими чарками у домашньому серванті. Тобто надто важко.

Головне – не здавайтеся. Сила духу, терпіння та підтримка родинного кола творять дива.