"Я був машиністом-випробувачем": залізничник, який став зіркою соцмереж, розкрив секрети своєї роботи

Блогер-залізничник розповів, як його хобі поєдналось з професією

Машиніст електропоїзда Василь Бабчук з Полтави став зіркою завдяки ТікТок: відео, на якому він на поворотах вивертає кермо то в один бік, то в другий, зібрало в соцмережі 2,2 млн переглядів.

У своєму Instagram він відповідає на запитання, які завжди цікавили пасажирів залізниці: як виглядає кабіна машиніста? Як він розуміє, з якої на яку колію переїхати й коли? Навіщо в електропоїзді кермо?

Існує велика ймовірність, що ви заочно знайомі з Василем. Принаймні, якщо чули в електропоїзді пісню "Ой, у лузі червона калина". Вася голосно включає її при виході пасажирів. Так, до прикладу, ми з Василем якось разом подорожували за грибами. Я — як пасажирка електрички, а він — як машиніст електропотяга, що курсує між Полтавою й Кременчуком.

Раніше машиніст електропоїзда викладав короткі ролики на Ютуб про свої закордонні подорожі, а коли у 2022 році кордони закрилися, переключився на розповіді про закулісся професії. "Телеграф" вирішив поспілкуватися з креативним блогером-машиністом, щоб дізнатися більше і про нього, і про нюанси його роботи.

"Цей поїзд до Кременчука їде?"

— То для чого ж кермо в електропоїзді, якщо не для поворотів?

— Та я просто пожартував, змонтувавши кадри! А багато хто сприйняв це за чисту монету. Насправді кермо слугує для набору швидкості й гальмування.

Потяг повертає завдяки формі коліс. Вони не рівні, а трохи конусоподібні — ближче до осі діаметр менший, а ближче до краю більший.

Коли поїзд заходить у поворот, одне колесо опиняється на ділянці з більшим діаметром, друге — з меншим. Через це колісна пара самостійно "підрулює", і потяг плавно проходить криву без повороту коліс, як у машин.

— Ви давно за "штурвалом"?

— Уже двадцять років: дев’ять працював помічником машиніста й одинадцять — машиністом.

— Мрія дитинства?

— Можна й так сказати! У дитинстві я мріяв стати або водієм автобуса, або машиністом потяга. Після школи зробив між ними вибір. Малим батьки часто возили мене потягом до бабусі в Кобеляки. І мені завжди хотілося заглянути в кабіну машиніста. Тож тепер завдяки моїм відеороликам кожен охочий може побачити її зсередини й віртуально покататись нашими маршрутами, насолодитись краєвидами за вікном.

— Ви один такий блогер-залізничник в Україні?

— Вже не один. Зараз, дивлюся, все більше і більше моїх колег виставляють відео з робочих місць в Інтернет. Справжньою зіркою ТікТоку, наприклад, став харківський провідник Олександр Барильник, який танцює на камеру під популярні пісні.

— Чому ви стали блогером?

— Мені подобається знімати й монтувати відео. Вийшло так, що хобі поєдналось з роботою.

— Це вже якось монетизується?

— На цей момент ні. Я взагалі байдужий до того, "залітає" ролик чи не "залітає". Бувало, відео набирали і 600-800 тисяч переглядів, і 1 200 000.

— Яке було найнесподіваніше запитання від ваших підписників?

— Ой, запитань так багато, що на всі не встигаю відповідати, хоча стараюсь. Але найчастіше повторюється "Цей поїзд до Кременчука їде?". Хоча його ставлять не підписники, а пасажири. При тому, що електронні табло з маршрутом руху висять і спереду, і збоку кабіни машиніста. Але до відправлення потяга в мою кабіну обов’язково кілька людей постукає й запитає, куди їдемо.

Зрізають до металу: як модернізують потяги

— Потяг ведуть дві людини — машиніст і його помічник. Чому? Це щоб один міг відпочити в дорозі?

— Насправді потяг веде лише машиніст, якщо в його помічника немає на те відповідних прав. Помічник — додаткові очі, руки й ноги машиніста. Один з його обов’язків — підготовка потягу до рейсу, а під час руху він уважно спостерігає за показами приладів, станом колії, дублює сигнали й таким чином контролює дії машиніста. Скажімо, нагадує, щоб я обмежив швидкість, повторює, який колір семафора попереду… А ще ліквідовує неполадки, якщо виникають. Обов’язково щогодини помічник проводить регулярний контроль технічного стану потягу під час руху.

Хоча у деяких нових потягах можна налаштувати електронну програму підказок по маршруту. Тому в Німеччині, наприклад, машиністи працюють без помічника. Відомо, що в Японії й Об’єднаних Арабських Еміратах поїзди метро взагалі їздять без участі людей…

А відпочивати чи тим паче спати в дорозі, нам узагалі заборонено. І працювати понад дванадцять годин не дозволено.

— На Укрзалізниці дуже старі електровози?

— У полтавському депо найновіші 2008 року випуску, збудовані ще на Луганському тепловозному заводі, серії ЕПЛ-9Т. Таких сім штук. Були б державні замовлення Крюківському вагонобудівному, він будував би нові. Але на цей час там виготовляють лише пасажирські вагони, згідно з державним контрактом.

— До речі, вас не залучають до випробування новинок цього підприємства?

— Я був машиністом-випробувачем їхніх потягів! Останні вони збудували в 2022 році. У порівнянні з радянськими у них все набагато краще: простіше й комфортніше.

— Модернізовані електрички теж виглядають, як новенькі. У якому віці їх "омолоджують"?

— Після того, як вони відпрацювали певну кількість років або пробігли певний кілометраж, їх відправляють на капітальний ремонт у Київ. Найстаріші, які досі в експлуатації, виготовлені, здається, в 1970-х роках. Серед них і легенда Укрзалізниці — електропотяг ЕР9 виробництва Ризького вагонзаводу, що носить ім’я капітана III рангу, одного з найвідоміших одеситів Олександра Маринеско. Ця електричка їздить по всій Україні. Спочатку вона була приписана до Одеського депо, потім потрапила у Здолбунів Рівненської області, тоді — у Київ, Чернігів, Полтаву. І тепер знову, після капітального ремонту, "Маринеско" працює в Києві.

У ході модернізації повністю міняють електропроводку, машинні агрегати, внутрішній і зовнішній дизайн. Загалом, потяг розбирають до рами, іноді навіть метал зрізають. Від старого потягу хіба що 20—25 відсотків лишається. Але модернізувати дешевше, ніж будувати новий.

У Полтаві наразі модернізовані 4 потяги з 14.

Найулюбленіший маршрут — новий

— Не було бажання змінити електричку на, скажімо, "Хюндай"?

— Як же не було? Два роки тому мені пропонували працювати на швидкісних потягах. Я одразу погодився, бо мріяв водити "Хюндай". Пройшов навіть співбесіду й… відмовився. Зупинило те, що треба було або переїжджати в Київ і перевозити туди родину, або їздити на роботу в столицю з Полтави. Обидва варіанти мене не влаштовували. Тому я так і не наважився змінити місце роботи. Шкодую, що навіть не спробував.

— Між якими станціями ви курсуєте і з якою максимальною швидкістю?

— Зі станції "Полтава-Південна" їздимо у Кременчук, Лозову та Огульці Харківської області, а два роки тому, відколи запустили швидкісну електричку на Гребінку, то додався ще й цей маршрут.

Середня швидкість на приміському русі — 100 кілометрів на годину. Інколи, коли треба вкластися у графік, розганяємося до 115.

— Ваш улюблений маршрут?

— Новий! Коли проводили випробування швидкісних потягів, то я об'їздив на них пів України: Київ, Львів, Дніпро, Коломия, Рахів, Чернівці, а ще Бескидський тунель… Нові вокзали, нові картинки за вікном. Це було класно! Я стільки тоді позитивних емоцій отримав!

— Особисто я давно хотіла дізнатись, як машиніст бачить дорогу, якщо її замело снігом.

— Рейки видно на сто відсотків у будь-яку хурделицю. Та ми вже напам'ять знаємо, як і куди їхати. Орієнтуємось по стрілках, світлофорах. Зелений колір вхідного й вихідного світлофора означає, що треба їхати прямо. До того ж перед прибуттям на станцію нас по радіозв’язку викликає чергова і дає пояснення, на яку колію приймають наш потяг. Вона ж попереджає, коли нам треба зробити зупинку, якщо нас будуть обганяти швидкісні чи пасажирські поїзди. У нас все за графіком…

— Тобто зупинки електрички по 10-20 хвилин — це такий графік?

— Так. І якщо ми запізнюємося бодай на хвилину, то це вже погано, стараємося нагнати час.

— Ще цікаво, в яких випадках машиністи подають сигнали?

— Обов'язково сигналимо перед відправленням і перед прибуттям на платформу. На кривих ділянках колії, метрів за 50 до зустрічного потяга й після того, як з ним розминаємося. Це для того, щоб люди зійшли з колії й ніхто не вибіг перед поїздом.

— Часто перебігають?

— Дуже часто. І якщо велика швидкість, то можна не встигнути загальмувати.

Не менш часто через рейки перебігають також зайці, лисиці, косулі, собаки. Декілька разів бачив лосів.

— А у вагонах усіх пасажирів бачите? Я до того, чи можете запобігти псуванню майна?

— У модернізованих електричках відеокамери є в кожному салоні, вони подають зображення на монітор у кабіну машиніста. Тобто загальну картину бачимо. Однак прослідкувати за кожним пасажиром неможливо. Тому трапляються розрізані сидіння або обписані стіни.

— Які бувають претензії у пасажирів до машиніста?

— Люди різні є. Інколи чую, що я не там став, бо їм незручно виходити. Але ми стаємо завжди за правилами — біля знаку зупинки першого вагону.

А багато хто дякує за те, що їх довезли, бажають щасливої дороги.

— І от ви доїхали до кінцевого пункту свого маршруту. Далі відпочиваєте?

— Якщо приїжджаємо в Лозову, то відпочиваємо, там у нас є будинок відпочинку. Нас міняє інша бригада, яка вже відпочила. А в Кременчуці змінили кабіну, виконали пробу гальм і через двадцять хвилин поїхали назад. На інших кінцевих станціях можемо стояти три години чи годину.

"Класно, коли не ти когось везеш, а тебе везуть"

— Ви самі часто буваєте пасажиром Укрзалізниці?

— Дуже рідко! Мені немає потреби їздити поїздом. Але завжди, коли бачу пасажирський потяг, що мчить мені назустріч, думаю, от би оце проїхатися в ньому. Я кайфую, коли їду в купе пасажирського потяга, особливо у новому вагоні. Сама атмосфера в ньому заспокоює. Тепло, затишно, комфортно. Нові розетки, підсвітка… Ліг і спиш. І так класно, що не когось везеш, а тебе везуть.

— Для залізничників проїзд безкоштовний?

— Раз на рік нам дозволяється взяти квиток, з якого вираховують із зарплати тільки податок!

— Для вас завжди є квитки, не так, як для інших?

— Якщо їх нема, то так само й для нас нема.

— Які плюси роботи на Укрзалізниці?

— Соціальний пакет, вихід на пенсію в 55 років для чоловіків. Ну і, звісно, можливість щодня бачити красу природи.

— А мінуси?

— Те, що доводиться працювати в нічний час. Це дуже великий мінус, який позначається на здоров’ї. Вночі треба спати, а не десь там їздити.

— Як родина ставиться до вашої популярності тіктокера?

— Нормально. Моя дружина працює в службі кадрової політики та соціальних питань на залізниці. Старша донька — студентка, менша ходить у сьомий клас. То багато її однокласників кажуть, що підписані на мене в соцмережах.

— А підписники що кажуть у коментарях?

— Дехто з дорослих чоловіків пише, що у моїх відео вони бачать свою мрію. Багато хто шкодує, що так і не спробував її здійснити.

Підлітки часто запитують, чи варто йти працювати на залізницю. Я раджу спробувати, якщо це справді мрія вашого життя — щоб потім не шкодувати, що навіть не намагався її реалізувати.

А якщо не сподобається, змінити професію ніколи не пізно.

— Останнім часом так багато небезпек на залізниці…

— Можна вдома сидіти, і там теж буде небезпечно. Якщо комусь щось назначено долею, нічого не переграєш…

Фото надані Василем Бабчуком