Жодна кухня без неї не обходилась: чому в СРСР була так популярна гранована склянка

Вона завжди мала 16 граней

У радянських будинках та квартирах існувало багато схожих та однакових речей, які були майже у кожного. Це ж стосується й гранованої склянки, яку й досі господині подекуди використовують. Проте, що ж зумовило таку шалену популярність гранчака.

"Телеграф" розібрався у цьому питанні. Перші зразки гранованих склянок з'явились під час Другої світової і щороку ставали все популярнішими та незамінними у побуті.

Гранчак мав 16 граней та у стандартному об'ємі 250 мл. З часом з'явились і інші розміри, зокрема, 50, 100, 150, 200, і 350 мілілітрів, які швидко набули популярності у населення.

Чому гранчак був популярним в СРСР?

Достовірної відповіді на це питання немає, але є кілька факторів, які спряли цьому. По-перше, гранчак завдяки своїм граням не скочувався з поверхні, тобто його було важко розбити. До того ж склянка робилась з широкими стінками, що теж впливало на це.

Грановані склянки мали чіткий об'єм, якій допомагав господиням застосовувати їх, як мірні ємності. В СРСР майже все міряли гранчаками: сіль, насіння соняшника, крупи, цукор тощо.

Ці склянки на кухні були незамінними з їх допомогою не тільки робили пельмені чи вареники, а й консервували закрутки. До того ж більшість радянських рецептів мали вказані інгредієнти не у грамах, а у склянках. Адже тоді усі розуміли, що це значить 250 мл чи грам.

Ще один популярний лайфхак додавав популярності гранчаку. Взимку у вікна з двома рамами ставили грановану склянку з сіллю. Це не тільки знижувало надмірну вологість повітря, а й рятувало кімнати від плісняви та обмерзань.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому в СРСР робити молоко у пірамідках і чи дійсно цю ідею вкрали у Заходу.